«Християнізація історії»

чів, ведені з 613 p.; «Діяння франксь­ких королів» («Gesta regum Francoruт») 726-768 pp.; «Королівські аннали» («Annales regni») 741-829 pp.; хро­ніку абата Нітгарда за 814-843 pp.; так звані «Бертинські аннали» реймського архієпископа Гінкмара (806-882; до речі, саме тут під 839 р. уміщено першу згадку про русів) та ін. Десь 900 роком датовано «вселенську хроніку» абата з Льотаринґії Реґінона Прюмського; реймський канонік Флодоард укладає аннали за 919-965 pp., а чернець мо­настиря св. Реміґія Рихер Реймський - так звану «Історію франків», при­свячену політичним подіям другої по­ловини X ст.; ще одним помітним яви­щем X ст. стали «Gesta Saxorum» («Дія­ння саксів») Видукінда Корвейського (919-973).

Потужніша хвиля історіописання здіймається в XI ст., коли у монасти­рях цілої «латинської» Европи запо­чатковують ведення монастирських і так званих «локальних» хронік, а по містах-комунах Італії - у Мілані, Пізі, Вероні — з кінця XI ст. укладають «міські хроніки» (упродовж XII ст. це стане звичною практикою для іта­лійських міст, а з XIII ст. вона поши­риться далеко за межі Італії). Небачено примножується різножанрова анналістика на теренах німецьких кня­зівств. Саме на цей час припадає поява цілої низки праць, як-от: саксонська хроніка Титмара, єпископа Мерзебурзького (тут, до речі, під 1018 р. уміще­но перший у західному письменстві опис Києва); хроніка Biпo, придворно­го капелана імператорів Конрада ІІ (1024-1039) і Генриха III (1039- 1056); хроніка ченця Германа з Райхенау; так звані «Гільдесгаймські аннали» («Annales Hildesheimenses»), доведені до 1060 p.; твір «північного Тацита», як його називали, Адама Бременсько­го «Gesta Hammaburgensis ecclesiae» («Діяння Гамбурзької церкви»), за­вершений у 1070-х; аннали Ламберта Герсфельдського до 1077 p.; праця 1082 p.«Saxonicum bellum» («Саксонсь­ка війна») Бруно Магдебурзького; «вселенська хроніка» пріора Бамберзького монастиря Фрутольфа Михельсберзького, доведена до 1099 p., та багато інших.

Перший Хрестовий похід 1096-1099 pp. породжує «лицарську хроніку», як, на­приклад, анонімні «Gesta Francorum et aliorum Hierosolymitanorum» («Діяння франків та інших єрусалимців») яко­гось італо-норманського рицаря, що брав участь у битвах на території Ма­лої Азії, Сирії та Палестини. Втім, вра­ження рицарів знайшли свій відбиток переважно в так званому «рицарсько­му романі» (за період між Першим і Сьомим Хрестовим походами 1248-1254 pp. їх дійшло понад 300), нато­мість авторами хронік та «історій» хрестових походів, як і раніше, були переважно клірики - зазвичай безпо­середні учасники подій, як: Раймунд Аґільський, духівник графа Раймунда Тулузького; Фульхерій Шартрський, духівник графа, відтак єрусалимського короля, Бальдуїна Бульонського; монах-бенедиктинець Екегард Аврейський, що побував у 1101 р. в Палестині; архієпископ Тирський Вільгельм (Ґійом), що впродовж 1174-1183 pp. обій­мав посаду канцлера Єрусалимського

[67]

Р озділ 2. «Історіографічні революції» від Античности до Середньовіччя

королівства; Яків Вітрійський, єпис­коп Акри й учасник П'ятого Хрестово­го походу та ін. Особливо багато хро­нік, зокрема французьких і англійсь­ких, присвячено Третьому Хрестовому походу 1189-1192 pp. та його героям - імператорові Фридриху І Барбаросі, англійському королю Ричарду Левине Серце, французькому королю Філіпу Августу.

Врешті, на кінець XI — початок XII ст. припадає зародження історіописання у країнах так званого «нового християн­ства» — Чехії, Русі, Польщі, Сербії, Угор­щині. Особливе місце тут за стилістич­ною довершеністю належить «Чеській хроніці» («Chronica Boemorum»), авто­ром якої був «батько чеської історіо­графії» Козьма Празький, декан собо­ру св. Віта в Празі: цю працю доведено до року смерти автора (1125). Близь­ко 1113 р. та в 1116 і 1118 рр. у Києві, як відомо, укладають три редакції «Повісти минулих літ», що їх авторами, відповідно, були чернець Києво-Пе­черського монастиря Нестор (особа, як припускають, легендарна), ігумен Київ­ського Видубицького монастиря Сильвестр і ще один, невідомий на ім'я, києво-печерський чернець. На ці ж ро­ки припадає поява першої польської хроніки монаха-бенедиктинця Галла Аноніма (Мартина Галла, + 1113), ав­тора праці «Chronica et gesta ducum sive principum Polonorum» («Хроніка та діяння польських князів або волода­рів»), продовжена у тому-таки XII ст. краківським каноніком Вінцентієм Кад-лубеком, інакше Магістром Вінцентієм. Приблизно 1148-1149 роком датують так званий «Літопис попа Дуклянина» - першу хроніку королівства Зети (більш-менш теперішньої Чорногорії). Врешті, в другій половині XI ст. було

[68]