Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Національний університет водного господарства та природокористуання

Інститут післядипломної освіти Контрольна робота

з дисципліни:

«Макроекономіка»

Варіант № 8

Виконала:

Студентка ІПО

Спеціальності «Облік і аудит »

Існюк І. О

Перевірила:

Гронтковська Г. Е

Рівне 2013

Теоретична частина:

1. Типи інвестиційних видатків. Заощадження як джерело інвестицій. Зв’язок інвестицій і заощаджень у закритій економіці. Типи інвестиційних видатків

Потік готової продукції за певний період, який використовується для підтримки і нарощування обсягів виробництва, називають інвестиціями або нагромадженням капіталу.

У макроекономіці поняття „інвестиції” застосовують лише до таких вкладень, які збільшують запас матеріальних капітальних благ. Деякі економісти називають такі вкладення реальними інвестиціями. Отже, можна дати таке визначення інвестицій: інвестиції – це довгострокові вкладення капіталу в різні галузі економіки, як всередині країни, так і за кордоном, з метою одержання прибутків.

За сферами вкладення у системі національних рахунків розрізняють три

типи інвестиційних видатків:

􀂃 інвестиції в основний капітал;

􀂃 інвестиції у житлове будівництво;

􀂃 інвестиції у створення запасів.

Інвестиції в основний капітал є найбільш вагомими у структурі всіх інвестицій. У розвинених країнах в останні роки вони складали близько 70% від загальної суми інвестиційних коштів. Ці інвестиції спрямовуються у промислові й адміністративні будівлі та споруди, в устаткування – машини, транспортні засоби, тобто на відтворення і розбудову основних виробничих фондів.

Інвестиції у житлове будівництво спрямовані на підтримку та розширення житлового фонду, вони складають в середньому 25% всіх інвестиційних коштів.

Інвестиції у створення запасів – це поповнення резервів сировини, матеріалів, напівфабрикатів на стадії незавершеного виробництва та запасів готової продукції на фірмах. На зміни у запасах припадає 5% інвестиційних коштів.

Ряд економістів висловлюють думку, що поділ інвестицій лише на три типи, як прийнято в системі національних рахунків, не вичерпує всіх різновидів інвестицій. В економічному смислі до інвестицій можна віднести видатки населення на товари тривалого користування (холодильники, меблі, автомобілі), які надають споживачам послуги протягом тривалого періоду. У системі національних рахунків ці видатки відносять до споживчих, а не до інвестиційних. Варто віднести до інвестиційних також видатки держави на будівництво автомобільних шляхів і розвиток інших об’єктів інфраструктури, – ці видатки у національних рахунках також включаються у споживчі. Недоліком вважають і те, що у національних рахунках відсутня категорія „від’ємні інвестиції”, до яких можна було б віднести видобуток невідтворюваних природних мінеральних ресурсів, який скорочує їх запаси. В офіційній статистиці не зараховують до інвестицій вкладення у підвищення кваліфікації робочої сили („людський капітал”), а також видатки на наукові дослідження, хоча вони значно підвищують продуктивність ресурсів. Вчені вважають, що ці видатки слід було б зараховувати як інвестиції у нематеріальний основний капітал.

У спрощених моделях інвестицій враховують лише традиційні їх різновиди – вкладення в основний капітал, житло та запаси.

За структурою і напрямками використання всі різновиди інвестицій поділяють на валові та чисті інвестиції.

Частина інвестицій, яка використовується для заміни зношеного основного капіталу, представляє собою амортизаційні відрахування. У реальному житті амортизація – складне явище, тому що кожен вид основних фондів має свій життєвий строк. Машини, які використовуються більш інтенсивно, зношуються швидше. Крім того, існує фізичне і моральне знецінення капіталу. В моделях для спрощення припускають, що в кожному періоді знецінюється певна частка капіталу, яка називається нормою або

коефіцієнтом амортизації (d) .

