2.1.1 Ваговий метод дослідження пилу

Найбільш простим і надійним методом визначення масової концентрації пилу є ваговий метод.

Метод полягає у затримці пилу на фільтрі при протяжці через нього певного об’єму запиленого повітря. Знаючи масу фільтра до і після відбору проби, можна визначити вміст пилу в одиниці об’єму повітря:

(1)

де: Q - вагова концентрація пилу, мг/м³;

Р₁ - маса фільтра після відбору проби, мг;

Р - маса фільтра до відбору проби, мг;

V₀ - об’єм повітря, що протягується через фільтр, приведений до

нормальних умов, тобто до такого об’єму, який він займав би при температурі 0°С і тиску 760 мм рт. ст., м³.

Об’єм повітря при нормальних умовах

(2)

де: V_t - об’єм повітря, протягнутого при температурі t і тиску В, м³;

В - барометричний тиск у місці відбору проби, мм рт. ст.;

t - температура повітря в місці відбору проби, °С.

Оцінка пилового фактора проводиться шляхом порівняння отриманих значень максимально-разових концентрацій (МРК) пилу з гранично допустимими концентраціями (ГДК, мг/м³), установленими ГОСТом 12.1.005-88.

МРК пилу - концентрація пилу, що визначається за результатами безперервного або дискретного відбору проб повітря в зоні дихання працівників або у робочій зоні за проміжок часу, що дорівнює 30 хв, при технології процесу, яка супроводжується максимальним утворенням пилу.

При розрахунку пилового навантаження (ПН) на органи дихання використовують значення середньозмінних концентрацій (СЗК).

СЗК - концентрація пилу, що визначається за результатами безперервного або дискретного відбору проб повітря в зоні дихання працівників або у робочій зоні за проміжок часу, що дорівнює 75% тривалості зміни.

Пилове навантаження визначається за такою формулою:

ПН = СЗК · t_дії · V_{дих.прац}, (3)

де: СЗК - середньозмінна концентрація пилу, мг/м³;

t_дії - тривалість дії;

V_{дих.прац} - об’єм дихання працюючого.

Недоліком вагового методу є те, що він не дає уявлення про якісну характеристику пилу, без якої неможлива повна оцінка запиленості.

Одна й та сама вагова кількість пилу може бути показником як наявності в повітрі відносно незначної кількості великих часток, так і безлічі дрібних, але з точки зору поведінки пилу в повітрі і дії його на організм людини ці випадки є зовсім різними.

2.1.2 Лічильні методи дослідження запиленості

Лічильні методи дослідження запиленості повітря служать для визначення кількості порошинок, що містяться в 1 см³ повітря.

Обчислити кількість часток можна шляхом виділення їх із повітряного середовища, а також безпосередньо в потоці запиленого повітря.

Подібне дослідження може бути виконане за допомогою:

• мікроскопів - візуальне визначення числа і розмірів пилових часток;

• фотоелектричних лічильників (АЗ-5), які реєструють кількість і розміри пилових часток у повітряному потоці завдяки ефекту розсіювання світла;

• седиментаторів, які осаджують порошинки на скло для подальшого їх обчислення під мікроскопом.

Фотоелектричний лічильник аерозольних часток АЗ-5 створює можливість виміряти дисперсний склад часток діаметром 0,4-10 мкм, а також загальну їх кількість.