Якісні характеристики державного службовця

КОМУНІКАТИВНІ ЯКОСТІ ДЕРЖАВНОГО СЛУЖБОВЦЯ
позитивні	негативні
порядність	аморальність, нечесність
справедливість	несправедливість
врівноваженість, поважливе і шанобливе ставлення до громадян	дратівливість, нестриманість, зухвалість, зневажливість, нахабність
довіра до колег	підозрілість, недовір’я
стимулювання ініціативи, творчого підходу до роботи	консерватизм, роздратування, заздрість
доброзичливість, щирість	лицемірство, зарозумілість, злість, самовпевненість, пихатість
тактовність, доброзичливість, товариськість, врахування індивідуальних особливостей підлеглих	нетактовність, відсутність співчуття, бажання зробити кому-небудь добро, принести користь, черствість, грубість, жорстокість
відсутність дріб’язковості	бюрократизм, надмірна прискіпливість
самокритичність, вимогливість до себе та до підлеглих	відсутність критичного ставлення до себе, до своєї діяльності, поведінки, невимогливість до себе та підлеглих
толерантність	відсутність терпимості до думок, поглядів, вірувань інших

Позитивний імідж державного службовця має два аспекти: внутрішній й зовнішній.

ПОЗИТИВНИЙ ІМІДЖ ДЕРЖАВНОГО СЛУЖБОВЦЯ
внутрішній аспект	зовнішній аспект
вміння справляти на оточуючих позитивне враження про себе	чистота, охайність одягу, привітність, доброзичливість
уміння спілкуватися з людьми, вислуховувати їх	стриманість, вміння стримувати свої емоції, керувати своєю психікою
володіння позитивними особистісними якостями	вироблення в собі позитивних особистісних якостей, хороших манер поведінки

В цілому варто зазначити, що створення позитивного іміджу державного службовця – складний, циклічний процес, який потребує постійного самовдосконалення.

Влада – багатогранне суспільно-політичне, правове поняття проявом якої є:

владні відносини в суспільстві – одні управляють, а інші підкоряються;

здатність досягати поставленої мети;

спроможність соціально-політичної системи забезпечувати виконання прийнятих нею рішень;

спосіб самоорганізації людської спільноти, заснованої на розподілі функцій управління і виконання;

можливість і здатність проводити свою волю¹².

Влада являє собою форму соціальних відносин, яка характеризується здатністю впливати на характер і напрям діяльності та поведінку людей за допомогою економічних, ідеологічних і організаційно-правових механізмів, а також авторитету, традицій, насилля (влада економічна, політична, державна, сімейна та ін.). Сутністю влади є владні відносини, панування і підпорядкування.

Існує чимало підходів до класифікації джерел влади, узагальнено їх можна подати наступним чином.

Державна влада – політико-правове явище, сутність якого полягає в тому, що виражаючи хоча б формально волю всіх громадян держави, вона (влада) здійснює спрямовуючий, організуючий, регулюючий вплив на суспільство [12, с.329].

Владні відносини – це особливий вид суспільних відносин, що виникають у процесі управління – діяльності свідомо-вольового й організаційного характеру, відносини, що встановлюються у ході взаємної діяльності органів влади та людьми.

Державна установа – різновид організації здебільше невиробничого характеру (установи освіти, культури, охорони здоров’я та ін.), яка має соціальні цінності та виконує соціально-культурні чи адміністративно-політичні функції в суспільстві [35, с.28].

Тип відносин, які виникають між державою (суб’єктом державного управління) та державною установою (об’єктом державного управління), є завжди державно-владним, причому державно-владними повноваженнями наділено завжди одну сторону – суб’єкта управління, а на долю об’єктів управління залишається виконання наказів, розпоряджень та інших нормативних документів, що надходять від суб’єкта.

Владні повноваження – це конкретні права, що характеризуються правом реалізовувати владу й обов’язки та наявністю визначених адміністративних функцій, що дозволяють здійснювати завдання органу влади [16, с.261].

Повноваження повинні набути легітимності, тобто необхідний порядок визнання. Влада – це здатність справляти вплив на поведінку людей з їхньої та без їхньої згоди. Сутність владних повноважень полягає в тому, що відображаючи волю певних верств населення, громадян країни, легітимно наділені правами (владними повноваженнями) особи, або у творені у такий спосіб органи справляють цілевизначальний, організуючий, регулюючий вплив у визначених сферах, здійснюють певні функції завдання у суспільстві.

У практиці управління лідерство – це здатність ефективно використовувати наявні джерела влади для досягнення бажаної мети. Лідери використовують владу як засіб в досягненні цілей групи або організації. Якщо лідери досягають мети, то влада як засіб використовується ними для прискорення цього досягнення.

У чому ж відмінність між лідерством і владою? Важлива відмінність відноситься до сумісності цілей. Для існування влади сумісність цілей – необов’язкова. Окрім цього, задля реалізації лідерства повинна існувати певна відповідності між цілями лідера і цілями послідовниками лідера.

Лідерство – це різновид управлінської взаємодії, оснований на найбільш ефективному для конкретної ситуації поєднанні різних джерел влади і спрямований на спонукання людей до досягнення загальних цілей.

Лідерство допускає використання влади. Сама влада може будуватися на особистісних якостях або на займаній позиції в організації. Крім того, влада - це двосторонні стосунки – між лідером і підлеглими і між лідером і його начальником. Оскільки ефективність лідерства залежить від об’єму і типу влади, яку лідер використовує відносно підлеглих і свого начальника, то важливим є питання: які джерела влади і як необхідно використовувати, щоб добитися більшої ефективності. Владні повноваження і лідерство повинні використовуватися для досягненні цілей у державному управлінні.

Статус державного службовця передбачає:

безпосередню приналежність за родом роботи до підготовки, прийняття та/або запровадження рішень у сфері державного управління, причому ці дії, як правило, мають економічні та соціальні наслідки для всього суспільства або його певної частини;

наявність у державного службовця повноважень виступати від імені органу державної влади (тим самим від імені держави), обстоюючи державний інтерес;

законодавче і нормативно-правове визначення компетентності, прав, повноважень, обов’язків, обмежень і відповідальності згідно зі своєю посадою;

приналежність до особливої професійно-статусної групи, яка складається з професійно підготовлених до державної служби представників різних професій.

Складові статусу державного службовця:

способи заміщення посад;

нормування та організація праці;

вимоги, що висуваються до державних службовців, та гарантії держави;

права, обов’язки, обмеження та заборони щодо посади;

проходження служби (атестація, підвищення по службі, присвоєння рангу, спеціального звання та ін.);

заходи стимулювання та відповідальності.

У діяльності певного колективу між керівником і лідером існують відмінності, які подано нижче на табл.