1.3.Формування підприємницького середовища

Нормальний процес функціонування підприємництва можливий за наявності певної суспільної ситуації – підприємницького середовища.

Підприємницьке середовище – це суспільно-економічна ситуація, яка містить в собі:

ступінь економічної свободи;

наявність підприємницького корпусу

можливість формування підприємницького капіталу та використання необхідних ресурсів.

Середовище, в якому здійснюється підприємницька діяльність, можна уявити вигляді економічної системи, де відбувається активний кругообіг між її складовими елементами – природніми ресурсами, державою, домашніми господарствами, підприємництвом. Це основні елементи зовнішнього середовища бізнесу, між якими постійно здійснюється товарний та фінансовий кругообіг, формуються тісні зв’язки та проводяться обмінні операції для забезпечення нормального економічного розвитку системи в цілому .

Підприємницьке середовище можна поділити на внутрішнє та зовнішнє.

Внутрішнє середовище підприємства – це механізм життєздатності підприємства, що забезпечує його самовиживання.

Воно відображає процеси та дії, що здійснюються усередині суб’єкту господарювання, основу його функціонування. Головне місце у внутрішньому середовищі займає підприємець, який створив свою фірму та керує нею. Підприємець самостійно приймає рішення по з багатьох питань: обсяг ресурсів, організація технології виробництва, наймання персоналу, результат виробництва.

Фірма, яка займається підприємницькою діяльністю, може мати виробничий та фінансовий відділи, маркетингову службу, бухгалтерію та ін. Конкретна організаційна структура залежить від специфіки виду підприємства, обсягів господарської діяльності, широти асортименту товарів, що випускаються.

Управління цими структурними підрозділами здійснюють вище керівництво та підприємець.

На кінцевий результат діяльності фірми впливають фактори середовища, які визначаються станом і розвитком ринкових відносин. Завдання підприємця –виявлення характеру і ступеня дії цих факторів та прийняття рішень, спрямованих на забезпечення стабільності функціонування і розвиток фірми.

Зовнішнє середовище підприємства - це структурно-просторове оточення, яке складається з факторів впливу на функціонування підприємства.

Існують різні підходи до класифікації цих факторів:

1) за сферою оточення (мікросередовище й макросередовище);

2) за ступенем впливу (фактори прямого впливу і фактори непрямого впливу);

3) за характером дії (фінансово-економічні фактори, організаційно-правові, соціально-психологічні);

4) за напрямком впливу (стимулюючі, стримуючі). Незалежно від поділу фактори зовнішнього середовища не можуть

управлятися підприємцем, тобто зовнішнє середовище не контрольоване підприємцем.

Найбільш поширеним і зрозумілим є поділ факторів зовнішнього середовища на фактори прямої та фактори непрямої дії. До факторів прямої дії належать:

- споживачі;

- постачальники;

- державні органи;

- конкуренти;

- профспілки. Фактори непрямої дії:

- політичні;

- науково-технічні;

- соціально-психологічні;

- стан світової економіки (національної, регіональної) тощо.

Характер впливу факторів прямої та непрямої дії на підприємство різний. Перші впливають на підприємство безпосередньо, крім цього підприємство тією чи іншою мірою може частково вплинути на них. Другі впливають на підприємство або опосередковано (через інші фактори), або в якихось певних ситуаціях, але підприємець позбавлений можливості впливати на ці фактори.

Правове середовище - робоче підприємницьке середовище

Правове середовище - соціально-економічна система, яка складається з підприємницького корпусу, державних органів і груп громадськості, які впливають на окремі підприємства, обмежуючи свободу їхніх дій в інтересах суспільства

Правове середовище, відповідно, складається з трьох елементів: підприємництва, держави та громадськості. Головну роль у цьому "трикутнику взаємодії" відіграє держава, оскільки саме вона формує основні параметри підприємницького середовища, приймаючи відповідні закони та інші нормативні акти.

Основні закони, які формують підприємницьке середовище:

- Господарський кодекс;

- Закон України "Про власність";

- Закон України "Про господарські товариства";

- Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фі-

зичних осіб-підприємців";

- Закон України "Про патентування деяких видів підприємницької

діяльності";

- Закон України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності";

- Закон України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" та інші.

-Законом України „Про інвестиційну діяльність” - це комплекс організаційних, технічних та правових заходів, спрямованих на створення умов, які сприяють збереженню інвестицій, ефективності діяльності суб’єктів інвестування, захисту законних прав та інтересів інвесторів, в т.ч права на отримання прибутку від інвестицій.

Держава гарантує захист інвестицій незалежно від форм власності, а також іноземних вкладів.

Державне регулювання підприємницької діяльності здійснюється законодавчими і виконавчими органами влади, органами управління залежно від функцій, що виконуються та характеру господарювання.

Державне регулювання підприємницької діяльності здійснюється за допомо гою двох груп методів:

1) економічних (непрямих);

2) адміністративних (прямих).

До економічних належать податки, державне підприємництво, цільове фінансування, грошово-кредитні механізмі тощо. До адміністративних - укази, прямі заборони, встановлення квот, нормативів, лімітів тощо.

У реальному житті ці методи використовуються завжди в комплексі і їхнє поєднання має назву державної економічної політики. Основні складові державної економічної політики:

- фіскальна політика;

- грошово-кредитна;

- науково-технічна;

- інвестиційна;

- регіональна;

- інноваційна;

- політика підтримки малого підприємництва тощо.

Головним державним органом державної виконавчої влади у сфері підприємництва є Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва.