Розділ 3. «Історіографічні революції» тривають: Ренесанс, Бароко, Просвітництво

просвітницька думка по-своєму наслі­дувала мисленнєві тенденції XVII ст., але з тією відмінністю, що тоді вони бу­ли скеровані на пізнання світу, а тепер - на його вдосконалення силою всемо­гутнього людського Розуму.

Безкомпромісний матеріялізм у тлумаченні «природи» людини (до­сить згадати назву написаної 1748 р. праці класика французького матеріялізму Жульєна Ля Метрі «L’Нотте machine» [«Людина-машина»]) поро­джував не менш скрайню антирелігійність, хоча французьким просвітникам ішлося не так про віру, як про марно­вірство, і не так про релігію, як про Церкву, яку Дідро називав «ярмом, що обмежує й принижує людський дух».

Саме вона правила за символ й уособлення «тиранії забобонів», продукт неуцтва «темних віків», і власне її нале­жало розвінчати, витіснивши «світлої розуму». Заклик Вольтера, одного найяскравіших речників Просвітницт­ва, стосовно Церкви: «Ecrasez l’infame» («Розчавіть гидоту!») та його окреслення релігії як всепроникного зла, що принесло людям «невситиму жадобу, фанатизм, який затемнює розум, жор­стокість, яка знищує будь-яке співчут­тя», поділяла — з більшим чи меншим полемічним запалом — більшість ен­циклопедистів. Відмову від «іга ре­лігії» вони вважали за перший крок до вдосконалення людини, бо, як писав 1773 р. Гольбах у праці «Politique natu­re Не» («Природна політика»), віра, культивуючи в людині страх перед «невидимими тиранами», перетворює її на раба тиранів земних і пригнічує здатність власноруч вирішувати свою і долю. Матеріалістично обґрунтовує] 1791 р. саму появу релігії не менш ра­дикальний атеїст Вольней:

Не Бог створив людину за своїм об­разом і подобою, а людина створила образ Бога за своєю подобою. Люди­на вклала в нього свій розум, припи­сала йому свої схильності, наділила його своїми судженнями... Всі його (Бога) атрибути запозичені або з фізичних властивостей всесвіту, як-от: нескінченність, вічність, непо­дільність, або з моральних почувань людини, як-от: доброта, справед­ливість, велич тощо.

Не завадить нагадати, що антирелі­гійні гасла енциклопедистів знайдуть

[102]

«Філософська історія» Просвітництва: тріумф самовпевненого Розуму

переконливе «практичне застосування» під час Великої Французької революції, коли з осені 1792 р. християнський календар буде замінено так явним «республіканським роком», а 1793 р. розпочнеться масове перетво­рення «пам'яток фанатизму», себто церковних будівель, на «храми правди» чи «храми Розуму» з одночасною відмовою населення від християнства, складанням із себе духовного сану священиками та ченцями, публічним знищенням церковних привілеїв, книг, реліквій тощо. Як описує таку акцію одна з тогочасних брошур,

Всі дипломи духівництва спалю­ються на вогнищі, й тисячі криків здіймаються у повітря: «Хай згине назавжди пам'ять про духівництво 1 І Хай живе велика релігія природні»

Щодо історії, то вона за доби Про­світництва переживає свою першу «філософізацію», себто вперше нама­гається пояснити «сенс історії» за до­помоги раціональних і логічно впоряд­кованих операцій - у зіставленні «за­конів» і «фактів», себто загального та конкретного. Попри всі подальші змі­ни в європейській культурі XIX-XX ст., «просвітницький проект» ро­зуміння минулого не як мозаїки повчальних епізодів, а як процесу роз­витку людства, підпорядкованого влас­ним «законам» і внутрішньому сенсу, так чи так відлунюватиме в мисленні та пізнавальних практиках аж до дру­гої половини XX ст., до чого ми ще повернемося. Законодавцями моди в новому поясненні історичного процесу виступали французькі енциклопе­дисти, які вважали історію, не сперту на філософське осмислення, купою нісенітниць (за висловом Вольтера, «доки філософ не почне просвічувати людей, історія у всіх народів прирече­на бути байкою»). Отже, завдання історика - не копирсання в партику­лярних подіях чи звитягах героїв (які, за Вольтером, «здіймають забагато га­ласу»), а раціональний пошук «загаль­них правил», себто, висловлюючись по-сучасному, закономірностей. Звер­таючись до істориків, Тюрґо у своїй праці «Discours sur I'histoire universelle» («Роздуми про всесвітню історію», 1750 р.) писав так:

[...К]оли ви не здатні повідомити нам нічого іншого, крім того, як один варвар замінив другого, то яка від вас користь публіці?

***

А що світ природи й історичне буття розглядали як нерозчленовану єдність, то до одного й другого, за переконан­ням енциклопедистів, мали застосову­ватися ті самі, універсальні, принципи пізнання. Йшлося, отже, про встанов­лення механізмів - однакових і незмін­них, що буцімто визначають буття суспільства так само, як природні зако­ни керують природою. За філософсь­ким постулатом Гольбаха, в усесвіті все пов'язане: всесвіт є лише безмежним ланцюгом причин і наслідків, що без­настанно витікають одне з одного («у вихорі пилу, в страшній грозі, у високо піднесеній хвилі немає жодної молеку­ли, що була би розташована випадко­во»). Причинний зв'язок діє у людській спільноті так само, як і в природі, тож,

[103]