Тема 2. Системні аспекти державного управління

Державне управління як системне суспільне явище: поняття управління, його багатогранність; системи в яких здійснюється управління; управління як явище штучної природи; сфера інтелектуальної та практичної діяльності людей. Ознаки держави. Державне управління як діяльність виконавчо-розпорядчого характеру. Сутність законності в державному управлінні. Державна влада. Взаємозв’язок виконавчої, законодавчої та судової влади. Об’єкти управлінської діяльності виконавчої влади. Відмінності між державним управлінням та господарською діяльністю.

Сутність, зміст, основні категорії та специфіка державного управління. Елементарна система державного управління. Зміст понять “державна установа”, “державне підприємство”, “державна служба”. Принципи державного управління.

	Література:	3; 6; 9; 12; 14; 16; 29; 30; 33; 35;
Основні поняття:		Система, система державного управління, ознаки держави, законність у державному управлінні, державна установа, державне підприємство, державна служба, принципи державного управління.

Розвиток суспільства, окремих його сфер неможливий без встановлення і реалізації певного набору законів, правил, норм, алгоритму його поведінки в цілому і його складових зокрема. Потреба узгодження дій задля одержання бажаного результату зумовила появу управління, під яким розуміють цілеспрямований вплив, необхідний для узгодженої спільної діяльності людей.

Управління є досить складне суспільне явище, яке наука трактує як функцію організованих систем, що забезпечує збереження їх структури, підтримання режиму діяльності, реалізацію їх програм, досягнення їх мети. Управління притаманне лише складним соціальним і несоціальним динамічним системам, атрибутом яких є самоуправління – здатність до впорядкування системи, приведення її у відповідність до об’єктивної закономірності, що діє в даному середовищі, до оптимізації функціонування системи.

Управління здійснюється в системах, здатних переходити з одного стану в інший. Цей процес забезпечує стабілізацію і розвиток системи, збереження її якісної визначеності, підтримання динамічної взаємодії з середовищем. Оскільки такі системи функціонують в умовах безперервних змін внутрішнього і зовнішнього середовища, завдання управління полягає в тому, щоб якомога доцільніше і більш оперативно реагувати на ці зміни, що забезпечується своєчасною перебудовою функціональної та організаційної структур системи відповідно до притаманних їй закономірностей і тенденцій.

Система – це сукупність внутрішньо організованих і взаємопов’язаних між собою елементів (категорії, поняття, визначення явищ, предметів, процесів, досліджуваних об’єктів та ін.), які наділені певними властивостями та утворюють цілісність [33, с.25, 32]. Система управління – сукупність взаємопов’язаних або взаємодіючих елементів, які функціонують на засадах ієрархічної побудови, під керівництвом єдиного центру, що дає змогу визначити мету та завдання діяльності, шляхи їх реалізації за посередництвом використання наявних ресурсів та механізмів управління [30, с.186]. Система державного управління за своїм змістом охоплює такі елементи, як: системоутворюючий фактор (конституційно визначені цілі суспільства та держави) – суб’єкти управління (управляючу систему) – взаємодію (управлінську діяльність/процес) – суспільну систему (об’єкти управління), тобто сфери і галузі суспільного життя [16, с.339].

У науковій літературі здобуло визнання трактування управління як поняття, що характеризує впорядкування взаємодії певної множини елементів або складових природи, суспільства, самої людини. Тобто управління – це структура й функції з упорядкування, збереження і цілеспрямованого розвитку системи. Це унормовуючий процес, що підтримує систему в наперед заданому якісному й кількісному стані або переводить її в новий.

Наука розглядає суспільство як цілісну, складну, динамічну самокеровану систему, розвиток якої підпорядкований об’єктивно діючим законам. Як складна система суспільство, у свою чергу, складається із підсистем різного роду (класи і нації, професійні, вікові та інші соціальні групи і прошарки, трудові колективи, громадські організації та ін.) і розвивається під впливом механізмів соціальної регуляції.

Управління зазвичай здійснюється в системах “людина – техніка”, “людина – технологія”, “людина – природа”, “людина – техніка (технологія) – природа” та ін., але відбувається це саме тому, що в них первинною, “керуючою” складовою виступає людина, та й створені вони з метою обслуговування інтересів саме людини. Будь-яка система, будь-яке явище і речовина природи набувають для людини сенс тільки в разі співвідношення їх з потребами, інтересами і цілями життєдіяльності людини. Тому управління починається тоді, коли в яких-небудь взаємозв’язках, відносинах, явищах, процесах наявні свідомий початок, інтерес і знання, цілі й воля, енергія і дії людини. Отже, управління як суспільне явище – це свідома діяльність, свідоме регулювання (впорядкування) суспільних відносин.

Управління знаходиться в низці явищ “другої” (штучної) природи, які виникли і розвинулись протягом всієї історії людської цивілізації. Воно утворене людьми з метою свідомої саморегуляції їх життєдіяльності й залежить від стану суспільства, його закономірностей і форм, ідеалів і цінностей, від рівня розвитку й організації людського потенціалу.

Розглядаючи сутність суспільного управління, неможливо обминути такий суспільний інститут, таку категорію як “держава”.

