3. Урок як основна організаційна форма навчання

Досвід століть показав, що найкращі успіхи в оволодінні учнями системою знань, умінь і навичок досягаються у тих педагогів, які в якості основної форми навчальної роботи застосовували урок.

За тлумачним словником С.І. Ожегова, урок – це навчальна година в навчальних закладах, яка присвячена окремому предмету [10, с. 862].

В навчальному посібнику «Педагогіка», автором якого є Н.П. Волкова термін урок має наступне визначення: урок – це логічно закінчена, цілісна, визначена в часі частина навчально-виховного процесу, за якої вчитель займається з групою учнів (у постійному складі) за певним розкладом. У навчальних посібниках «Педагогіка» Н.П. Волкової , «Педагогіка.» С.А. Смирнова, а також у працях таких авторів як В.А. Онищук та М.Н. Скаткін урок має наступні особливості: — є завершеною та обмеженою в часі частиною нав­чального процесу, під час якого розв'язуються певні нав­чально-виховні завдання; — кожен урок включається в розклад і регламентуєть­ся в часі; — на відміну від інших форм організації навчання є постійною формою, що забезпечує систематичне засвоєн­ня учнями знань, умінь і навичок; — відвідування уроків обов'язкове для всіх учнів, то­му вони вивчають систему знань, поділених поурочне, в певній логіці; — є гнучкою формою організації навчання, яка дає змогу використовувати різні методи, організовувати фрон­тальну, групову та індивідуальну навчальну діяльність уч­нів; — спільна діяльність учителя й учнів, а також спілку­вання великої сталої групи учнів (класу) створює можли­вості для згуртування колективу дітей; — сприяє формуванню пізнавальних якостей особи­стості (активності, самостійності, інтересу до знань), а та­кож розумовому розвитку учнів.

З метою чіткої організації навчального процесу уроки необхідно класифікувати, виявити їх особливості і функціональні можливості. Основною класифікаційною одиницею уроків є поняття “тип”.

Уроки класифікують на типи в залежності від тих чи інших ознак. Необхідність об’єднати уроки в певні групи виникла в педагогіці досить давно. На сьогодні проблема типології уроків ні у світовій, ні у вітчизняній науці остаточно не розв’язана. В педагогічній науці існує більше десяти типологій, які пояснюються різноманітністю ознак, за якими дослідники класифікують уроки. Тому єдиної загальноприйнятої класифікації не існує.

Наприклад, С.В. Іванов, взявши за основу головні етапи навчального процесу й характер діяльності, виділяє уроки:

- вступні (увідні);

- первинного ознайомлення з матеріалом;

- формування понять, установлення закономірностей і правил;

- повторення та узагальнення;

- застосування здобутих знань на практиці;

- формування навичок (тренувальні);

- контрольні;

- комбіновані [1, с. 108].

І.Н. Казанцев класифікує уроки за основним способом їх проведення й виділяє такі типи:

- урок-лекція;

- урок-бесіда;

- урок-екскурсія;

- кіноурок;

- урок із різними видами занять;

- урок самостійної роботи учнів;

- лабораторні та практичні уроки [1, с. 109 – 110].

В практиці роботи навчальних закладів використовується типологія уроків, в основу якої покладена дидактична мета ( М.І. Махмутов, Б.А. Онищук, Н.А. Сорокіна, І.Ф. Харламов, Г.І. Щукіна та ін.). Узагальнено класифікація, запропонована даними авторами, має такий вигляд:

- урок формування (засвоєння) знань;

- урок формування (засвоєння) й удосконалення навичок та вмінь;

- урок застосування (закріплення) знань, умінь та навичок;

- урок узагальнення та систематизації знань;

- урок контролю та коригування знань, умінь, навичок;

- комбінований урок.

Урок має структуру, яку створює набір кон­кретних елементів. Всі автори-дослідники, педагоги та методисти, які працювали над питанням розробки структури уроку сходяться на тому, що будь-який урок теоретичного навчання має наступну структуру:

1.  Організаційна частина. До неї належать привітан­ня, перевірка підготовленості учнів до уроку, виявлення відсутніх, повідомлення плану роботи. Мета її — мобілі­зувати дітей до праці, активізувати їх увагу, створити робо­чу атмосферу на уроці.

