Оманлива прозорість причини і випадку, або Альтернативна історія

форми). Отже, в гру вступають пояс­нювальні категорії «причинности» та «випадковости», що ними позначають зв'язок між явищами. Перша таку взаємодію передбачає, виділяючи при цьому «причини» і «наслідки», а дру­га - заперечує, називаючи «випадком» те, що могло або статися, або й не стати­ся, себто перебіг описуваних подій міг бути цілком інакшим, якби інакше склалися обставини чи інакше повели себе герої.

Історики послуговуються обома ка­тегоріями, хоча й не завдають собі кло­поту з їх філософським осмисленням. Уникнути цього просто неможливо, бо робота історика, як уже було згадано, полягає в конструюванні цілости з оди­ничних, вихоплених з пітьми часу «фактів». Сортуючи ці факти й припа­совуючи їх на «мапі цілости», історик дослівно приречений блукати між трьома соснами - причиною, наслідком і випадком. Адже вічною морокою істо­рії є пояснення, чому сталося те, що сталося, себто що є причиною, наслідок якої відомий, і що належить відкинути як побіжний епізод - випадок, що не потягнув за собою наслідків.

Про те, як у різних типах історич­ної свідомости (античному, середньо­вічному тощо) тлумачили цю най­більшу загадку історії, ми говорити­мемо далі. А що аж до XIX ст. пробле­му причини-наслідку вирішували за історика теологи чи філософи, йому ж лишалося тільки добирати історичні приклади до їхніх поглядів, то й наша розмова радо не радо знехтує таким нікчемним в очах тодішньої філософії та теології явищем, як випадок – епізод без «наслідків». Інтерес до цьо­го «пасерба історії» виник зовсім не­давно - як своєрідна гра в «альтерна­тивну історію», себто моделювання того, як могли би розвиватися події, якби «випадок» раптом потягнув за собою «наслідки». Серед українських істориків, наскільки мені відомо, ця забава досі не популярна: ми й далі сприймаємо свої заняття як урочисте прямування до істини, де немає місця легковажному «що було би, якби». Натомість наші зарубіжні колеги не цураються такої гри, ба навіть наполя­гають на вартісності альтернативної історії, що виопуклює в плині подій ключові, переломові моменти, які за іншого розкладу випадків могли би повернути історію в цілком інакше річище. На користь ірреального моде­лювання минулого служить і те, що це є дієвими ліками, по-перше, від звич­ки історика перетворювати наслідки в наміри, а по-друге - від погляду на історію як на нібито згори передбаче­ний процес, де поїзди відходять і при­бувають згідно з розкладом. Як при­клад можна згадати збірку «What if?» («А що якби?»), видану 1999 р. за ре­дакції Роберта Ковлі. В уміщених тут понад тридцяти есеях дослідники воєнної історії від біблійних часів до Карибської кризи напівжартома-напівсерйозно розмірковують, що стало­ся б, якби у найвідоміші битви втру­тився сліпий випадок і подарував пе­ремогу не тим, хто дійсно виграв.

З другого боку, гра в альтернативну історію є реплікою новітнього погляду на минуле як на низку варіяцій жит­тєвого вибору людини (дітищем цього

[39]