6.3. Принципи та методи вимірювань фізичних величин

В основi кожного вимiрювання використовується певний принцип, пiд яким розумiється фiзичне явище або сукупнiсть фiзичних явищ використаних для одержання результату в виглядi вимiрювальноi iнформацii про значення вимiрюваноi фiзичноi величини. Н., вимiрювання температури за допомогою термоелектричного ефекту.

В той же час вимiрювання можуть бути проведенi iз використанням рiзних методiв, пiд якими розумiється сукупнiсть прийомiв використання рiзних принципiв та засо­бiв вимiрювань для створення вимiрювальноi iнформацii.

При технологiчних вимiрюваннях використовуються 4 основних методи вимiрювань:

1. Метод безпосередньої оцінки, який полягає в тому, що визначення вимiрюваноi виличини проводиться по вiдлiковому пристрою (шкалi) вимiрювального приладу прямоi дii. Метод характеризується прямим перетворенням значення вимiрюваноi величини в вихiдну величину, яка показується або записується вимiрювальним приладом, який в свою чергу вiдградуйований в вiдповiдних одицях. Вишукане значення величини Q дорiвнює значенню Х, яке є результатом безпосереднiх вимiрювань. Метод має найширше використання в умовах виробництва.

2. Метод порівняння з мірою, який полягає в тому, що вимiрювана величина порiвнюється з величиною, яка вiдтворюється мiрою. МIРА - це засiб вимiрювання, який вiдтворює велину вiдомого розмiру. Прикладом мiри є вимiрювальнi: лiнiйки, ваги, резистори опору, конденсатори та iн.

3. Диференціальний метод (різницевий) полягає теж в порiвняннi з мiрою, але на вимiрювальний прилад подається безпосередньо рiзниця вимiрюваноi величини i величини, яка вiдтворена мiрoю. Метод використовується в випадках, коли просто та точно реалiзується операцiя вiднiмання величин, н., тискiв.

4. Нульовий (компенсаційний) метод полягає в тому, що вимiрювальний прилад одночасно подається вимiрювана величина i зрiвноважуюча однорiдна величина, значення якої вiдомо. При цьому в момент досягнення рiвноваги вимiрювальний прилад показує нульовий результат. Цей метод має високу точнiсть вимiрювання та незалежнiсть результатаiв вiд впливу зовнiшнiх умов i використовується, наприклад, в автоматичних мостах та потенцiометрах.

В метрологii вiдомi також методи вимiрювання протиставленням, замiщенням та спiвпадання, якi не знайшли широкого використання в промисловостi.

6.4. Засоби вимірювань (зв)

Засіб вимірювання (далі ЗВ) - це сукупність спеціальних технічних засобів, яка використовується для визначення розміру ФВ при її вимірюванні і яка має нормовані метрологічні характеристики (НМХ).

Вимірювана ФВ завдяки ЗВ перетворюється на відповідний сигнал вимірювальної інформації, який спостерігач сприймає або безпосередньо на шкалі ЗВ, або який, після перетворення та обробки, передається через канали зв’язку на інші ЗВ у вигляді сигналу зовсім іншої ФВ. Відповідно до цього будь-який ЗВ можна уявити у вигляді ланцюга, тої чи іншої структури, який складається з ряду функціональних елементів (перетворювачів), об’єднаних у єдиний схемно-конструктивний пристрій.

Основними видами засобів вимірювання є еталони, міри, вимірювальні

перетворювачі, вимірювальні прилади, вимірювальні установки та

вимірювальні системи (інформаційно-вимірювальні системи ІВС).

1. Еталони – це ЗВ, за допомогою яких ведеться відтворення та зберігання одиниць фізичних величин, з метою передачі їхніх розмірів зразковим мірам.

2. Міра – це ЗВ, який призначений для відтворення фізичної величини заданого розміру (н., ваги – міра маси 0,5 кг). Використовується для повірки ЗВ, що розташовані на технологічних лініях виробництв, а також при реалізації диференціального методу вимірювань.

3. Вимірювальні перетворювачі – це ЗВ, що призначені для формування сигналу вимірювальної інформації про значення вимірюваної величини у формі зручній для передачі, подальшого перетворення, обробки та збереження, хоч безпосередньо він не сприймається спостерігачем.

