Рекомендована література

1. Грушевсысий М. Початки громадянства. Відень, 1921; Він же Історія української літератури. К., 1993. Т.І-Ш; Він же. Проект Українського соціо­логічного інституту; Проект законопроекту про соціологічний інститут; Ук­раїнський соціологічний інститут і дослідна кафедра історії культури загальної и української //Філософ, і соціол. думка. 1992. № 7.

2. Драгоманов М.П. Положение и задачи науки древней истории // Драгоманов М.П. Вибране. К., 1991; Він же. Шевченко, українофіли і со­ціалізм // Там же; Він же. Передне слово до Громади 1878 р. // Там же-Чудацькі думки про українську національну справу // Там же.

3. Депенчук Л.П. Б.О.Кістяківський: Життєвий шлях та філософія // Філософ, і соціол. думка. 1993. № 9-10.

- 4. Захарченко М.В., Погорілий О.І. Історія соціології (від античності до початку XX ст.). К., 1993.

5. Злупко СМ. Михайло Туган-Барановський. Львів, 1993.

5. Злупко CM. Сергій Подолинський — вчений, мислитель, революціо­нер. Львів, 1990.

■ ]К'^стя'^{йвський Б}-0. Проблема і завдання єоціально-наукового пізнан­ня //Філософ, і соціол. думка. 1992. № 1-2; Він же. В защиту права // Вехи. Из глубины. М., 1991.

8. Липинсьшй В. Листи до братів-хліборобів // Історія філософії Украї­ни. Хрестоматія. К., 1993.

9. Піча В. М., Черниш Н. Й., Кондратик Л. Й. З історії української соціологічної думки. Львів, 1995.

10. Степаненко В. Українська соціологія в пошуках себе // Філособ і соціол. думка. 1993. № 11-12.

11. Танчер В. Українська соціологія — нелегкий шлях до теорії // Фі­лософ, і соціол. думка. 1993. № 11-12.

\99І²№^Є\^{РНиШ Н}' ^{3 ІСТ0Р}" ^{розвитку соц}-^{іології в} Україні // Совр. общество.

86

Лекція 5

ТЕОРІЯ СОЦІАЛЬНОЇ СТРУКТУРИ СУСПІЛЬСТВА

• Методологічні принципи вивчення соціальної структури суспільства • Основні елементи соціальної структури, їх характерні риси та тенденції розвитку

Актуальність теми визначається трьома позиціями: по-пер­ше, тим, що традиційні уявлення про соціальну структуру на­шого суспільства виявилися неспроможними ні в теоретично­му, ні в практичному відношенні, що зумовило кардинальні зміни у підході до аналізу процесів, які відбуваються у цій сфері. По-друге, для ефективного керівництва процесами оновлення суспільства треба чітко знати, які класи, верстви, групи виграють або програють від тих чи інших реформ. Для цього необхідно мати адекватну уяву про соціальну структуру суспільства, про формуючі її елементи та зв'язки. По-третє, без чіткого розуміння суті та тенденцій розвитку соціальної структури не можна ефективно здійснювати економічну, со­ціальну, культурну політику, яка за своєю суттю є діяльністю по регулюванню відносин між окремими елементами соціаль­ної структури з приводу влади.

Провідна ідея лекції. Ленінські методологічні принципи аналізу соціальної структури за сучасних умов виявилися значною мірою неправильними; формула "2+1", що склалася на основі цих принципів, не відповідає об'єктивним реаліям суспільного життя. У нашому суспільстві відбувається очевид­ний процес поглиблення диференціації, посилення соціальної поляризації й навіть конфронтації окремих соціальних груп. Водночас відбувається рух до посилення соціальної справед­ливості, на території колишнього СРСР зростає схильність до соціального протистояння. Необхідність запобігання соціаль­ним катаклізмам вимагає чіткої наукової розробки питань ста­новлення і розвитку соціальної структури нової суспільної си­стеми.

Методологічні принципи вивчення соціальної структури суспільства. Під останньою соціологи розуміють убукупність взаємопов'язаних між собою й упорядкованих щодо одна одної стабільних спільностей людей — соціальних груп, певний по­рядок їх взаємозв'язку і взаємодії./

До недавнього часу уява про соціальну структуру радян­ського суспільства формувалася тільки на основі офіційної

87

марксистсько-ленінської ідеології, яка в цьому питанні вихо­дила винятково з ленінських класотворних ознак. Нині пере­вага у справі вивчення соціальної структури все більше від­дається теорії соціальної стратифікації, засновниками якої були М.Вебер і П.Сорокін. Вона активно розробляється як захід­ними соціологами (Т.Парсонс, К.Девіс, У.Мур), так і вченими країн СНД (Т.І.Заславська, Р.В.Ривкіна, О.І.Шкаратан та ін.). Загальні та відмінні риси двох методологічних підходів до аналізу соціальної структури такі:

