Соціогендерні відносини в період соціальних трансформацій

1. Вплив соціальних трансформацій на соціогендерні відносини

2. Гендерні відносини в Україні очима експертів

3. Гендерне партнерство як механізм гармонізації суспільних відноси

4. Проблеми та шляхи досягнення гендерної рівності в Україні

5. Напрямки розв’язання проблемних питань гендерної рівності

1. Вплив соціальних трансформацій на соціогендерні відносини.

Одним з підсумків соціальних трансформацій в Україні полягає в тому, що жінок фактично позбавили багатьох соціальних завоювань. Зокрема, знижений їх соціальний статус, яким вони мали в суспільстві до так званої перебудови. Суспільство прийшло до соціальної дискримінації жінок в багатьох сферах суспільного життя (політиці, економіці, соціальній сфері, сімейних стосунках).

До теперішнього часу можна говорити про порушення в Україні основних прав жінок на участь у політичному житті. 

Процес демократизації для українок обернувся абсолютно несподіваною ситуацією: вони виявилися фактично витисненими з активного політичного життя, відчуженими від участі в прийнятті державних рішень. 

Історичний парадокс: перехід до демократії, проголошений в Україні, Росії, країнах Центральної та Східної Європи, здійснюється в умовах дискримінації жінок, витіснення їх з політики на всіх рівнях.

У радянський період частка жінок у Верховній Раді СРСР була найнижчою у 1938 році (24%), найвищою - після виборів 1980-го і 1985 років (36%).

Ясна річ, депутати не обиралися демократичним шляхом. Це стосувалося і чоловіків, і жінок. Проте існувала неофіційна квота для чоловіків на рівні приблизно 70%.

Після перших виборів в Україні у 1990 році частка жінок у Верховній Раді зменшилася до 3%.

У 1994 році вона зросла до 5,7%, а в 1998 році - до 8,1%, проте після виборів 2002 року знову знизилася до 5,1%.

Нині, після виборів 2006 року на пропорційній основі, частка жінок у Верховній Раді України знову підвищилася до 8,5%.

На початку 2010 р. гендерна структура державних службовців України за посадовими категоріями

характеризувалась наступними частками жінок серед керівників:

– І категорії – 13,3 %;

– ІІ категорії – 25,6 %;

– ІІІ категорії – 41,5 %;

– ІV категорії – 48,7 %;

– V категорії – 69,1 %;

– VІ категорії – 70,0 %.

Відповідна гендерно дискримінаційна тенденція прослідковується і серед спеціалістів.

Як цифри статистики, так і результати соціологічних досліджень показують, що жінкам відводяться посади другого, та, як правило, третього плану, далекі від безпосередньої участі в політиці і пов’язані переважно з виконавчими і технічними функціями. 

2. Гендерні відносини в Україні очима експертів

З метою моніторингу оцінювання ефективності державного механізму регулювання ґендерних відносин в Україні, відповідності реальної ситуації задекларованим нормативам, а також удосконалення механізму забезпечення ґендерної рівності у 2006 році було проведене опитування експертів.

На місцях було опитано 175 експертів, які репрезентують різні регіони України, різні вікові групи, а також працюють у різних типах організацій. Жінки становлять 61% (відповідно 107 осіб), чоловіки - 39% (68 осіб).

Основний масив експертного дослідження становлять особи з повною вищою освітою (84%), фахівці, котрі навчаються в аспірантурі або мають науковий ступінь (12%), особи із середньою спеціальною освітою (3%).

Висновки експертів щодо гендерної рівності в українському суспільстві

Серед експертів домінує думка, що проблема ґендерної нерівності залишається актуальною для українського суспільства, причому характерним є зростання усвідомлення цього і серед чоловіків, і серед жінок. Разом із тим, роль жінок у суспільно-політичному та громадському житті й досі недооцінюється певною частиною населення, навіть експертами з ґендерної проблематики. Експерти досить низько оцінюють розвиток окремих складових ґендерної політики в сучасній Україні.

Найвище вони оцінюють лише вітчизняне законодавство з проблем забезпечення рівних прав та можливостей чоловіків і жінок, хоча і тут як високорозвинене його оцінили лише 12% експертів.

Найнижче оцінюється розвиток практики захисту від ґендерної дискримінації через судові справи та подання скарг уповноваженим особам, бюджетне фінансування, рівень інформаційно-пропагандистської роботи з населенням.

На думку експертів, найліпше принцип ґендерної рівності дотримується у сфері освіти та науки, найгірше у царині сімейно-побутових відносин.

Загалом усупереч численним міжнародним документам, які ратифіковані Україною, та наявності власної нормативно-правової бази, яка проголошує відсутність будь-якої дискримінації за ознакою статі, реальна ситуація в усіх сферах суспільного життя залишається далекою від задекларованих принципів ґендерної рівності.

За експертними оцінками, населення України можна розподілити на дві частини:

• одна частина обізнана частково,

• інша не обізнана зовсім щодо своїх законних прав звертатися до компетентних органів у випадках дискримінації за ознакою статі.

Частка обізнаних повною мірою щодо своїх прав у цій сфері не перевищує 3%.

У разі необхідності захистити інтереси громадян, пов'язані з дискримінацією за ознакою статі, найбільшу довіру експерти виказують правозахисним органам та суду (52%).

Разом із тим навіть серед експертів з ґендерних питань є люди, які зазначають, що їм не відомі такі організації. Це виглядає доволі неоднозначно: або ж вони просто не поінформовані належним чином, або ж не вірять, що певні організації реально можуть захистити інтереси громадян у разі дискримінації за ознакою статі.

Серед складових національного механізму впровадження ґендерної політики найрозвиненішими виглядають такі:

1. організація навчання державних службовців щодо реалізації рівних прав та можливостей жінок і чоловіків,

2. залучення НУО і громадськості до розв'язання проблем ґендерної дискримінації.

Фактично поза увагою державної стратегії ґендерної політики, на думку експертів, залишається розроблення та впровадження методів урахування неоплачуваної домашньої праці в систему національної звітності

Як недостатня оцінюється також і пропаганда загальними програмами телебачення тематики ґендерної рівності.

При цьому, на думку експертів, у програмах телебачення присутні ознаки порушення ґендерного балансу, що виявляються в ґендерно дискримінативних висловлюваннях щодо обох статей, а також у рекламних роликах, де жінки постають як менш компетентні в знаннях та справах.

Найактуальнішою темою, що її слід висвітлювати у спеціальних програмах телебачення, експерти вважають фізичне та психологічне насилля в сім'ї. На другому місці - проблема проституції й торгівлі людьми; На третьому - ґендерна дискримінація при найманні на роботу.