Квантитативний аналіз, красивіше – к//лгометрика

дискурсу - може стати вельми продук­тивною темою для історика.

В Україні стратегії деконструкції при аналізі історіографічного дискур­су вперше застосував Володимир Ващенко у книжці «Неврастенія: непрочитані історії. Деконструщія одного напису - сеанс прочитання автомонографії M. С. Грушевського» (2002 p.). Аналізуючи щоденники історика, а також дві його автобіографії й написані у 1920-х pp. спогади, автор намагався відшукати приховані в цих текстах психологічні фобії та позасвідомі ком­плекси й спроектувати їх на творчість Грушевського. Праця Ващенка, а надто в спробах зіставити «неврастенію» на­уковця з його творами, хибує на по­верховість, але як перша ластівка до­сліджень такого типу, поза сумнівом, варта уваги.

К вантитативний аналіз,

красивіше — кліометрика

Засадою квантитативного аналізу є збирання якомога детальніших циф­рових даних про досліджуваний об'єкт/об'єкти з метою подальшого виведен­ая на їх підставі певних усереднених величин. Статистика потрапила в поле зору дослідників ще в другій половині XIX ст., особливо в ділянці економічній історії. Натомість її зоряний час припадає на 1950—1960-ті, коли статистична обробка цифрової інфор­мації, започаткована істориками спільноти «Анналів», уважалася за свого іду стандарт «об'єктивних» рекон­струкцій в галузі соціоекономічних студій. За класичний приклад тут можуть правити вже згадувані книжки основоположника цього напряму, фа­хівця з економічної історії Франції Ернеста Лябруса - двотомний «Нарис ко­ливань цін і доходів у Франції XVIII cm» та «Криза французької економіки нап­рикінці Старого Порядку й на початку Революції». Обидві праці присвячено аналізу економічних циклів: рухові цін та прибутків і видатків різних про­шарків населення, що свідчило про поглиблення розриву між багатими й бідними та зумовило, на думку авто­ра, вибух Великої Французької рево­люції.

[245]

Розділ 8. Історик сам на сам із джерелом...

Під впливом спільноти «Анналів» цифрові обрахунки поширилися з соціоекономічної історії на інші га­лузі досліджень, де матеріял надавав­ся на статистичну обробку. Саме це, зокрема, лежить в основі так званої «серійної історії», що зосереджувала увагу на повторюваних подіях та стійких соціяльних структурах (себто на аналізі регулярних феноменів, «ві­дібраних і сконструйованих відповід­но до їх повторюваности» - за висло­вом анналіста Франсуа Фюре). Доб­рим прикладом тут може послужити інтерес французької історіографії до наскрізної історії парафій певного не­величкого регіону як до «матеріалізо­ваного» вияву стійких соціяльних спільнот. Квантитативні методи із соціяльної історії поширилися на історичну демографію (шлюбний вік, народжуваність/смертність тощо), соціотопографію, «лексикометрію» (аналіз змістового наповнення стан­дартних документів - скарг, заяв то­що), історію комунікацій (кількісний обіг друкованої продукції та її чи­тацька авдиторія), соціорелігійні до­слідження (парафіяльні сітки, час­тотність релігійних практик). При вивченні новітньої історії окремою проблемою стало визначення «репре­зентативної проби», оскільки джерел набагато більше, ніж історик здатен проаналізувати. В цих випадках на допомогу прийшли відповідні ком­п'ютерні програми, які здійснюють потрібну вибірку згідно із заданими параметрами.

За приклад застосування квантита­тивних методик навіть у такій ділянці, як палеографія, може правити методи­ка кількісного обміру висоти та ширин ни літер, міжрядкових відстаней та ін., що її запропонував Жан Мальон у книжці «Paléographie romaine» («Римская палеография», 1952 p.). Отримані у такий спосіб дані є підставою для статистичних узагальнень в опрацюй ванні письма Нового часу, де кількість текстів настільки зростає, що їх уже годі охопити візуальними спостере­женнями. Своєю чергою, такі узагаль­нення дають змогу простежити зміни писемної традиції, а відтак зінтерпретувати письмо як невилучний складник ширших соціокультурних процесів, фактично перетворюючи ста­росвітську палеографію на соціологію писемної культури.

Пастками квантитативного аналі­зу сьогодні вважається те, що: 1) дже­рела не є ані такими докладними, ані такими об'єктивними, як гадали у ча­си тріумфального піднесення кліометрики, себто у 1950-1960-ті, бо на­справді історик завжди приречений на лакуни й пропуски в інформації 2) кількісний аналіз неможливо за­стосувати до нематеріяльних фено­менів, а тим часом вони зазвичай є чи не істотнішими для розуміння подій і явищ (наприклад, якими цифровими критеріями можна виміряти силу ві­ри і рівень релігійної ортодоксальнос­и, адже частота участи в релігійних практиках надійної відповіді на це за­питання не дасть).

[246]