Ленінські класотворні ознаки	Критерії виділення соціальних груп за теорією соціальної стратифікації
Соціальні групи різняться між собою:
за місцем у системі суспільного виробництва, яка складалася історично	за становищем, яке вони займа­ють у системі соціальних нерівностей даного суспільства
Чим визначається це місце-становище?
Ставленням до засобів виробницт­ва	Становищем груп у системі во­лодіння владою
Характером і змістом праці (рол­лю в суспільній організації праці)	Рівнем прибутку
Способами й розмірами одержува­них прибутків	Рівнем престижу тієї чи іншої соціальної групи, її соціальним статусом
Можливостями одного класу при­своювати працю іншого класу	Рівнем її освіти

Чи є порочність у пануючій до останнього часу офіційній доктрині соціальної структури радянського суспільства, в основі якої лежать ленінські класотворні ознаки? Так, безперечно.

1. Починаючи з 30-х років фактично "не працював" по­казник ставлення до власності, бо вона була монополізована, повністю одержавлена, що призвело до декласування робітни­чого класу і селянства, появи маргінальних верств і спотво­рення соціальної структури, в якій практично були відсутні суб'єкти праці, а пануюче становище займали люмпени. У зв'язку з цим соціально-класовою основою радянської влади стали не робітничий клас і колгоспне селянство, як стверд­жувалося офіційно ідеологією, а певні бюрократизовані вер­стви апарату управління.

2. У ленінських класотворних ознаках виділені соціально-економічні, первинні критерії і повністю відсутні похідні, вто­ринні (престиж, рівень освіченості, культури тощо).

88

3. У ленінських трактовках відбилася політична культура класової конфронтації, яка сприяла відриву від життя, нечіт­кості соціальної диференціації. Обмежені критерії соціальної диференціації, зведені до двох видів — ставлення до засобів вироб- ництва і характеру праці, — породили хибку формулу "2 + 1" (два класи й один соціальний прошарок), гіпертро-фовану Сталіним і неспроможну дати справжню уяву про со­ціальну структуру. Вона не дозволяла одержати уявлення про соціальну структуру як вертикальну, акцентувала увагу на зближенні цих головних елементів, затіняючи соціальну не­рівність, соціальні дистанції, що відокремлювали одні групи від інших у просторі соціальних благ — влади, власності, при­бутку, престижу.

4. В офіційній радянській доктрині була надзвичайно пе­рекручена уява про критерії соціальної мобільності: формува­лась утопічна уява про повну рівність шансів усіх і кожного на соціальне просування незалежно від походження, націо­нальності, партійності, що не відповідало реальній дійсності. Взаємовідносини між класами, соціальними верствами й гру­пами трактувалися як безконфліктні, гармонійні, зосновані на єдності інтересів. На цій підставі стверджувалася ідея руху суспільства до соціальної однорідності. Дана ідея виключала можливість виникнення нових соціальних груп і поглиблення соціальної диференціації, що призводить до штучного спотво­рення об'єктивних тенденцій у розвитку суспільства.

5. У результаті таких методологічних підходів були заву­альовані, приховані багато рис реальної соціальної структури і передусім номенклатурний кадровий механізм, що відтво­рював потрібну офіційній ідеології структуру й одночасно уп­равляв її динамікою в інтересах бюрократичного класу пра­вителів і забезпечення сталої особистої диктатури шляхом експлуатації комуністичної ідеології, престиж якої серед на­селення був величезним.

Таким чином, вирівнювання та однорідність, ліквідація іс­нуючих відмінностей між соціальними групами — це ті соціг альні орієнтири, що висувалися як програмні, відповідні ідеї соціальної справедливості та рівності. Однак соціальна рівність прав привілеїв, рівність можливостей — це одне, а однорід-; ність складу населення — зовсім інше. Перше — прогресивне, друге — згубне для суспільства, бо підриває стимули активе ності.

Реалізація ідеї соціальної однорідності вимагала створення могутнього соціального механізму регулювання соціальної структури суспільства, до якого належать такі елементи:

знищення певних соціальних груп (куркульство, буржуаз­ на інтелігенція); _■.._.,-

89

ліквідація багатьох економічних ролей, небезпечних для повного одержавлення економіки (підприємці, торговці, ко­мерсанти, кооператори);

створення системи номенклатури — суворого відбору ке­рівних кадрів за заданими зверху критеріями відбору, здійс­нюваного закритими кадровими службами, які безпосередньо замикаються на партійні органи влади;

ідеологічна обробка мас, формування вигідних адміністра­тивних систем, лозунгів і міфів, спрямованих на укорінення в свідомості ілюзорних, утопічних соціальних уявлень про су­спільство, в якому вони проживають.