Необхідно відрізняти вимірювальні перетворювачі від перетворюючих елементів складних вимірювальних приладів. Перші (вимірювальні перетворювачі) – це ЗВ із нормованими метрологічними характеристиками, а другі – не мають самостійного метрологічного значення і без того приладу, у який вони входять, не використовуються.

Вимірювальні перетворювачі розділяють на чотири групи:

А) Первинні вимірювальні перетворювачі (ПВП) - це технічні засоби, що побудовані з використанням певного фізичного принципу й виконуючі тільки одне вимірювальне перетворення, як правило, перетворення фізичної величини в електричні величини. ПВП - ще називають сенсорами або датчиками (чутливими елементами). Вони безпосередньо знаходяться під дією вимірюваної величини, і формують сигнал вимірювальної інформації (здебільшого - аналоговий або частотний). ПВП зображуються на схемах автоматизації як ХЕ, де замість символу Х ставляться символи: L(рівень), Q(концентрація) і т.д., наприклад, FЕ (первинний вимірювальний перетворювач витрати).

Робота ПВП протікає в складних умовах, так як на об’єкт вимірювання, як правило, являє собою складний, багатогранний процес, що характеризується великою кількістю параметрів (тиск, температура, вологість, в'язкість і т. п. ), кожний з яких діє на ПВП разом з іншими. ПВП проектують для вимірювання тільки одного конкретного параметру, який називається вимірюваною величиною, він виконує тільки одне вимірювальне перетворення, а усі інші параметри процесу, для даного ПВП, називаються факторами збурення.

У кожного ПВП є характеристика перетворення або функція перетворення – це залежність між вимірюваною величиною, яка краще всього сприймається ПВП на фоні факторів збурення, та його вихідним сигналом. Характеристика перетворення описується аналітичним виразом або графіком.

Б) Передавальні вимірювальні перетворювачі (ПП) – це комплекс технічних засобів, які зв’язані між собою лінією зв’язку і які забезпечують передачу вимірювальної інформації від місця її отримання до вторинного вимірювального засобу, що встановлений на деякій відстані. Такий комплекс ще називають системою дистанційної передачі (СДП). Передавальний перетворювач зображуються на схемах автоматизації як ХТ, наприклад, FТ (передавальний перетворювач витрати).

Система дистанційної передачі, як правило, складається із трьох основних елементів: 1) передавального перетворювача, який знаходиться у взаємодії є первинним вимірювальним перетворювачем; 2) лінії зв’язку по якій передається вимірювальна інформація; 3) вторинного вимірювального приладу, який призначений для відображення інформації у формі, зручній для сприйняття та для подальшого використання в системах контролю та керування.

У багатьох випадках передавальний перетворювач може може одночасно виконувати функцію і первинного вимірювального перетворювача.

Вимірювання , перетворення, передача та відтворення інформації проходить за схемою:

ОБ'ЄКТ ПП ЛІНІЯ ЗВЯЗКУ ВТОРИННИЙ МП КОНТОЛЕР

(сенсор) ( до 1000 м) ПРИЛАД ЕОМ

Системи дистанційної передачі у свою чергу розподіляються на дві великі групи:

А) - з уніфікованими сигналами, тобто, сигналами приведеними до виду і рівня, що відповідають вимогам стандарту ДСП;

Б) - з не уніфікованими (природними) сигналами, які додатково не змінюються, з метою приведення до стандартного вигляду, і передаються у вигляді, виробленому сенсором.

Тип передавального перетворювача вибирається в залежності від сигналу, який виробляє ПВП, та сигналу, який необхідно передавати по лінії зв’язку (струм, напруга, стиснене повітря).

В) Нормувальні перетворювачі – призначені для перетворення вихідних сигналів ПВП в уніфікований сигнал, як правило, по струму постійного в межах: 0 – 5 мА, 0 – 20 мА та 4 – 20 мА або по напрузі постійного струму 0 – 10 В.

Ланцюг: ПВП Нормувальний перетворювач МП контролер найбільш поширений в сучасних розподілених мікропроцесорних АСУ ТП та ІВС, оскільки мікропроцесорні системи працюють тільки з уніфікованими сигналами.

Г) Міжгілкові перетворювачі – це перетворювачі, що забезпечують зв'язок між гілками ДСП (пнемоелектричні, електропневматичні), а також перетворювачі, які призначені для приведення природних неуніфікованих сигналів до уніфікованого виду.

