Розділ 7. Плата за концептуальну свободу: століття криз і шукань

понімах і географічних назвах), а та­кож «пам'ять класів» (з фіксацією соціяльної сеґментаризації суспіль­ства, вивченням конкурентних варі-янтів пам'яті тощо).

З «історією пам'яті» можна також пов'язати дослідження, що дістали ме­тафоричну назву «винайдення тра­диції», себто цілеспрямованого пере-формулювання «пам'яті» (традиції) на потребу дня - аби прищепити спіль­ноті певні вартості, злеґітимізовані апеляцією до минулого. Блискучий аналіз «технік» такого переформулювання, зокрема, міститься у семи роз­відках, виданих за редакції Ерика Гобсбаума і Теренса Рейнджера у збірці «The Invention of Tradition» («Винай­дення традиції», 1983 p.; 2005 p. її ви­дано українською).

На українському матеріялі модель «історії пам'яті» чи не вперше застосу­вав Олексій Толочко, який у статті «Замітки з історичної топографії до-монгольського Києва» (2000 р.) пере­конливо показав, як на хвилі роман­тичних замилувань старовиною упро­довж 1830-1840-х pp. було «паспорти­зовано» літописну топографію Києва, хоча насправді літописи не містять жодних топографічних орієнтирів. Декілька статтей, присвячених новіт­ній «історії пам'яті», написав також Ярослав Грицак, аналізуючи популяр­ність тих чи тих імен у галицькому сере­довищі кінця XIX - середини XX ст., а також хвилі перейменувань вулиць у Львові від кінця XVIII до кінця XX століття.

Щодо ментальної географії (або «ментального картографування»), себто уявлень про навколишній простір, то на специфіку так званої «ментальної мапи» (map in mind) як суб'єктив­ного відтворення в уяві людини певноі частини простору в 1970-х pp. вперше звернули увагу географи. Щодо істо­риків, то їх ця проблематика почала приваблювати після виходу в світ нині вже класичної, перекладеної понад двадцятьма мовами монографії Едварда Саїда «Orientalismo («Орієнталізм», 1978 p.; український переклад 2002 р. ). де автор простежує конструювання образу Сходу в європейському сприйнятті. Називаючи цей образ продуктом «уяв(ле)ної географії», Саїд окреслює її так:

[..Д]еякі дистинктивні об'єкти створюються розумом, ... ці об'єкти хоч нібито існують об'єктивно, проте мають лише фіктивну реальність. Група людей, які живуть на кількох акрах землі, може провести кордони навкруг своєї ділянки та її найближ­чих околиць і називати територію, що лежить поза цими кордонами, «землею варварів». Іншими слова­ми, ця універсальна практика ви­значання подумки знайомої ділян­ки простору як «нашої території», а незнайомих земель, що лежать поза нею, як «їхньої території» - це та­кий собі спосіб утворення геогра­фічних відмінностей, які можуть бути абсолютно довільними.

Як бачимо, проблемне поле мен­тальної картографії вщштовхується від поняття так званого «географічного об­разу» - певного згустку найхарактер­ніших рис, символів і засадничих уяв­лень про якусь територію, місцевість,

[218]

Нові лінії оборони «території історика»...

ландшафт, країну, частину світу тощо. А що просторове осмислення навко­лишнього світу, концентровано пред­ставлене у тих чи тих географічних об­разах, є продуктом конкретної культу­ри, то й засяг інтересів ментальної гео­графії настільки ж широкий, наскільки широким є сучасне поняття самої куль­тури. Зокрема, далі продуктивною ли­шається започаткована Саїдом декон-струкція культурно-цивілізаційних образів-стереотипів: досить згадати про міжнародний успіх книжок Ларі Вулфа «Inventing Eastern Europe. The Map of Civilisation on the Mind of the Enlightenment» («Винайдення Східної Европи. Maпa цивілізації в свідомості Про­світництва», 1994 р.) і Марії Тодорової «Imagining of Balkans» («Уявляючи Балкани», 1997 p.). Поза тим, нині жва­во досліджують смислові навантажен­ня та метамову образів простору в крас­ному письменстві й малярстві. Величе­зну увагу привертають так звані «національні» ландшафти і «націо­нальні» географічні символи як чіль­ний елемент мобілізації національної свідомости і як репрезентація уявлень одних народів про інші. З перспективи вивчення політичної культури не менш важливими є «ідеологічні оболонки» просторових уявлень та образів. У постколоніяльних студіях популярним є вивчення «війни образів», себто зітк­нення/переплетення автохтонних гео­графічних образів із образно-геогра-

[219]