Звичайно, це стало результатом свідомого, спрямованого перекручування ленінської методології, її догматичного гіпер-трофованого трактування. І все ж в основі доктрини лежали ленінські класотворні ознаки.

Чи значить це, що теорія соціальної стратифікації, що грунтується на таких критеріях виділення елементів соці­альної структури, як престиж, освіта, рівень прибутків, при­четність до влади, може служити нині бездоганним методо­логічним ключем до вивчення соціальної структури? Ні! І ця теорія не позбавлена недоліків, не є абсолютно досконалою.

Престиж, як відомо, є лише відображенням у суспільній свідомості реального соціально-економічного становища соці­альних і професійних груп у суспільстві. А становище визна­чається відношенням до власності, характером і змістом праці. Саме вони визначають соціальний статус будь-якої соціальної верстви і безпосередньо людини в ієрархічній структурі.

Розмір прибутку, безумовно, важливий соціальний крите­рій, що пояснює відмінності в умовах життя окремих верств суспільства, в рівні їх матеріального добробуту, їх економіч­них, політичних і духовних інтересах. Однак у відриві від його джерел прибуток сам по собі мало що пояснює. Більш чітким критерієм служить не прибуток як такий, а спосіб його одер­жання (особистий заробіток, прибуток на вкладений капітал, допомога благодійних фондів тощо). Те ж саме можна сказати про критерії володіння владою, ступінь якої необхідно визна­чити без органічного зв'язку із соціально-економічними від­носинами.

Сучасні суспільні системи, що мають тенденцію до усклад­нення своїх структур, вимагають принципово нових методо­логічних підходів, які дозволяють чіткіше фіксувати процеси, що відбуваються в суспільстві. Нинпбезперечний лише вис­новок про те, що соціальна структурасуспільства не є раз і назавжди даною, а являє собою динамічне ціле, якому при­таманний емерджентний характер, є породженням складних закономірностей розвитку системи, взаємодії елементів, що її

90

складають. Соціологи стверджують, що дати єдину сукупність належності до будь-якої страти практично неможливо, але в суспільстві завжди присутні три стратифікаційні структури: економічна, професійна та політична і вони виступають як визначальні засади суспільної диференціації. Основою стра­тифікаційної структури завжди є природна та соціальна нерів­ність людей, яка визначається рівнем відношення до власності, політичної влади та соціальною престижністю в конкретному суспільстві.

У Основні елементи соціальної структури, їх характерні ри­си та тенденції розвитку/При вивченні соціальної структури західні соціологи найчастіше використовують вертикальну стратифікацію із семи верств:

1. вищий клас професіоналів, адміністраторів;

2. технічні спеціалісти середнього рівня;

3. комерційний клас;

4. дрібна буржуазія;

5. техніки й робітники, які здійснюють керівні функції;

6. кваліфіковані робітники;

7. робітники, що не мають спеціальної кваліфікації/

В основі цієї градації лежить так званий об'єктивний під­хід, який є передумовою поширення в західній соціології по­ділу суспільства на страти за їх соціально-економічним ста­тусом.

Багатоваріантність власності, що складається нині в Україні і в країнах СНД, не дозволяє залишатися на позиціях фор­мули "2 + 1" навіть найзавзятішим її прихильникам. Очевид­но, що в нашому суспільстві виразніше проявляється тенденція до поглиблення соціальної диференціації, до зміни соціального статусу багатьох соціальних груп. Відбувається процес станов­лення нового типу соціальної структури.

Не можна не погодитися з П.Сорокіним, який стверджує, що від типу соціальної структури залежить динаміка суспіль­ства взагалі. Відомо, що тип соціальної структури дореволю­ційної Росії визначив характер соціальної революції. Тип со­ціальної структури колишнього СРСР 30-50-х років визначив такі деформації соціалізму, як культ особи, монополізм влади, відчуження від суспільної праці, політичного життя тощо. Тип соціальної структури, що складається нині в Україні, має виз­начити подальший хід розвитку українського суспільства.