3. Вимірювальні прилади – це ЗВ, які призначені для формування вимірювальної інформації і формі доступній для безпосереднього сприйняття спостерігачем. За формою видачі інформації прилади поділяють на аналогові (покази є непереривною функцією вимірюваної величини), та цифрові, покази

яких є дискретні, а інформація надається в цифровій формі.

Прилади розрізняють по функціями: показуючі, самописні, сигнальні, регулювальні, з лічильниками, з нормувальними перетворювачами, а також з іншими функціями.

Однією з основних частин вимірювальних приладів є шкала. Необхідно розрізняти такі терміни:

- початок шкали – це мітка, яка відповідає найменшому значенню вимірюваної приладом величини (нижня межа вимірювань приладу);

- кінець шкали – відповідно мітка найбільшого значення вимірюваної величини (верхня межа, границя вимірювань);

- нуль шкали – мітка, яка відповідає нульовому значенню вимірюваної величини;

- однобічна шкала – шкала, у якої нульова мітка співпадає з початком шкали;

- двобічна шкала – шкала, у якої нульова мітка не співпадає з початком шкали (мілівольтметр зі шкалою вимірювання в діапазоні від -50 до + 50 мВ);

- без нульова шкала, яка не має нульової мітки (медичний термометр).

4. Вимірювальна установка – сукупність функціонально об’єднаних вимірювальних приладів, перетворювачів та інших допоміжних пристроїв, розміщених в одному місці і пов’язаних єдністю конструктивного виконання, і яка призначена для формування сигналів вимірювальної інформації у формі, доступній для сприйняття спостерігачем. Наприклад, установка для визначення якості хліба, виноматеріалів і інші.

5. Вимірювальна система (ІВС) – сукупність ЗВ (мір, вимірювальних перетворювачів та приладів) і допоміжних пристроїв , з’єднаних між собою каналами зв’язку, і яка призначена для формування сигналів вимірювальної інформації у формі, доступній для автоматичного опрацювання, передачі і використання в АСУ ТП.

До основних метрологічних характеристик ЗВ, які визначаються при

проведенні спеціальних метрологічних досліджень відносяться:

■ похибка вимірювання ЗВ – це відхилення результату вимірювання фізичної величини даним ЗВ від її істинного значення;

■ характеристика перетворення ЗВ - відтворює функціональну залежність між вхідною вимірюваною величиною та вихідним сигналом ЗВ;

■ діапазон вимірювання ЗВ - це інтервал вимірюваної величини, у межах якого похибки ЗВ нормовані;

■ варіація ЗВ - це найбільша різниця між двома показами ЗВ, коли одне і теж саме значення вимірюваної ФВ досягається внаслідок її збільшення та зменшення;

■ чутливість ЗВ (S) - це відношення зміни вихідного сигналу ЗВ до зміни вхідної вимірюваної ФВ, яка спричинила цю зміну, і є іменнованою величиною з різними видами одиниць, які залежать від природи вхідної вимірюваної величини і вихідного сигналу ЗВ:

S = ΔL / ΔX або S = Δ / ΔX або S = ΔU / ΔX,

де ΔL, Δ та ΔU зміни відповідних лінійної чи кутової вихідної величини

ЗВ у мм, поділках, градусах повороту або напрузі, а ΔX – зміна вхідної

вимірюваної величини у відповідних одиницях; наприклад, для термопари

розмірність S [мВ/К]; для реостатного перетворювача (реохорда) - S [Ом/мм];

якщо ЗВ складається з ланцюга перетворювачів, то його чутливість -

дорівнює добутку чутливості усіх перетворювачів у ланцюгу;

■ поріг чутливості ЗВ - це найменше значення вимірюваної величини, яке може бути виявлене даним ЗВ;

■ клас точності ЗВ – є загальною характеристикою ЗВ і визначає гарантовані межі значень основної та додаткових його похибок;

■ швидкодія - показує час реагування ЗВ на зміну вхідної вимірюваної величини.

Завдяки розглянутим метрологічним характеристикам оцінюється технічний рівень та якість ЗВ. Вони також дозволяють оцінити наперед очікувані результати вимірювання ФВ на об’єкті вибраним ЗВ.

