«Християнізація історії»

згорне «сувій часів»); 4) поділеною на два відлами – historia sacra (священну, себто біблійну) та historia profana (світську, профанну); зрозуміло, що «справжньою» історією вважали саме священну, тоді як профанну трактували лише як скороминуще простування до Судного дня.

Першими працями, що більш-менш повно відбивають таку парадигму історичного мислення, у Візантії стала «Хронографія» сирійця Йоана Малали (6л. 491 - бл. 578), доведена до 563 р., а на Заході - хроніка Григорія Турського (538/39-593/94), відома під умовною назвою «Історія франків».

Особливо виразне, а подеколи ку­медне суміщення античних реплік із християнськими переконаннями поди­буємо в хроніці Малали. Вже в першій книзі читач натрапляє не лише на Адама та Єву, але й на олімпійських богів, і то їхнього мітичного прародителя Кроноса названо внуком старозавітного Ноя. Перекроюючи грецьку мітологію на християнський лад, Малала припи­сує богові торгівлі Гермесу пророцтво про появу Святої Трійці, аргонавтам - знання про «пресвяту Богородицю Ма­рію» тощо. Переказ мітів троянського циклу обставлено максимально «дос­товірними» деталями, приміром, сло­весними портретами персонажів, як ось тут, при зображенні Єлени, винува­тиці загибелі Трої:

Вона була прекрасно збудована, з красивими грудьми, біла, немов сніг, із тонкими бровами, правиль­ним носом, із круглим обличчям; волосся мала кучеряве, рудувате, очі великі, рухи вкрадливі, голос солодкий - страшне для жінок видо­вище! Було їй 26 років.

Оповідаючи про реальне минуле за авторитетами грецької та римської історіографій, Малала раз по раз уплітає в нього біблійні мотиви, а в поточній історії всі помітніші події пояснює бо­жественним промислом чи Божою ка­рою за гріхи; описує він і чуда, що їх творили праведники - святі та муче­ники. Залишається додати, що благо-чесна, а разом із тим барвиста хроніка Малали зажила великої популярности серед християн візантійської орбіти, зокрема її переклад старослов'янсь­кою було здійснено вже у X ст., на зорі слов'янської писемности.

Приблизно за такою самою схемою написано й «Історію франків» - пер­шу хроніку на «латинському» Заході, у Франкському королівстві, доведену до 591 року її автором був єпископ Турський Григорій (світське ім'я Ге­оргій Флоренцій) - ґалло-римський аристократ, сучасник кривавої бороть­би за владу між нащадками короля Хлодвіґа, один із перших «латинсь­ких» агіографів. У передмові до «Істо­рії франків» Григорій визначає свою мету ще за суто античними мірками: «щоби пам'ять про минуле досягла ро­зуму нащадків». Натомість уже преам­була до першої книги, що розпочи­нається із дослівного викладу Симво­лу Віри, демонструє, і то набагато по­слідовніше, ніж у візантійця Малали, християнську свідомість:

Маючи намір описати війни королів з ворожими народами, мучеників з язичниками та єретиками, Церкви з єретиками, я перш за все хочу ви-

[63]

Розділ 2. «Історіографічні революції» від Античности до Середньовіччя

класти свою віру, аби майбутній чи­тач не сумнівався у тому, що я пра­вовірний християнин [catholicus]. Окрім того, заради тих, хто відчуває страх перед наближенням кінця сві­ту, я наважився, зібравши разом хро­ніки минулого, ясно викласти, скіль­ки років пройшло від сотворіння світу. [...]. Отже, я вірую у всемо­гутнього Бога-отця. Вірую у єдиного сина Його Ісуса Христа, Господа на­шого... [...]. Про кінець світу я думаю так, як навчився у попередників: що спершу прийде Антихрист [...]. Про літочислення ж світу цього і про підрахунок послідовности років ясно викладено в хроніках Евсевія, єпис­копа Кесарійського, та Ієроніма-пресвітера [...]. Тому і ми, за прикладом згаданих письменників, бажаємо, якщо Господь удостоїть нас своєю до­помогою, провести літочислення від сотворіння перших людей до наших днів. Це ми зробимо найуспішніше, коли почнемо виклад від самого Адама.

Відтак половину першої книги зай­має виклад біблійної історії від Акту Творіння до Воскресіння Христового; далі автор переходить до гонінь на християн і до перших священномучеників, ще далі - до єпископів на тери­торії Ґаллії, зокрема до свого поперед­ника, «апостола Ґаллії» Мартина Турського (бл. 316-397). Завершують цей пролог слова: «Закінчується перша книга, де

описано 5596 літ від сотво­ріння світу до кончини святого єпис­копа Мартина».

Наступні книги витримано в хро­нологічній послідовності, проте, зро­зуміло, найзгущеніший опис припадає на часи життя Григорія Турського (у книгах від 4-ї по 10-ту). Автор, за влас­ним висловом, розповідає «впереміш як про чудесні діяння святих, так і про бідування народу», - втім, не забуваю­чи нагадувати, що зловісні знамення, роздори й усобиці - це Господнє попе­редження про Судний день. Дослідни­ки відзначають наявність у тексті Гри­горія реплік із «Енеїди» Верґілія та з творів Салюстія, проте загалом вона відбігає набагато далі від античної тра­диції, ніж візантійська хроніка Йоана Малали.

Такий характерний перепад збережеться надовго. У Візантії праці кількох наслідувачів Малали VI ст. та піз­ніші твори («Історія» уродженця Єгип­ту Феофілакта Симокати, написана

[64]