Це не означає, що соціальна структура — єдиний соці­альний регулятор еволюції суспільства. Величезна динамічна сила притаманна інституціональним регуляторам — політиці, культурі, ідеології, науці, освіті. Але всі вони (як і територі­альні регулятори і фактори добробуту) діють через активність

91

соціальних груп, яка детермінується її місцем у соціальній структурі суспільства. ,

Це дає підставу вважати, що ^соціальна структура є голо­вним регулятором соціальної динаміки в цілому, включаючи й розвиток економік^.' Це природно, адже соціальна структу­ра — це самі люди, організовані в різного роду групи. Вони відіграють у системі економічних відносин ті соціальні ролі, яких вимагає економіка: партійних лідерів, господарських ке­рівників, державних діячів, інженерно-технічних працівників, робітників, селян, вчителів та ін.

Типи соціальних структур визначаються характером сус-пільно-екрномічної системи, в межах якої дана система функ­ціонує. І/якщо суспільство переживає процес соціального зла­му, стан перехідного періоду, то кардинальні, якісні зміни в соціальній структурі стають неминучими/Вони й реформують економічну, політичну і духовну сфери життєдіяльності су­спільства, значною мірою самі визначають їх. Саме ці процеси спостерігаються на території колишнього СРСР.

Основні тенденції перетворень соціально-класової структу­ри в нашому суспільстві характеризуються посиленням пози­цій ринкової економіки, зростанням числа зайнятих у при­ватному секторі і бізнес-діяльності, особливо молоді та сту­дентства, поглибленням соціальної диференціації, появою принципово нових соціальних груп (фермерів, підприємців, банкірів тощо), зміною соціальної структури, соціальних пріо­ритетів.

Протягом багатьох десятиріч зусилля вчених-суспільство-знавців були спрямовані на теоретичне обгрунтування міфу про провідну роль робітничого класу в розвитку радянського суспільства завдяки його становищу в системі соціалістичного виробництва, політичному досвіду, високій свідомості й органі­зованості, трудовій та політичній активності.

Дані соціологічних досліджень свідчать, що лише третина опитуваних вважає себе господарем виробництва на своєму робочому місці (на рівні дільниць — 34%, цехів — 1-2%, підприємств — 0,5-1%). Як видно, почуття господаря більш-менш проявляється у сфері безпосереднього прикладання праці і практично зникає, коли йдеться про верхні "поверхи" під­приємства. Одержані дані свідчать і про те, що робітники, звільняючись від ідеологічного гніту командно-адміністратив­ного механізму, все менш плекають ілюзію щодо свого реаль­ного місця в системі виробничих відносин, що складаються.

Аналіз відповідей на питання про взаємовідносини робіт­ників і управлінського персоналу зафіксував початок краху ще одного міфу казарменого соціалізму — про творчу спів­дружність робітничого класу і технічної інтелігенції. Обсте-

92

ження виявило реальне існування "двох світів" — "роботяг" і "начальників", відносини між якими далекі від партнерсь­ких. Тільки 40-45% респондентів відзначили, що до їх думки прислуховуються бригадири і майстри, 20-25% — начальники змін і дільниць, 10-13% — начальники цехів і лише 2-3% — провідні спеціалісти й представники адміністрації; 25-30% не мають сумніву щодо того, що "з думкою робітників на під­приємстві не рахується ніхто".

На підставі результатів опитувань можна зробити висно­вок, що робітники в сучасних умовах ще не готові до активної участі в управлінні. Багато з них просто не відчувають потреби ні в правах, ні в відповідальності за виробництво. На запи­тання про те, чи вносили робітники конкретні пропозиції для поліпшення організації виробничого і суспільного життя ко­лективу в останні два-три роки, лише 10-12% опитуваних відповіли ствердно. Тривогу в суспільстві викликає те, що апа­тія і розчарування серед робітників посилюються. Лише 5-6% респондентів мають намір співробітничати з адміністрацією у вирішенні загальних завдань; значна їх частина міцно зберігає рецидиви застійних років — утриманські настрої, безладність, низьку правову культуру.

Подібні характеристики можна сформулювати і щодо інших соціальних груп, що переживають на даному етапі болісне прозріння і шукають оптимальних шляхів оновлення.

