Передвісники «романтичного перевороту»

янином, світською сенсацією та досить заможною людиною, і далі дотриму- вався рідних йому звичаїв, їв сире м'ясо і спав тільки сидячи у фотелі, хі­ба лише вбирався на відміну від прин­ципово голих одноплемінників. Зі скептиками Салманазар рішуче вхо­див у дискусії, зокрема й у Королівсь­кому товаристві, впевнено їх перемага­ючи, а місіонерам-єзуїтам, які вряди-годи приїздили з тієї-таки Формози й намагалися оскаржити його розповіді, віри не було через антикатолицьке наставлення громадської думки. До того ж архієпископ Лондона також був палким Салманазаровим прихильни­ком. Утім, за кілька років Салманазар попервах приватно, потім публічно визнав, що вдався до суцільної місти­фікації, вигадавши детально й суто по-ерудитськи розпрацьовану картину геть невідомої європейцям цивілізації. Насправді він народився у південній Франції й замолоду, вирушаючи на по­шуки долі, попервах намагався вдава­ти із себе ірландського прочанина, що йде до Рима, але про Ірландію багать­ом було щось відомо, тому, знехтував­ши успішно поцуплений автентично пілігримський плащ і підроблений паспорт, він оголосив себе азіятом і язичником, й опісля певних пригод на континенті, де йому довелося і жебру­вати, й побувати в солдатах, щасливо осів у Англії, де розпочав кар'єру інтелектуала, - якій, хоч як дивно, цей coming out не завадив, ба навіть спри­яв, бо екс-формозець навіть дістав допомогові кошти для поглиблення бо­гословської та лінгвістичної освіти. Згодом, уже яко доброчесний науковець, він навіть написав розділ у ко­лективній синтезі «Світова географія» - ясна річ, про Формозу...

Щодо «національних історій», напи­саних в ерудитській манері, себто з кри­тичною перевіркою свідчень і без пре­тензій на філософське повчання, то вони множилися, немов гриби після дощу. Ось дуже скорочений їх перелік: у 1732— 1735 рр. світ побачила тритомна історія Данії Людвіга Гольберга; у 1734 р. - дво­томна історія Голандії Ґерарда фон Льоона; у 1744-1749 pp. вийшла дру­ком дванадцятитомна історія Італії щой­но згаданого блискучого знавця джерел Лодовіко Антоніо Мураторі; у 1759 р. - історія Шотландії Вільяма Робертсона, оперта на опрацьованих автором архі­вах Единбурга та Британського Музею; у 1769-1783 pp. - чотиритомна історія Швеції Свена Ляґербринґа. Від поло­вини до кінця XVIII ст. було надруко­вано декілька історій Англії (Дейвіда Г'юма, Вільяма Ґодвіна, Ричарда Генрі) та довгу низку історій німецьких країн (Йогана Пютера, Кристіяна Реслера, Кристофа Гайнліха та ін.); у 1770-х pp. - історію Норвегії Ґергарда Шенінґа; у 1774 р. - історію Чехії Франтишка Мар­тина Пелцля; у 1786-1808 pp. - чотири­томну історію Швейцарії Йогана Мюлєра; у 1780-1786 pp. - історію «поль­ського народу» Адама Нарушевича; у 1770-1791 pp. - історію Росії Михаїла Щербатова; у 1794-1795 pp. - історію бол­гар, хорватів і сербів Йована Раїча і т. д.

Автором численних праць, присвя­чених як «усесвітній» історії, так й іс­торіям країн європейської Півночі, Османської імперії та ін., став блиску­чий ерудит Август Людвіґ фон Шльо-

[111]