У структурі соціології виділяють три частини наукового знання.

По-перше, це загальна (теоретична) соціологічна теорія, яка дає загальне уявлення про суспільство, його структуру, закономірності становлення, розвитку та функціонування. Залежно від вибору загальної соціологічної теорії формується методологічна орієнтація як теоретичних, так і прикладних досліджень. У сучасній соціології існує кілька загальних соціологічних теорій, які по-різному тлумачать суспільний розвиток. Серед них марксистська концепція суспільства (історичний матеріалізм), структурно-функціональна соціологія, феноменологічна соціологія, теорія соціального обміну, символічний інтеракціонізм та ін. За свідченням західних учених, соціологія вступила у фазу методологічної кризи, яка виявляється у тому, що жодна з «великих теорій» (тобто загальних соціологічних теорій) не може адекватно розкрити закони розвитку суспільства. Тому вони втрачають свою привабливість, і зростає потреба в системному осмисленні суспільства з позицій методологічного плюралізму.

По-друге, це спеціальні соціологічні теорії, які забезпечують зв’язок між теоретичними, фундаментальними знаннями та емпіричними дослідженнями. За своїм змістом спеціальні соціологічні теорії — це теорії окремих соціальних підсистем (явищ, процесів і т. ін.). Інституціоналізація спеціальних соціологічних теорій дала змогу виділити ряд предметних галузей, які мають практичне і теоретичне значення (наприклад, соціологія праці, соціологія сім’ї, юридична соціологія, етносоціологія, соціологія молоді). У сучасних умовах, коли прикладні дослідження набувають поширення, роль спеціальних теорій зростає.

По-третє, це конкретні соціологічні дослідження (прикладна) — практична частина соціологічної науки. Прикладна соціологія являє собою єдність конкретних соціоло­гічних досліджень і спеціальних соціологічних теорій. У цьому виявляється єдність емпіричного та теоретичного, яка становить фундамент кожної науки. Прикладна соціологія має свої категорії, які у загальному та концентрованому вигляді відображають соціальну дійсність, а також методи дослідження: опитування, спостереження, аналіз документів тощо.

3. Соціологічні закони та категорії. Метод соціології

Закони соціології. У процесі функціонування спільнот формується безліч різних соціальних зв'язків. Нерідко вони сприймаються як щось тимчасове, випадкове. Та насправді всі вони зумовлені суспільними зв'язками, відносинами, що характеризуються загальністю, необхідністю та повторюваністю. Ці зв'язки називають законами.

Соціальний закон — об'єктивний і повторюваний причинний зв'язок між соціальними явищами та процесами, які виникають внаслідок масової діяльності людей або їх дій.

На думку вчених, соціальні закони слід розглядати як об'єктивні правила, основу яких становлять інтереси, мотиви, прагнення людей до задоволення власних потреб у поліпшенні умов існування, у безпеці, у визнанні оточення, у самовираженні й самопізнанні.

Структура соціальних законів за ступенем їхньої дії:

• загальні, що діють протягом усієї історії, їх ще називають загальносоціологічні;

• специфічні, що діють на певних історичних етапах розвитку суспільства чи в певних типах суспільств.

Найбільш поширеною в сучасній соціології є думка, згідно з якою виокремлюють п'ять груп законів:

1. закони, що констатують співіснування соціальних явищ (наприклад, якщо має місце ринкова економіка, то наявна соціальна диференціація);

2. закони, що встановлюють тенденції ймовірного зв'язку (приміром, упровадження інформаційних технологій вимагає структурної перебудови економіки);

3. закони функціональні, що встановлюють зв'язки між основними елементами соціального об'єкта (наприклад, демократичний політичний режим зумовлює політичний і економічний плюралізм);

4. закони, що фіксують причиновий зв'язок між соціальними явищами (наприклад, високоаномічне суспільство спричиняє тенденцію до зростання злочинності в суспільстві);

5. закони, котрі стверджують можливість або ймовірність зв'язків між соціальними явищами (наприклад, рівень злочинності в суспільстві є змінним і коливається разом з економічними циклами).

Пізнання соціальних законів веде до прогнозованості розвитку суспільства, значно посилює роль і значення передбачення в соціології.

До соціальних належать: закони соціальної диференціації, соціальної стратифікації, соціальної інтеграції, соціальної мобільності, глобалізації, соціалізації та ін.

Категорії соціології — це певна сукупність загальнонаукових і специфічних понять, що їх вона використовує в теоретичній, дослідницькій і практичній соціальній діяльності.

Поняття (категорії) соціології - це форми мислення, що відображають найбільш суттєві властивості, відносини предметів, явищ і набувають мовного оформлення. Саме за допомогою основних категорій ми можемо розкрити предмет науки, що фактично є поняттєвою (концептуальною) схемою соціальної реальності, відтвореною на теоретичному рівні.

