Розділ 3. «Історіографічні революції» тривають: Ренесанс, Бароко, Просвітництво

володіли й нею світ переходили, але не мали пера». Втім, «мовчанка джерел» не ставала на заваді фантазії, скеро­ваній на конструювання героїчних біографій власної «нації» - часто ще не конкретного народу, а мовно-етніч­ної макроспільноти, як-от natio Slavica (слов'янська нація) чи natio Germanica (германська нація). Довільно маніпу­люючи згаданими в античних творах назвами варварських племен, автори XVI ст. перекроюють античне минуле в такий спосіб, що його головними ге­роями виступають уже не греки чи римляни, а ґоти, вандали, сармати, слов'яни та ін. Ось, для прикладу, як це звучить у «слов'янській версії» дубровничанина Вінка Прибоєвича:

О найщасливіший слов'янський на­роде! Посідаючи за спадковим пра­вом тисячу років велику частину Европи й Азії, ти тримав у своїх руках провід над цілим світом за Александра Великого, Деція, Клавдія [...], Діоклетіана та інших монархів.

Згадка тут про Александра Македонського - не випадкова обмовка. Починаючи від «Польської хроніки» («Chronica Polonorum», 1519 р.) Мацея Мєховського, серед слов'янських істо­риків набуває популярности тверджен­ня, ніби Александр Македонський та його батько Філіп були слов'янами. Ми можемо натрапити на нього не раз: у щойно цитованого тут Прибоєвича, в «Польських анналах» («Annales Роloniсі», 1554 р.) поляка/русина Станіслава Ожеховського, у творі поляка Ста­ніслава Сарніцького «Annales sive de origine et rebus gestis Polonorum et Lituanorum» («Аннали, або Про поход­ження та діяння поляків і литвинів», 1587 p.; тут слов'янам знайдено найкрутішу метрику - від праотця Авраама), у праці дубровничанина Мавро Орбіні «II Regno degli Slavic («Ко­ролівство слов'ян», 1601 p.) та ін.

Більше-менше тоді ж поширюється леґенда про участь слов'ян у Тро­янській війні та - як м'якша версія «слов'янського походження» Алекса­ндра - про їхню причетність до славет­них македонських походів. Знайдено було й «документальний доказ» цієї

[86]

Пізньоренесансний «реванш» по цей бік Альп

легенди — так званий «Александрів привілей», або «Александрів дар» (припускають, що цей текст створено перед серединою XV ст. у гуситській Чехії на противагу німецькому засил­лю). Вперше «Александрів привілей» опублікував у своїй «Чеській хроніці» Вацлав Гаєк; у «привілеї», зокрема, чи­таємо таке:

За те, що ви [слов'яни. - Н. Я.] завжди перебували при нас і були наши­ми правдивими й вірними та хоробрими й незмінними бойовими союз никами, даємо вам вільно й на вічні часи всі землі світу від півночі до південних італійських земель, щоб тут ніхто, крім вас, не смів ні жити, ні селитися, ні осідати. А якби хто-небудь тут уже жив, то нехай буде вашим слугою, а його нащадки - слугами ваших нащадків.

Після Гаєка дещо інакші версії «привілею» слов'янські історики пуб­лікували не раз: у книжці Марціна Бєльського «Kronika wszytkiego świata» («Хроніка цілого світу», 1551 р.) та в її продовженні/переробці Йоахіма Бєль­ського «Kronika polska» 1597 p., у творі Алессандро Ґваньїні «Sarmatiae Europeae descriptio» («Опис Европейської Сарматії», 1578 p.), в німецькому пе­рекладі праці Вацлава Гаєка, що поба­чив світ у Чехії 1596 p., в описі ко­ролівських діянь Бартоша Папроцького «Ogród krolewsky», виданому в Празі 1599 p., а також у вже згаданому «Ко­ролівстві слов'ян» Мавро Орбіні. «Антиіталійський» акцент у цій полемічно загостреній праці, написаній, за слова­ми автора, «з почуття обов'язку перед своїм народом», проступає особливо виразно. На думку Орбіні, італійці, що звикли називати варварами готів та інших слов'ян, «самі є всього лиш на­щадками варварів, себто ґотів, ван­далів, верлів та інших слов'ян», які «підкорили зброєю цілу Европу й чи­малу частину Азії».

Не знехтували «Александрів дар» й історики українські. Його дослівно пе­реказує (за версією Бєльського) у 1620-х pp. автор Густинського літопи­су та згадують Феодосій Софонович і автор «Синопсису», ба навіть опосеред­ковано - Григорій Грабянка 1710 p.:

[87]