2.  Мотивація навчальної діяльності. Передбачає фо­рмування в учнів потреби вивчення конкретного навча­льного матеріалу. Містить повідомлення теми, мети та за­вдань уроку. Виникненню мотивів для навчання сприяє чітке усвідомлення його мети — кінцевого, заплановано­го результату спільної діяльності викладача й учнів.

3. Перевірка знань учнів. Означає перевірку письмово­го домашнього завдання, яку проводять різними метода­ми контролю залежно від поставленої мети: усна перевір­ка (опитування), вибіркова письмова перевірка за допо­могою карток-завдань.

4. Стимулювання навчальної діяльності. Необхідне для розвитку в учнів зацікавленості до вивчення нової теми. Може здійснюватися за допомогою введення додаткової (вторинної) навчальної інформації, після чого буде виклада­тись основна, а також завдяки створенню викладачем проблемних, імітаційних або ігрових ситуацій.

5. Актуалізація опорних знань. Покликана забезпечи­ти узгодження між викладеною вчителем інформацією та сприйняттям, засвоєнням, осмисленням її учнями. Щоб пояснення було зрозумілим, учням необхідно нагадати попередній вивчений матеріал, на базі якого засвоюва­тимуться нові знання.

6. Пояснення нового матеріалу. Полягає не тільки у викладанні, а й у керуванні процесом засвоєння учнями нових знань. Для успішного засвоєння учнями нових знань викладачеві необхідно подбати про їх сприйман­ня, розуміння, закріплення і застосування. Бажано щоб під час пояснення нового матеріалу між учнями і вчите­лем існував зворотний зв'язок для з'ясування незрозумі­лих моментів.

7. Діагностика правильності засвоєння учнями знань. Допомагає викладачеві, учням з'ясувати причину неро­зуміння певного елемента змісту, невміння чи помилко­вості виконання інтелектуальної або практичної дії. Вона може бути здійснена за допомогою серії оперативних ко­роткочасних контрольних робіт (письмових, графічних, практичних), усних фронтальних опитувань. За допомогою комп'ютерної техніки діагностика може бути здійс­нена особливо оперативно. Результати її відкривають для викладача чітку картину диференційованості учнів за рів­нем засвоєння навчального матеріалу.

8.  Закріплення нового матеріалу. Здійснюється за до­помогою вибіркового фронтального опитування учнів або за допомогою невеликої самостійної роботи. Для цього викладач повинен підібрати питання, завдання, які сприя­тимуть приєднанню нових знань до системи засвоєних ра­ніше знань, умінь та навичок.

9.  Підведення підсумків уроку. Передбачає коротке повідомлення про виконання запланованої мети, завдань уроку. Учитель аналізує, що нового дізнались учні на занятті, якими знаннями та вміннями оволоділи, яке значення мають ці знання для наступного вивчення предмета. У підсумках уроку має бути відображено по­зитивні та негативні аспекти діяльності класу та окремих учнів, оцінено їх роботу.

10. Повідомлення домашнього завдання. Містить пояс­нення щодо змісту завдання, методики його виконання, передбачає його запис на дошці, а учнями — в щоденник [1, 4, 6, 11].

Тип уроку визначає особливості його структури (наяв­ність, послідовність і взаємозв'язок елементів). Слід зазначити, що одні уроки охоплюють усі елементи структури, інші — тільки деякі.

1. Урок набуття нових знань (метою даного типу уроку є оволодіння учнями новим матеріалом. Для цього учні повинні підключатися до вирішення таких дидактичних завдань, як засвоєння нових понять і способів дій, самостійній пошуковій діяльності, формуванню системи ціннісних орієнтації. Форми такого навчання можуть бути самими різними: лекція, пояснення вчителя із залученням окремих питань до обговорення, положень, евристична бесіда, самостійна робота з підручником, іншими джерелами, постановка і проведення експериментів, дослідів тощо).

