Історична герменевтика та семіотичний аналіз

п роцедурах історика вона завоювала собі почесне місце лише в останню третину XX ст., коли пізнання мину­лого почали сприймати як «діялог з Іншим», спробу якомога ближче зро­зуміти людину, чиї поведінка й мис­лення відмінні від притаманних само­му дослідникові.

Отже, історична герменевтика пе­редбачає інтерпретацію прихованих змістів джерела, по-своєму «зашиф­рованих» у тих чи тих словесних иррмулах, згадках про жест, ритуал, церемонію, страх перед чимось, за­хоплення чимось тощо. Таке завдан­ня щільно переплетено з семіоти­кою - аналізом системи культурних значень. Адже значеннєві системи су­часної та минулої культур багато в чому відмінні (втім, те саме може стосуватися й паралельних у часі культур, де за цілком виразний прик­лад править розбіжність «етикету посмішки» в японській, американсь­кій та європейській традиціях). Уни­каючи «пастки джерела», яке пропо­нує нам на позір «тверду» й «правдиву» інформацію, історик мусить взя­ти до уваги а) значеннєву розбіж­ність між способом мислення і поведінковими стереотипами, що можуть ховатися за певним висловом чи твердженням, б) систему символіко-культурних значень, властиву певному часові та певній спільноті. На прак­тичному рівні це передбачає вичленування присутніх у джерелі «на­тяків» - сповнених символічного змісту дій чи фраз; згадок про пред­мети, що мали втрачене нині куль­турне навантаження; специфіки побутових ритуалів чи манери спілку­вання; акцентів схвалення/осуду тощо.

Наприклад, кілька взаємно не по­в'язаних джерел XVII ст. стверджу­ють, що знайшли свою смерть у воді чи болоті: київський митрополит Ісидор, який визнав Флорентійську церковну унію («которого, повідають, топле­но»); луцько-острозький владика Ки­рило Терлецький, один з ініціаторів

[241]

Розділ 8. Історик сам на сам із джерелом..

Берестейської церковної унії («тіло його вкинули у болото, і там йому во­рони очі вибрали»); Юрій Немирич (чиє «голе тіло загорнули в мішковину й укинули в болото»). Насправді всі троє скінчили життя або цілком гідно (Ісидор помер у сані кардинала в Римі, а Терлецький мирно спочив і похова­ний у Луцьку), або за невідомих обста­вин (Немирич загинув у випадковій сутичці з козацькою ватагою ворожої партії). Ключем же до пояснення неп­равдивих повідомлень є притаманне ранньомодерній культурі уявлення про різницю між «доброю» кончиною та «злою» смертю, що її, зокрема, асо­ціювали з водою чи болотом, мало то­го, сприймали як безчестя (кидання у воду як знак збезчещення фіксують іще старогерманські звичаї; численні репліки такого самого змісту поди­буємо і в українських свідченнях XVI-XVII ст.). Тому згадані повище джере­ла оповідають не про дійсні обставини смерти героїв, як міг би подумати довірливий історик, а про ставлення авторів повідомлень до тих героїв. Це вочевидь погляд православних орто­доксів: у випадку обох церковних ієрархів його спрямовано на підкрес­лення ганебної (отже, заслуженої) смерти віровідступників, а у випадку Немирича - на містичне відсторонен­ня від людини «багатьох вір», переве­ртня (Немирич, один із найзамож-ніших українських шляхтичів, перей­шов на бік козаків-повстанців, а понад те змінив протестантське віровизнан­ня на православ'я).

У продуктивності герменевтичного аналізу джерел можна пересвідчитися на прикладі відомої праці сучасного російського історика Ігоря Данілєвського «Древняя Русь глазами современников u потомков (IX—XII в.)» (1998 p.). Автор рішуче заперечує властиве об'єктивістському підходові до джерел переконання у «то­тожності мислення літописця й до­слідника». Навпаки, головною проб­лемою, на його думку, є «рівні неро­зуміння». За дотепним висловом Да-нілєвського, «літописець, розмовля­ючи з нами, опиняється в становищі місіонера, що потрапив до країни невірних». Аналіз лексико-семантичних полів та прямих і прихованих біблійних цитат у літописах схиляє до висновку, що системотворчим мо­тивом руського літописання було ес­хатологічне світобачення - очікуван­ня кінця світу, і власне цей момент визначав відбір матеріялу та форму його представлення. В такий спосіб літопис постає як «вербальна кон­струкція», створена шляхом накла­дання змістів біблійної історії на Київську Русь.

На завершення варто додати, що герменевтичний аналіз має свою паст­ку - небезпеку нав'язати джерелу змісти, притаманні культурі історика-інтерпретатора. Адже й справді, рекон­струкції такого типу завжди наража­ються на сумнів, оскільки немає (та й не може бути) беззаперечних доказів того, чи вони відкривають дійсні зна­чення минулого, чи пропонують зна­чення, надані самим істориком. Зреш­тою, як жартують, інтерпретатор знаходить у тексті тільки те, що сам готовий знайти.

[242]