Розділ 2. «Історіографічні революції» від Античности до Середньовіччя

Тут виклад дослідження турійця Геродота, проведеного для того, щоб зроблене людьми з часом не забуло­ся, і щоб великі та дивовижні діяння як греків, так і варварів не залишили­ся невідомими, і, зокрема, щоб з'ясу­вати, чому вони воювали між собою.

Завважмо: Геродотові, достоту як сучасним постмодерністам, ішлося не так про встановлення «правдивих фактів», як про фіксацію того, що про них оповідають. «Мій обов'язок, - ве­де він далі, - розповісти, що кажуть, проте я не зобов'язаний беззаперечно вірити всьому, що кажуть». Текст «Історій» - це справді компендій роз­повідей і байок-леґенд, що їх Геродот, за власним висловом, «розпитуючи дізнався», подорожуючи тодішньою ойкуменою - від Лівії та Єгипту аж до пониззя Дніпра й Південного Бугу. Інколи він супроводжує чергову оповідку іронічною ремаркою («з-по­між інших дурниць розповідають»), інколи перекладає відповідальність на оповідачів («отаким є походження скитів за їхніми власними словами»), інколи висловлює сумнів («таке опо­відання мені здається найвірогід-нішим, але треба переказати і менш вірогідне»), інколи категорично не вірить («переказ був цілком безпід­ставним»). У такий спосіб «Історії» перетворюються почасти на фіксацію реальних подій, почасти на збірку бе­летристичних новел - перший зразок європейської художньої прози. Є й су­то український вимір вдячности цій праці. Адже окрему книгу «Історій», четверту, Геродот присвятив Скитії, себто вперше описав територію та людність майбутньої України.

Такі самі три завдання, («досліди­ти» зроблене людьми, пояснити при­чини їхніх учинків і закріпити це в пам'яті нащадків) сформульовано у преамбулі до праці наступного за Геродотом історика, чий текст зберігся, - атенянина Тукідида (бл. 460- 396 до н. є.). Цей твір присвячено описові війни 431-404 рр. між Атенами та держава­ми Пелопонесу (так званої Пелопонеської війни), що в ній сам Тукідид брав участь яко стратег. Як бачимо, і тут «дослідження» спиралося на осо­бистий досвід і розповіді очевидців. Проте Тукідид ставить перед собою «науковішу» порівняно з Геродотом

[46]

Від «не забути» до «навчити, спонукати, розважути»

мету - відсіяти правду від вигадки у цих розповідях:

Я не хотів описувати події війни на підставі розповіді першого-ліпшого свідка чи на підставі власних припу­щень, але записав тільки те, очевидцем чого був сам, і те, про що докладніше довідався від інших, дотримуючись якомога більшої обережности. Пошу­ки правди виявилися важкими, бо свідки окремих випадків передавали одне й те саме не однаково, а залежно від того, як той чи той ставився до сто­рони (у війні) та як він сам запам'ятав.

Ще скептичніше Тукідид оцінює можливість описати ситуацію, що передувала війні, вважаючи, що її не вдасться «за давністю часу дослідити точно», а тому обмежується лише згад­ками про звичаї та розташування грецьких міст. Урешті, «науковість» його твору простяглася так далеко, що в ньому людьми вже не диригують бо­жественні персонажі, щедро розсипані у Геродотовому тексті. Втім, як і в Геродота, герої Тукідидової історії виго­лошують, немов актори на сцені, роз­логі промови-монологи. Цей елемент історіописання, зумовлений усною («слуховою») орієнтацією античної культури, передусім античного театру, протримається в історичних творах під назвою oratio fista (вигадана про­мова) аж до Романтизму - наприклад, в українській історіографії на «вига­дані промови» натрапляємо ще у Ми­коли Костомарова. Щоправда, «критик джерел» Тукідид і тут зробив «джере­лознавче» застереження:

Стосовно промов, що їх виголошу­вали обидві сторони під час військо­вих приготувань або під час війни, то їхнє дослівне звучання важко бу­ло запам'ятати і мені самому, кот­рий це чув, і тим, хто мені це з обох сторін переказував. Тож я навів їх так, як, на мою думку, найвіро­гідніше промовляв би кожен промо­вець, щонайближче дотримуючись основної думки промов, виголоше­них насправді.

Утім, не варто аж так довіряти «об'єк­тивності» Тукідида. Адже «вигадані промови» і для нього, і для всіх піз­ніших авторів, що вдавалися до цього прийому, - це не тільки літературна

[47]