6.5. ПОХИБКИ ЗАСОБІВ ВИМІРЮВАНЬ

Якість результатів вимірювання (РВ) та засобів вимірювання (ЗВ) прийнято характеризувати показом їх похибок. У загальному, похибка вимірювання – це критерій якості проведеного вимірювання і, являє собою відхилення результату вимірювання ФВ від її істинного значення. Поняття похибки використовується для оцінки характеристик як ЗВ так і РВ. Потрібно відрізняти похибку засобу вимірювання та похибку результату вимірювання.

Похибка результату вимірювання Δ_рв - це число, яке показує можливі межі невизначеності значення вимірюваної ФВ, тобто, Δ_рв оцінює відхилення результату Х_вим вимірювання ФВ певним ЗВ від її істинного Q_іст чи дійсного Q_дійс значення в об'єкті.

Похибка засобу вимiрювання Δ_зв - це властивість ЗВ, вимірювати ФВ з наперед заданою межею невизначеності, і для визначення цієї властивості у ЗВ необхiдно попередньо провести його метрологічні дослідження, використовуючи вiдповiднi правила метрологічної повірки або атестації.

За способом числового вираження розрізняють два види похибок: абсолютні та відносні, а також різновид відносних - приведені.

Абсолютною похибкою вимірювання ΔХ називається рiзниця мiж

результатом вимiрювання (показом приладу) Х_вим та iстинним (дійсним) значенням Q_іст вимірюваної величини («виміряне мінус істинне») i надається в одиницях вимірюваної величини:

ΔX = Х_вим – Q_іст = Х_вим - Q_дійс. (6.3)

Так як істинне значення Q_іст вимірюваної величини не відоме, то не відома й похибка вимiрювання. Тому для одержання, хоча б приблизних відомостей про неї у формулу (6.3) підставляють Q_дійс вимірюваної величини.

Абсолютна похибка не може в повній мірі використовуватись як показник точності проведеного вимірювання, так як одне й теж її значення, наприклад, ΔX = 0,05мм при Q_дійс = 100мм – відповідає відносно високій точності

вимірювання, а в другому випадку при Q_дійс = 1мм – низькій.

Для більш наглядної оцінки точності проведеного вимірювання, введене

поняття відносної похибки. Відносною похибкою (γ_s) вимірювання називається похибка, яка визначається як відношення абсолютної похибки вимірювання до iстинного Q_іст чи дiйсного Q_дійс значення вимiрюваної величини i подається у вiдсотках (%) або в долях одиниці:

γ_s = (Δ / Q_дійс) ּ 100% = [(Х_вим - Q_іст) / Q_іст] ּ 100% =

= [(Х_вим - Q_дійс) / Q_дійс] ּ 100%. (6.4)

При використовуванні поняття для розглянутого вище випадку, високій точності вимірювання відповідає мале значення відносної похибки:

γ_s = (0,05/100) ∙ 100% = 0,05%, а низькій – велике: γ_s = (0,05/1) ∙ 100% = 5%.

Але і така наглядна характеристика точності РВ не завжди придатна, наприклад, для нормування похибок ЗВ, так як дійсне значення вимірюваної величини по діапазону його вимірювання (у цьому випадку це значення міри, що приведене до взаємодії з ЗВ при його метрологічній атестації) може дорівнювати нулю. Характер зміни γ_s по діапазону вимірювання у відповідності із залежністю (1.3) має вигляд гіперболи (γ_s приймає значення безмежності на початку діапазону ЗВ, а найменше значення - в його кінці).

У зв’язку із цим, для показу й нормування похибок ЗВ, використовується різновид відносної похибки – приведена похибка (γ_пр).

Приведеною похибкою (вона відноситься тільки до ЗВ) γ_пр називається

вiдношення абсолютної похибки до розмаху N шкали ЗВ (або до його діапазону D вимірювання), яке виражене у вiдсотках (може бути виражене і в долях

одиниці):

γ_пр = (Δ / N) ּ 100% = (Δ / D) ּ 100%. (6.5)

При постійній абсолютній похибці по діапазону вимірювання, приведена похибка теж постійна й дорівнює відносній похибці в кінці діапазону.

Для того, щоб орієнтуватись у метрологічних характеристиках конкретного ЗВ, щоб завчасно оцінити похибку, яку внесе даний ЗВ в кінцевий результат вимірювання, використовують так звані нормовані значення похибки ЗВ.