Серед інших базових категорій виокремлюють такі:

• соціальна дія - найпростіша одиниця соціальної діяльності людей, що пояснює дії індивіда, орієнтовані на інших людей (соціальні дії завжди взаємні, а не односторонні);

• соціальна взаємодія - поведінка індивіда чи групи, що відображає характер і зміст відносин між людьми чи групами, які різняться соціальним статусом і роллю;

• соціальні відносини - певна стійка система зв'язків між індивідами, яка склалася у процесі їхньої взаємодії;

• соціальна система - структурний елемент соціальної реальності, певне утворення, основними елементами якого є люди, їхні зв'язки та взаємодії, що утворюють єдине ціле;

• соціальна група - об'єднання людей для здійснення спільної діяльності за умов їхньої взаємодії та комунікації;

• соціальна спільність — порівняно стійка сукупність людей, що становить певну форму людського співжиття.

Поряд із цими категоріями в соціології широко вживаються і такі: соціальний статус, соціальна роль, соціальна норма, соціалізація, девіація, соціальний контроль, соціальні цінності тощо.

Методи соціології – це правила соціального пізнання, технологічний принцип вивчення об’єкта чи його предметних галузей

Під поняттям "метод" у науці розуміють спосіб досягнення істини, певний шлях здобуття нового знання, теоретичного чи практичного освоєння дійсності. Як і будь-яка наука, соціологія широко використовує загальнонаукові (загальнологічні) методи пізнання, а саме: аналіз і синтез, індукцію та дедукцію, абстрагування, сходження від абстрактного до конкретного та навпаки, методи аналогії, моделювання, формалізації, метод історичного та логічного тощо.

Одночасно соціологія використовує методи власне соціологічного дослідження. До них належать методи збору соціологічної інформації та методи аналізу соціологічної інформації. Розглянемо спочатку основні методи збору соціологічної інформації. Аналіз документів - метод здобуття соціологічної інформації, вилученої з документальних джерел. Розрізняють неформалізований (традиційний) аналіз і формалізований (контент-аналіз).

Опитування - метод отримання соціологічної інформації, заснований на усному чи письмовому зверненні до людей із наступним узагальненням відповідей та їхнім поясненням. Розрізняють анкетування та інтерв'ю як підвиди опитування.

Спостереження — метод отримання соціологічної інформації шляхом прямої реєстрації подій свідками. Спостереження може бути простим і включеним.

Соціальний експеримент — метод отримання соціологічної інформації в контрольованих та керованих умовах. Експеримент може бути натуральний і розумовий (мисленнєвий).

Основні методи аналізу соціологічної інформації: опрацювання (кодування) інформації — присвоєння кожному варіантові відповіді умовного коду; узагальнення - групування даних залежно від обраного показника; інтерпретація даних - перетворення числових величин у логічну форму, виявлення кількісних залежностей тощо.

Сучасна соціологія оперує поняттями жорсткі (кількісні) та м'які (якісні) методи. Жорсткі (кількісні) методи спрямовані на безпосередню реєстрацію фактів і передбачають суворі прийоми їхньої обробки. Результатом такої обробки є знання в число вій формі. Такі методи подають певне уявлення про явище, наголошуючи на його кількісних характеристиках, але власне явище не розкривають і не пояснюють приховані, латентні, механізми, суб'єктивні смисли, значення, що привели до його появи. До жорстких методів відносять: пряме спостереження, формалізований аналіз документів (контент-аналіз), анкетування, стандартизоване (регламентоване опитувальником) інтерв'ю тощо.

Якісні (м'які) методи дають змогу виявити приховані, суб'єктивні думки, настрої, що становлять життєвий світ людини, з наступною їхньою інтерпретацією.

Якісні методи ефективні там, де потрібно виявити суб'єктивні механізми діяльності індивідів як виконавців соціальних ролей. Увага науковців до м'яких методів (якісної соціології) зросла у другій половині XX ст., що відповідає постпозитивістській традиції, а також основним напрямам гуманістичної соціології. У класичному варіанті м'які методи чи не вперше були використані у відомій праці Ч. Томаса та Ф. Знанецького "Польський селянин у Європі та Америці", де аналізувалися особисті документи індивідів (листи, біографії, інтерв'ю, газетні матеріали, дані агенцій із міграції тощо). Виділяють низку м'яких методів.

Метод соціальної біографії (біографічний метод) - вільне відтворення індивідом перебігу власного життя через призму суспільних подій.

Метод фокус-груп - спланована дискусія, котру веде модератор ("соціолог-якісник") у спеціально відібраній групі незнайомих людей навколо обраної теми (фокусування на певній проблемі) з метою збору думок і пошуку консенсусу щодо певного питання. Цей метод широко застосовується в маркетингових дослідженнях.

Відкриті групові дискусії - якісна методика, спрямована на усвідомлення проблем певних спільностей і пошуку шляхів їхнього вирішення. Такими спільностями можуть бути сільський схід, сусідська община, територіальні об'єднання тощо.

Нарративне інтерв'ю (narrativ - розповідь) - вільна розповідь про життя оповідача без втручання модератора.

До якісних методів належать також традиційний аналіз документів, вільне (нестандартизоване інтерв'ю тощо).

Слабке місце цього типу методів, суб'єктивність, розглядається як позитив, як один із чинників досягнення мети дослідника - повніше зрозуміти соціальне явище, що підлягає вивченню.