2. Урок закріплення і застосування знань (основні дидактичні завдання, які вирішуються на цих уроках, в основному зводяться до наступних:

а) систематизація і узагальнення нових знань;

б) повторення і закріплення раніше засвоєних знань;

в) вживання знань з практики для поглиблення і розширення раніше засвоєних знань;

г) формування умінь і навичків;

д) контроль за ходом вивчення навчального матеріалу і вдосконалення знань, умінь і навичків).

3. Урок формування і вдосконалення вмінь і навичок (використання цього типу уроку передбачає формування в учнів навчальних умінь і навичок, їх удосконалення і закріплення на основі виконання системи вправ).

4. Урок повторення або узагальнюючий урок (урок цього типу націлений на вирішення двох основних дидактичних завдань — встановлення рівня опанування теоретичних знань учнів, і методів пізнавальної діяльності по питанням програми, що мають вирішальне значення .для оволодіння предмету в цілому, і перевірки і оцінки знань, умінь і навичків учнів за всім програмним матеріалом, що вивчається впродовж тривалих періодів, — чверті, півріччя і за весь рік навчання. Психологічно такі уроки стимулюють учнів до систематичного повторення, крупних блоків навчального матеріалу, дозволяє їм усвідомити його системний характер, розкрити способи вирішення типових завдань і поступово опановувати досвід їх перенесення в нестандартні ситуації при вирішенні нових незвичайних завдань, що виникають перед ними).

5. Контрольно-перевірковий урок (уроки цього типу призначаються для оцінки результатів навчання, рівня засвоєння учнями теоретичного матеріалу, системи наукових понять курсу, сформованості умінь і навичків, досвіду навчально-пізнавальної діяльності учнів. Видами уроку контролю і корекції можуть бути: усне опитування (фронтальне, індивідуальне, групове); письмове опитування, диктанти, вирішення завдань і прикладів і т.д.; залік; залікова практична (лабораторна) робота; практикуми; контрольна самостійна робота; іспити і ін.).

Всі ці і інші види уроків проводяться після вивчення цілих розділів, великих тем предмету. Вищою формою завершальної перевірки і оцінки знань учнів, рівня їх знань є екзамен з курсу в цілому. На уроках контролю найяскравіше виявляється міра готовності учнів застосовувати свої знання, уміння і навички в пізнавально-практичній діяльності в різних ситуаціях навчання. Після проведення уроків контролю проводиться спеціальний урок по аналізу і виявленню типових помилок, недоліків в знаннях, уміннях і навичках учнів, в організації їх навчально-пізнавальної діяльності, які необхідно здолати на подальших уроках, вноситься необхідна корекція і в діяльність учнів, і в діяльність вчителя).

6. Комбінований урок (вирішується декілька дидактичних цілей) (це найбільш поширений тип уроку в існуючій практиці роботи. На цьому уроці вирішуються дидактичні завдання всіх попередніх трьох типів уроків, описаних вище. Звідси він і отримав свою назву – комбінований).

Як основні елементи цього уроку, складових його методичну підструктуру, є:

а) організація учнів до занять;

б) повторення і перевірка знань учнів, виявлення глибини розуміння і міри міцності всього вивченого на попередніх заняттях і актуалізація необхідних знань і способів діяльності для подальшої роботи по осмисленню матеріалу на поточному уроці;

в) введення вчителем нового матеріалу і організації роботи учнів по його осмисленню і засвоєнню;

г) первинне закріплення нового матеріалу і організація роботи по виробленню в умінь учнів, і навичків вживання знань з практики;

д) завдання домашнього завдання і інструктаж по його виконанню;

є) підведення підсумків уроку з оцінки за роботу учням впродовж всього уроку).

Структура уроку і форми організації навчальної роботи мають принципове значення в теорії і практиці сучасного уроку, оскільки в значній мірі визначають ефективність навчання, його результативність. Кожен тип уроку включає в себе різні взаємопов’язані елементи, комбінація яких визначає структуру уроку.