Під нормованим значенням похибки засобу вимірювання розуміється граничне значення похибки для даного ЗВ у відповідності з його класом точності.

Нормуються основна та додаткові похибки ЗВ. Тільки границі (межі)

основної похибки, а також коефіцієнти впливу додаткових похибок і заносять

в паспорт кожного ЗВ. Правила, у відповідності з якими назначаються ці межі, або кажуть процедура нормування похибки ЗВ, грунтується на системі стандартів, які забезпечують єдність вимірювання.

Основна похибка ЗВ (Δ₀) – це похибка ЗВ при нормальних умовах його

використовування. Вона визначається внаслідок проведення метрологічних випробовувань ЗВ в нормальних умовах, під якими при експлуатації ЗВ розуміється наступні загально прийняті умови:

■ напруга мережі живлення - (220 ) В;

■ температура навколишнього середовища – (20 2)С;

■ відносна вологість – від 30 до 80 відсотків;

■ тиск – (760 25) мм рт. ст. (101325 Па);

■ відсутність зовнішніх електричного та магнітного полів, крім земного.

Основна похибка ЗВ може надаватись як абсолютною ∆_О, так і приведеною γ_пр.

Клас точності ЗВ – це його загальна характеристика, яка визначає гаранто-

вані межі значення основної та додаткової похибок ЗВ, а також інші властиво-

сті ЗВ, які впливають на його точність.

Виражене в процентах значення основної приведеної похибки ЗВ, яке визначене при проведенні метрологічних досліджень ЗВ та відповідним чином округлене, визначає клас точності ЗВ. Значення класу точності наносять на шкалу приладу.

Відповідність похибки ЗВ, присвоєному йому класу точності за час експлуатації, провіряється при періодичних повірках.

Основні способи встановлення граничних значень допустимих похибок і позначення класів точності ЗВ регламентується відповідним стандартом .

Похибка засобів вимірювання Δ_зв описується певною математичною моделлю. У загальному випадку при багаторазових вимірюваннях математичну модель абсолютної похибки Δ вимірювання надають у вигляді декількох складових, а в мінімумі - як суму двох складових, які розрізняються за закономірностями прояву:

Δ = Δ_с + Δ_в , (6.6)

де Δ_с систематична та Δ_в випадкова складові похибки.

Кожна із цих складових обумовлена дією різних чинників і може складатись у свою чергу ще з декількох складових. При такому додаванні Δ_в повинна

бути визначена як довірча межа інтервалу невизначеності і відповідати

певній довірчій ймовірності.

Випадкова складова похибки (ВСП) Δ_в - це складова загальної похибки вимiрювання, яка змінюється за повторних вимiрювань одного i того ж значення ФВ випадковим чином і в появі різних значень якої (і по знаку, і по розміру) не вдається визначити будь-яку закономірність.

Під систематичною складовою похибки (ССП) Δ_c розуміється складова

загальної похибки, яка залишається постійною або закономірно змінюється за повторних вимiрюваннях одного i того ж значення ФВ.

Для визначення ССП та ВСП проводяться перевірення або метрологічна атестації ЗВ, при яких виконуються (як правило) багаторазові вимірювання значення Х_0і зразкової міри, що приводиться до взаємодії з ЗВ.

Отримавши ряд n результатів вимірювання X₁, X₂, X₃, ... X_n (загалом прийнято, щоб їх було не менше 20), для визначення систематичної складової похибки Δ_с, необхідно вирахувати середнє арифметичне цього ряду результатів вимірювання за формулою:

= 1/n ּ (X₁+X₂+X₃+...+X_n) = (1/n) ּ Х _і . (6.7)

Різниця – Х_0і = Δ_с визначає ССП ЗВ. Таким чином, відхилення середнього значення вимірюваної величини (значення зразкової міри, що подається на вхід ЗВ) від її дійсного (істинного) значення (для цього випадку Q_іст = Х_0і ), характеризує ССП. ССП ще називають середньою арифметичною похибкою, або середнім арифметичним відхиленням.

При визначення ВСП використовують математичний апарат теорії ймовірності та поняття законів розподілу ВСП, як випадкової величини. При цьому, для практичних розрахунків ВСП використовують тільки основні числові характеристики цих законів розподілу, до яких відноситься середньоквадратичне відхилення (СКВ) σ_х розсіювання окремих результатів Х_і вимірювання відносно середнього .

