4.Принципи державної політики в сфері охорони праці

Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах:  - пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;  - підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці;  - комплексного розв'язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля;  - соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;  - встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності;  - адаптації трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров'я та психологічного стану;  - використання економічних методів управління охороною праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці, залучення добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить законодавству;  - інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;  - забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об'єднань громадян, що розв'язують проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між роботодавцями та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;  - використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва.

5.Права громадян на охоронку праці

Права на безпечну працю забезпечуються тим, що держава закріплює за собою функціїуправління охороною праці. Держава гарантує відповідні права працівників на безпечнупрацю та встановлює обов’язки роботодавців на забезпечення відповідних умов працінайманих працівниківСтруктура прав працівників і обов’язків роботодавців, що забезпечують гарантіюгромадян на охорону праці, зображена на мал. 1.Права громадян на охорону праці при укладенні трудового договору (стаття 5 закону „Проохорону праці”). Умови трудового договору не можуть містити положень, що суперечать законам таіншим нормативно-правовим актам з охорони праці.Під час укладання трудового договору роботодавець повинен проінформуватипрацівника під розписку про умови праці та про наявність на його робочому місцінебезпечних і шкідливих виробничих факторів, можливі наслідки їх впливу на здоров'я тапро права працівника на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно дозаконодавства і колективного договору.Працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком протипоказанайому за станом здоров'я.

6) ОП жінок.

Конституція України закріпила рівність прав жінки і чоловіка Відповідно до ст. 174 КЗпП забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах, обмеження праці жінок у нічні години. (Постанова Кабінету Міністрів України від 27.03.1996 №381)

Забороняється залучати жінок для підіймання вантажу, маса якого перевищує встановлені для жінок норми.

Міністерством охорони здоров'я України 10.12.1993 р. видано наказ № 241 яким встановлено граничні норми підіймання і переміщення важких речей жінками:

- підіймання і переміщення вантажів при чергуванні з іншою роботою (до двох разів на годину) -10кг;

- підіймання і переміщення вантажів постійно протягом робочої зміни до 7 кг.

Сумарна вага вантажу, який переміщається протягом кожної години робочої зміни, не повинна перевищувати: з робочої поверхні - 350 кг, з підлоги - 175 кг

Залучення жінок до робіт у нічні години обмежується згідно з ст 175 КЗпП Жінкам надаються відпустки по вагітності і пологах тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 - після пологів (у разі ускладнених пологів 70 календарних днів).

Згідно з ст. 181 КЗпП надається частково оплачувана відпустка до трьох років та додаткова неоплачувана відпустка по догляду за дитиною до 6-ти років без оплати. Час при відпустках зараховується в безперервний стаж.

Відповідно до ст. 19 ЗУ "Про відпустки", жінці, котра працює і має двох і більше дітей віком до 15-ти років або дитину-інваліда, за її бажанням надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 5 календарних днів без урахування вихідних.