Загальні (обов’язкові) елементи, які визначають структуру різних типів уроків:

- організаційний момент (1-3 хвилини: вітання з учнями; відмітка хто

відсутній на занятті; налаштовування учнів до роботи);

• перевірка домашніх завдань (перевірка раніше вивченого матеріалу);

актуалізація опорних знань (перевірка і корекція опорних знань. Це створює міцну основу, фундамент для засвоєння нових знань. Цей етап протікає по-різному. В залежності від логіки процесу навчання в різних типах уроків використовуються такі методи і прийоми: бесіда, письмова робота, короткий запис відповідей, заповнення таблиць, повторення матеріалу за підручником, використання науково-популярної і довідкової літератури, аналіз схем і таблиць та ін. Актуалізація і корекція триває від 5 до 7 хвилин);

• мотивація навчальної діяльності (під мотивацією розуміють

застосування різних способів формування в учнів позитивних мотивів і ставлення до навчання. Мотивацію як етап уроку виділяють умовно, бо вона здійснюється на протязі всього заняття, на кожному з його етапів, різними способами залежно від дидактичної мети, логіки процесу засвоєння знань, типу уроку. Основними способами мотивації є: показ практичного значення знань, наведення цікавих прикладів, створення ситуацій успіху, повідомлення учням теоретичної значущості навчального матеріалу, постановка далеких і близьких перспектив у навчанні. До важливих засобів формування в учнів мотивів та пізнавальних інтересів належать: чітка організація і логіка процесу навчання, авторитет учителя, стиль спілкування, залучення учнів до самостійного здобування знань та ін.);

• повідомлення теми і завдань уроку (залучити учнів до цілеспрямованої

навчальної діяльності можна за умови, якщо що вони чітко знають, усвідомлюють, що саме будуть вивчати на уроці, якого результату повинні досягнути. Тему будь-якого уроку можна повідомити на початку уроку чи при переході до роботи над новим матеріалом. Мету і завдання уроку можна “донести” до учнів у формі проблемного завдання, евристичного запитання, пізнавальної задачі, які попередньо необхідно записати на дошці або плакаті. Важливим завданням учителя на цьому етапі є “переведення” дидактичної мети і завдань уроку у внутрішній план, мотиви діяльності кожного учня. Виховні завдання учням не повідомляються. Повідомлення теми, мети і завдань уроку сприяє підвищенню організаційної чіткості і цілеспрямованості уроку);

• викладення нового матеріалу (він проводиться методом розповіді-

пояснення, що поєднується з бесідою і демонстрацією навчально-наочних посібників, у формі лекції, що включає елементи бесіди, причому бажаний проблемний виклад теми в єдності всіх її компонентів);

• закріплення нового матеріалу (в кінці уроку в межах 12—15 хвилин

викладач дає учням самостійну, кожному окремо, у письмовій формі виконують вибране ним завдання);

• самостійна робота (основне завдання цього етапу – якісне засвоєння

учнями знань і способів виконання дій, формування первинних навичок. Цього можна досягти за допомогою системи вправ: вступних, пробних, тренувальних, творчих. Послідовність виконання вправ створює умови для ефективної самостійної роботи. Для застосування знань використовуються також самостійні, письмові і практичні роботи.);

• перевірка, облік і оцінка знань, умінь і навичок учнів;

• підведення підсумків уроку (цей етап передбачає співставлення мети і

завдань уроку з одержаними результатами, виявлення рівня засвоєння учнями нових понять, фактів, законів, способів дій. Для вчителя важливо оцінити роботу всього класу та окремих учнів, обґрунтувати виставлені бали і дати відповідні педагогічні рекомендації стосовно вдосконалення навчальної роботи);

• видача домашнього завдання (домашнє завдання не завжди може бути

повідомлене в заключній частині уроку, а тоді, коли цього вимагає логіка навчального процесу. Виконання домашнього завдання передбачає удосконалення засвоєних знань, їх застосування, узагальнення і систематизацію. Важливим завданням учителя є: пояснити зміст роботи, прийоми і послідовність її виконання та оформлення результатів. Зміст багатьох домашніх завдань є логічним продовженням класної роботи. Домашні завдання не повинні перевантажувати учнів. У тому випадку, коли завдання складне, вчителю необхідно переконатися, наскільки учні зрозуміли його суть, оволоділи прийомами виконання).