Тоді сума амортизації (А) за поточний період складе dK :

A=K/t ; d=A/K=K/t*K=1/t ; A= d*K

де t – час служби (термін експлуатації) основного капіталу.

Інша частина інвестицій використовується для збільшення наявного капіталу, її називають чистими інвестиціями ( In ) . Валові інвестиції (I ) можна представити як суму чистих інвестицій і амортизації:

I=In+dK, (1.1)

а чисті інвестиції – як зміну капіталу:

Kt- Kt-1=In. (1.2)

Підставивши значення чистих інвестицій з формули (1.2) у формулу (1.1), отримаємо базове співвідношення для визначення рівня нагромадження капіталу:

I= Kt- Kt-1+dK, звідси:

Kt=I+Kt-1(1-d). (1.3)

За зв’язком з динамікою національного виробництва та за головними чинниками, що впливають на обсяги інвестицій, вони поділяються на автономні та індуковані інвестиції.

Автономні інвестиції – це ті, які не залежать від обсягу національного доходу. Графічно вони представлені горизонтальною прямою Ia на рис. 1.1.

Автономні інвестиції плануються інвесторами з метою впровадження у виробництво нової технології, поліпшення якості продукції. Їх обсяги залежать як від об’єктивних, так і від суб’єктивних чинників. Підвищення рівня автономних інвестицій само обумовлює зростання національного доходу. Індуковані інвестиції, навпаки, залежать від динаміки національного доходу і є його функцією. Ці інвестиції відображає висхідна пряма Ii на рис. 1.1. Коли обсяги випуску зростають, то у виробництво втягуються нові ресурси, відповідно попит на товари і послуги розширюється. Для задоволення зростаючог попиту потрібні додаткові інвестиції. За незмінних обсягів національного доходу та сукупного попиту індуковані інвестиції відсутні

Джерело інвестицій. Зв’язок інвестицій і заощаджень у закритій економіці

Джерелом інвестицій у закритій і відкритій економіці є сукупні заощадження. Нормальне функціонування закритої економічної системи, яка не має зв’язку із зовнішнім світом, забезпечується тотожністю S = I , тобто, найкращі умови інвестування складаються, коли існує рівновага між заощадження та інвестиціями. У відкритій економіці для окремої країни ця тотожність не обов’язкова. Коли заощаджень більше, ніж це потрібно для внутрішніх інвестицій, то частину невикористаних коштів можна позичити іншим країнам, і навпаки, коли національних заощаджень не вистачає, то інвестори країни можуть взяти в борг заощадження з інших країн. Але вся світова економіка представляє собою закриту систему, і тому в масштабах цілого світу умовою нагромадження капіталу є рівність світових заощаджень та інвестицій.

Фундаментальною проблемою є проблема досягнення рівності між валовими інвестиціями і заощадженнями. Розглянемо сутність цієї проблеми і механізм встановлення рівноваги на прикладі закритої економічної системи.

Неспівпадіння обсягів заощаджень та інвестицій виникає через те, що в цихпроцесах беруть участь різні суб’єкти: одні лише заощаджують, не здійснюючи інвестиційних проектів, а інші реалізують інвестиційні проекти, не здійснюючи ніяких заощаджень. При цьому і заощадники, і інвестори керуються різними мотивами.

Існують два підходи до пояснення механізму встановлення рівноваги між інвестиціями і заощадженнями.

З точки зору класичної теорії основним чинником, що зрівноважує обид ва процеси, виступає реальна процентна ставка. Величина процентної ставки прямо впливає на обсяг заощаджень, оскільки основним мотивом заощаджень є отримання в майбутньому додаткового доходу. Отже, чим вища процентна ставка, тим більшим є стимул для зберігання частини поточного доходу на банківських рахунках. Між інвестиціями і реальною процентною ставкою існує обернений зв’язок. Потенційний інвестор, який вкладає у виробництво переважно позичені у банків кошти, порівнює очікувану норму прибутку і реальну процентну ставку. Якщо очікувана прибутковість менша за процент, який потрібно сплачувати за кредит, то інвестиції не будуть здійснюватись, оскільки виявляться збитковими. Коли ж або підвищиться прибутковість, або знизиться реальна процентна ставка, проект буде вигідний, обсяги інвестицій зростатимуть. Таким чином, заощадження є зростаючою функцією від ставки проценту S=f(r),(+)а інвестиції – спадною I = f (r ),(−).