При метрологічних дослідженнях в залежності від кількості n проведених вимірювань використовують різні формули для визначення СКВ.

Для нормального закону розподілу ВСП, який, як правило, має місце при великій кількості проведених вимірювань (n ≥ 20÷30), σ_х дорівнює:

σ_х= (при n ≥ 20÷30), (6.8)

а абсолютна ВСП Δ_р (індекс Р показує вибрану довірчу ймовірність Р_д з якою проведена оцінки похибки), визначається за формулою:

Δ_р = t_н (σ_х ) , (6.9)

де t_н - нормована квантіль (коефіцієнт) для заданої довірчої ймовірності Р_д, який вибирають із довідника по метрології для конкретного числа n.

При малому числі n вимірювань (2<n<20÷30) для розрахунку ВСП використовують формулу:

Δ_р = t_p(S_х ) (6.10)

де S_х – теж СКВ σ_х, але для малої кількості проведених вимірювань його

зображують як S_х, і яке розраховують за формулою:

S_х = , (6.11)

а t_р - коефіцієнт Стьюдента, значення якого в залежності від кількості проведених вимірювань n та заданою довірчою ймовірністю Р_д вибирають із метрологічних таблиць.

Якщо варіація відсутня або нею можна нехтувати, то основна абсолютна похибка Δ₀ ЗВ в кожній точці його характеристики перетворення визначається за формулами:

- при малому числі n дослідів (n<20): Δ₀ = |Δ_с| + t_p(S_х ); (6.12)

- при великому числі n дослідів (n ≥ 20÷30): Δ₀ = |Δ_с| + t_н(σ_х ). (6.13)

Результат метрологічних досліджень (атестації) нестандартних ЗВ – є теж визначення максимальної Δ_0max із основних абсолютних Δ₀ похибок ЗВ в діапазоні вимірювання D, які для всіх точок по діапазону (в спрощеному вигляді при відсутності варіації та довірчій ймовірності Р_д =0.95) вираховують за формулою:

Δ₀ = |Δ_с | + 2 ּσ_х , (6.14)

де σ_х – середнє квадратичне відхилення ВСП.

Після отримання значення максимальної основної абсолютної похибки Δ_0max ЗВ по діапазону вимірювання D за формулами 1.12; 1,13 або 1.15, визначається максимальна приведена γ_пр похибки ЗВ в цьому діапазоні:

γ_пр = (Δ_0max / D) ∙100%. (6.15)

Така основна приведена γ_пр похибка ЗВ після округлення до більшого із ряду: 6-4-2,5-2,0-1,5-1,0-0,5-0,2-0,1-0,05-0,02-0,01-0,005-0,002-0,001 і т.д., визначає його клас точності, який наносять на шкалу ЗВ.

Додаткові похибки – це похибки, які виникають при відхиленні умов використовування ЗВ від нормальних і нормуються, показуванням впливу зміни окремого фактору на зміну показів ЗВ, у вигляді певного коефіцієнта або відсотка від основної похибки. Наприклад, при зміні при зміні напруги живлення в межах +10 та -15 відсотків від номінального значення 220 В, додаткова похибка не повинна перевищувати 0,15 основної приведеної γ_пр.

У загальному вигляді сумарна абсолютна похибка ∆ засобу вимірювання з урахуванням факторів, що впливають на ЗВ, дорівнює:

∆ = Δ₀ + , (6.16)

де Δ₀ - основна абсолютна похибка при нормальних умовах ;

Δ_і - додаткові похибки, які визиваються зміною і-го впливаючого фактору.

Експлуатаційна похибка ЗВ – це похибка в реальних умовах

використовування ЗВ і складається із його основної похибки та всіх додаткових похибок. Вона може бути набагато більшою за основну похибку, так як додаткові похибки відповідним чином додаються до основної (формула 6.16). Всі складові експлуатаційної похибки оговорюються в технічній документації на ЗВ і визначаються при його метрологічних випробовуваннях, по розробленим у відповідності із стандартами методикам.

В техніці вимірювань використовують поняття допустимої основної похибки ЗВ, яка дозволяє проводити вимірювання за допомогою конкретного ЗВ з наперед заданою точністю. Допустима основна похибка ЗВ - це найбільша похибка результатів вимірювання даним ЗВ, яка допустима стандартом для його класу точності.