Структура уроку набуття нових знань:

• організаційний момент;

• актуалізацію опорних знань учнів;

• мотивацію пізнавальної діяльності учнів;

• повідомлення теми і завдань уроку;

• викладення нового матеріалу;

• закріплення нового матеріалу;

• самостійна робота учнів з навчальною, технічною літературою (кресленням, схемами, картками-завданнями, технологічними картками);

• підведення підсумків (відповіді на запитання учнів);

• видача домашнього завдання.

Основною дидактичною метою таких уроків є сприйняття і первинне засвоєння навчального матеріалу, запам’ятовування основних фактів, понять.

Структура уроку формування умінь та навичок:

• організаційний момент;

• перевірку домашнього завдання;

• актуалізацію опорних знань учнів, яка необхідна для виконання

наступних завдань;

• мотивацію пізнавальної діяльності учнів;

• повідомлення теми і завдань уроку;

• практична робота учнів (виконання роботи учнями самостійно або під

керівництвом викладача);

• підведення підсумків (відповіді на запитання учнів);

• видача домашнього завдання.

На таких уроках проводяться фронтальні бесіди з раніше вивченого матеріалу, лабораторно-практичні роботи, виконуються вправи по закріпленню набутих знань, складаються технологічні картки, відбувається знайомство з технічною та технологічною документацією, виступають учні з доповідями, рефератами.

Структура комбінованого уроку::

- організаційний момент;

- перевірка домашнього завдання;

- актуалізація опорних знань учнів;

- мотивація пізнавальної діяльності учнів;

- повідомлення теми і завдань уроку;

- викладення нового матеріалу;

- закріплення нового матеріалу;

- формування умінь і навичків;

- самостійна робота учнів (практична робота);

- підведення підсумків заняття;

- домашнє завдання.

В теорії навчання виділяють організаційну та дидактичну структури уроку.

Організаційна структура включає в себе:

- організаційний момент;

- перевірку виконання домашнього завдання;

- опитування учнів пройденого матеріалу;

- надання викладачем нового матеріалу;

- самостійна робота учнів по засвоєнню нового матеріалу;

- закріплення нового матеріалу;

- підведення підсумків уроку;

- видача домашнього завдання.

Дидактична структура, в свою чергу, містить наступні елементи:

1). Актуалізація опорних знань та способів дії.

2). Формування нових понять та способів дії.

3). Використання знань, формування вмінь і навиків.

4). Контроль знань, формування вмінь і навиків.

Крім того виділяють ще наступні три підструктури уроку:

1. Логіко-психологічна підструктура, яка включає в себе психічні процеси, які послідовно змінюють один одного в процесі пізнання:

- відтворення відомих знань;

- сприйняття нових знань і способів дій;

- осмислення та запам’ятовування нового матеріалу;

- узагальнення елементів знання та способів дій;

- застосування знань і нових способів дій в ситуаціях за зразком і в змінених умовах.

2. Мотиваційна підструктура уроку складається з:

- організації та і управління увагою учнів;

- роз'яснення сенсу діяльності на уроці;

- актуалізації мотивів діяльності учнів;

- сумісну з учнями постановку мети уроку;

- забезпечення ситуацій успіху в досягненні мети;

- підтримка позитивних емоцій і стану впевненості учнів у своїх діях;

- оцінювання дій, процесу і результату навчання.

3. Методична підструктура характеризується великою варіативністю і забезпечує практичну реалізацію всіх вищеназваних структур і підструктур уроку.

Відомо, що кожний урок має не тільки навчальне, а й виховне та розвиваюче значення. Тому правильна побудова уроку сприяє не лише засвоєнню знань, а й формуванню зібраності, організованості та дисципліни учнів.