Коливання реальної процентної ставки виконує роль механізму зрівноважування обсягів заощаджень та інвестицій. Рис. 1.2.а) показує, що рівновага на ринку кредитних ресурсів встановлюється за ставки проценту r* . Будьяке відхилення процентної ставки ( r1,r2 ) від рівноважної порушує рівновагу між інвестиціями і заощадженнями. За високої ставки проценту в банківському секторі нагромаджується надлишок кредитних ресурсів, а попит на них з боку інвесторів падає.

Конкуренція між банками загострюється, в пошуках клієнтів банки знижують ставку проценту, доки не настане рівновага. Обернена ситуація виникає, коли ставка проценту падає нижче рівноважного значення: заощадження зменшуються, а інвестиційний попит стрімко зростає, користуючись цим, банки підвищують ставку проценту до рівноважної. Так через коливання проценту порушена рівновага швидко відновлюється.

Кейнсіанський підхід відрізняється тим, що заощадження розглядаються як незалежні від ставки проценту. Дж. М. Кейнс вважав, що переважна більшість людей заощаджує частину своїх доходів не з метою отримання додаткового доходу, а з багатьох інших причин, наприклад, з метою зібрати кошти на будівництво чи купівлю власного будинку, на оплату навчання дітей у майбутньому, на відпочинок або на забезпечення власної старості. Тому величина заощаджень не залежить від ставки проценту, графічно крива заощаджень має вигляд вертикальної лінії (рис. 1.2.б). Інвестиції, згідно з кейнсіанським підходом, мало чутливі до ставки проценту. Рішення про вкладення капіталу у виробництво приймаються під впливом багатьох причин, на перше місце Дж. М. Кейнс ставить суб’єктивні настрої, очікування підприємців, а навіть інстинктивну потребу займатись активною діяльністю. Графічно крива інвестицій досить стрімка (1.2.б). Рівновага встановлюється за ставки проценту 2 r , її підвищення або зниження може на тривалий період розбалансувати ринок кредитних ресурсів.

Дія численних екзогенних (непроцентних) чинників порушує рівновагу між заощадженнями та інвестиціями, вона відновлюється за нової ставки проценту.

Рис. 1.3.а) відображає ситуацію, коли, наприклад, фермери виростять великий урожай і отримають більші доходи, внаслідок чого за будь-якої ставки проценту збільшать заощадження. Крива інвестицій не змінить свого положення, а крива заощаджень переміститься праворуч (S0→S1) Нова рівновага встановиться за нижчої ставки проценту 1 r , рівноважні обсяги інвестицій збільшаться.

Більш складні процеси ілюструє рис. 1.3.б). Під впливом науковотехнічного прогресу гранична продуктивність капіталу зростає, що обіцяє в майбутньому збільшення прибутковості інвестицій. У цьому випадку за будьякої ставки проценту інвестори збільшують попит на інвестиційні ресурси, а поточні заощадження зазвичай зменшуються, тому що домогосподарства, передбачаючи підвищення доходів у майбутньому, вже сьогодні починають споживати більше за рахунок позик або заощаджень минулого періоду. Тоді крива інвестицій зміститься праворуч ( I0 → I1) , а крива заощаджень – ліворуч ( S0 →S1). Рівновага встановлюється за вищої ставки проценту (1 r) , а рівноважні обсяги заощаджень та інвестицій можуть або збільшитись, як на рис. 1.3.б), або зменшитись, або залишитись незмінними. Так в результаті коливань процентної ставки на ринку фінансових ресурсів встановлюється рвність внутрішніх заощаджень та інвестицій.