Вирізняють наступні типові ознаки, що характеризують державу та її управлінську взаємодію із суспільством:

1. Держава розглядається як юридичний взаємозв’язок людей, які живуть на певній території. Вона належить усім її громадянам, а не тим, хто очолює її органи влади. Тим самим держава не ототожнюється з державною владою і її апаратом. У демократичних правових державах народ вважається джерелом і носієм державності та володіє правом на зміну будь-якої влади і її конкретних осіб. Збереження і зміцнення держави є щонайпершою умовою забезпечення вільної і раціональної життєдіяльності відповідного співтовариства людей. А її ослаблення і руйнування є втратою або обмеженням свободи та раціональності.

2. Держава є формою суспільства, за допомогою якої воно стає впорядкованим, сталим та розвивається. Тому, держава має спиратися на всі форми власності та обслуговувати всі соціальні прошарки населення. Тобто приватна власність не може бути єдиною формою власності в державі, а надання державних послуг не може бути елітарним. Значення держави полягає в тому, що вона за допомогою (в т.ч.) юридичних засобів надає рівні права, свободи та можливості для своїх громадян. Тим самим держава за напрямами своєї діяльності надає соціальні послуги всьому суспільству.

3. Держава має керуватися правовими нормами сама та запроваджувати принципи справедливості, гуманізму, правди і порядку. Особливого значення набуває чіткий поділ влади по горизонталі та вертикалі, за якого ніхто б не міг узурпувати владу, що належить всім громадянам спільно, а не комусь окремо. У цьому аспекті призначення держави полягає в тому, щоб забезпечити правове регулювання суспільних процесів і необхідний людям режим законності.

4. Держава становить собою механізм віддзеркалення та забезпечення спільних для всіх, інтегрованих потреб, інтересів і цілей життєдіяльності людей, які мають єдине громадянство. У зв’язку з цим держава виступає механізмом збереження та розвитку цілісності, організованості й упорядкованості суспільства.

5. Підвищення ролі держави у вирішенні сучасних проблем глобалізації та інші питань планетарної життєдіяльності людини, що вимагає застосування системної методології пізнання і практики, забезпечення цілісності та узгодженості інтеграційних процесів у суспільстві. Можна умовно виокремити два рівні регуляції суспільних процесів, а саме: приватний – праця на рівні умов громадянського суспільства, де, власне і відбувається самореалізація індивідуума (підприємництво, вільний обмін результатами діяльності); публічний (державно-правовий), за допомогою якого підтримуються цілісність і гармонійність суспільства, а також взаємовигідна міждержавна кооперація.

6. Держава через власні механізми та апарат забезпечує здійснення своїх конституційно визначених завдань і функцій.

7. Держава виступає як система представлення спільноти людей на світовій арені у взаємовідносинах з іншими країнами та народами.

З-поміж низки ознак, які характеризують державне управління його розглядають і як виконавчо-розпорядчу діяльність з реалізації зазначених цілей в основному здійснюють державний апарат і органи місцевого самоврядування в межах делегованих повноважень.

Сутність законності в державному управлінні.

Законність у державному управлінні: 1) система юридичних правил, норм, засобів і гарантій з відповідними їм державними структурами, яка покликана забезпечувати практичну реалізацію законів та інших правових актів; 2) метод і режим діяльності органів державної влади і органів місцевого самоврядування [16, с.96-97].

Сутність законності полягає у фактичному виконанні закону своєї ролі в житті держави, суспільства і конкретної людини. З цією метою законність має:

бути однаково зрозумілою і здійснюваною повсюдно, різними людьми і організаційними структурами і в різних життєвих обставинах;

бути універсальною, тобто бути єдиною і охоплювати всю державу, всі структури державного управління і місцевого самоврядування; однаково стосуватись всіх і бути однаково обов’язковою для кожного в державі, причому на всій її території і при реалізації будь-яких приватних і суспільних відносин, що підлягають законодавчому регулюванню;

поширюватися на органи державної влади, органи місцевого самоврядування, державних службовців, громадські структури і громадян;

забезпечувати рівність у правовідносинах сторін;

забезпечуватись публікацією закону (неопубліковані закони не застосовуються);

бути гарантованою і стійкою, що досягається через спеціальні заходи забезпечення законності.

Держава як носій влади виконує в суспільстві низку впорядковуючих функцій: встановлює закони, домагається їх дотримання, збирає податки, відповідає за громадський порядок і суспільну безпеку, влаштовує системи суспільного життєзабезпечення і керує ними.

Державна влада: інструмент забезпечення існування держави та досягнення її цілей, її обов’язковий атрибут [14, с.48]; вид публічної політичної влади, що здійснюється державою та її органами, здатність держави підпорядковувати своїй волі поведінку людей та діяльність об’єднань, що знаходяться на її території; політико-правове явище, сутність якого полягає в тому, що виражаючи хоча б формально волю всіх громадян держави, вона (влада) здійснює спрямовуючий, організуючий, регулюючий вплив на суспільство [16, с.40].

Державну владу поділяють на так звані “гілки” – законодавчу, виконавчу і судову. Спільним між гілками державної влади є те, що вони:

впливають на процеси в суспільстві, зокрема на поведінку будь-яких соціальних груп та людей, за допомогою спеціальних органів та установ;

є складовими частинами єдиного механізму державної влади.

До об’єктів державної влади відносять соціальні процеси, ресурси, соціальні організації, суспільство в цілому та ін. Об’єктами державної влади є системи, на які спрямовується владний вплив суб’єктів державної влади. Безпосередніми об’єктами, на які справляє вплив той чи інший суб’єкт державної влади, є підпорядковані йому галузі державного управління.