Таким чином, якщо в країнах Заходу превалюючим є про­цес інтеграції соціальної структури (розмиваються відмінності щодо ролі суспільної організації праці, змінюється соціальний і професійно-кваліфікаційний рівень працівників сільськогос­подарського виробництва, відбувається становлення середнього класу, як найбільш вагомого фактора стабільності ієрархічної структури), то в посткомуністичних країнах поряд з процеса­ми інтеграції, що виникають об'єктивно під впливом науко­во-технічного прогресу, значно виразніше проявляється по­глиблення диференціації і навіть поляризації соціальних груп, вимивання середніх прошарків, посилення соціальної напру­женості в соціально-класовому, соціально-етнічному і в соці­ально-демографічному відношеннях. Найважливіші наслідки .цієї тенденції — зростаюча деструктуризація та дестратифі-кація частин економічно активного населення, пов'язаного з державною власністю. У цих людей зростає занепокоєність, відчуття соціальної деградації, втрата соціальної самоіденти-фікації на підставі нечітких економічних інтересів. Це впливає на соціальне почуття даної категорії населення, яка включає робітничий клас, селянство й інтелігенцію. Відбувається люм­пенізація, маргіналізація цих соціальних груп з усіма випли­ваючими звідси економічними, політичними та моральними

93

наслідками. Складність полягає також у тому, що соціальна структура радянського суспільства — продукт не тільки 70-річної, а й всієї його багатовікової історії. Нині оновлення за­значеної структури ускладнюється необхідністю подолання не­доліків, що нагромаджувалися в ній віками. Шлях до виправлення складний і довготривалий. Його пошук потребує глибокого знання й розуміння законів розвитку соціальної структури, формування нових соціальних відносин.

Висновки. Нині в українському постсоціалістичному сус­пільстві відбуваються активні процеси поглиблення соціальної диференціації і посилення поляризації соціальних груп. Змі­нюється соціальний статус багатьох з них, відбувається ста­новлення нового типу соціальної структури. її вивчення з по­зицій вчорашніх уявлень, в основі яких лежить ленінська методологія класів, не можливе. Цьому більше сприяє теорія соціальної стратифікації, яка активно розробляється як захід­ними, так і вітчизняними вченими. Але й вона не позбавлена недоліків, не є абсолютно досконалою. Сучасні соціальні си­стеми мають тенденцію до ускладнення своїх структур, що вимагає розробки нових методологічних підходів до їх вив­чення.

Ключові поняття і терміни: соціальна структура, соціаль­но-класова структура, соціальна стратифікація, клас, соціаль­на група, соціальна верства, соціальна диференціація, поля­ризація соціальних груп, соціальне протистояння, вертикальна соціальна структура, соціальна нерівність, соціальна мобіль­ність, соціальний статус, страта, типи соціальних структур, середній клас (верстви), маргінальні верстви, соціальна на­пруга, дестратифікація населення, соціальна самоідентифіка-ція.

Запитання для самоперевірки

1. Покажіть співвідношення понять "соціальна структура" і "соціально-класова структура".

2. У чому полягають основні недоліки ленінського методологічного прин­ципу аналізу соціальної структури суспільства?

3. Розкрийте суть теорії соціальної стратифікації.

4. Чим пояснити процеси поглиблення соціальної диференціації і поля­ризації соціальних груп, що відбуваються в українському суспільстві?

5. Охарактеризуйте основні джерела суперечностей між інтересами різних класів і соціальних груп.

6. Що ви розумієте під соціальною рівністю?

7. Назвіть основні елементи соціальної структури українського суспіль­ства, їх характерні риси і тенденції розвитку.

8. Від чого залежить той чи інший тип соціальної структури?

9. Чому соціальна структура є головним регулятором соціальної ди­наміки?

10. Яку роль відіграє "середній клас" у стабілізації соціальної системи?

94

План семінарського заняття (2 год)

1. Соціальна структура суспільства: суть, основні елементи і принципи їх взаємодії.

2. Зміни і основні тенденції розвитку соціальної структури українського суспільства на сучасному етапі.

Теми рефератів

1. Теорія соціальної стратифікації.

2. Середній клас і маргінальні верстви.

Рекомендована література

1. Анурин В.Ф. Проблема эмпирического измерения социальной страти­фикации и социальной мобильности // Социс. 1993. № 4.

2. Беляева Л.А. "Средний слой" в советском обществе: перспективы формирования // Социально-политические науки. 1991. № 10.

1. Бердяев Н.А. Истоки и смысл русского коммунизма. М., 1990.

3. Габидуллин ИЗ. Рабочий класс и мифы уходящего времени // Со­цис. 1991. №11.

4. Голенкова 3. Т., Гештханян Е. Д. Социально-стратификационные процессы в Российском обществе // Вестник МГУ.— Серия 18. 1995. № 4.

2. Ленин В.И. О социальной структуре власти // Поли. собр. соч. Т.20.

3. Смелзер Н.. Социология / Пер. с англ. М., 1994.

4. Сорокин П. Система социологии. Т.1. 1991.

5. Соціальна стратифікація і політика // Політ, думка. 1993. № 1.

10. Якуба Е. Социальная структура общества, ее элементы // Совр. об­ щество. 1994. № 3.

95

ЛЕКЦІЯ 6