3. Місце договору у Цивільному кодексі

Призначення договору полягає у тому, що він слугує самостійною підставою виникнення зобов’язання. Разом з тим договірні відносини іноді діють паралельно з не договірними, захищаючи його або іншим чином забезпечуючи його мету. Прикладом може бути зобов’язання власника, який загубив річ, відшкодувати особі, яка знайшла річ, витрати, пов’язані зі знахідкою, та виплатити їй винагороду. ЦК приділяє договорам певне місце у своєї загальної частині, а також у розділі, присвяченому зобов’язанням та в інших.

Укладаючи договір, сторони повинні керуватися главою про правочини (про відповідність договору умовам дійсності правочинів), главам, присвяченим загальним положенням про зобов’язання (вимоги щодо виконання, забезпечення, відповідальності тощо), нормам, присвяченим умовам договорів, порядку їх укладення. Усі ці норми носять спеціальний характер.

4. Різногалузеві договори

Поряд з цивільно-правовими існують договори, що використовуються за межами вказаної галузі. Всі вони є угодами, що спрямовані на виникнення набору прав та обов’язків, що складають у сукупності правовідношення, що породжене угодою. Однак до майнових відносин, які ґрунтуються на адміністративному або іншому владному підкоренні одної сторони іншій, у тому числі до податкових та інших фінансових та адміністративних відносин, цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не передбачено законодавством. Наявність між сторонами відносин влади та підкорення взагалі виключає в принципі можливість застосування не тільки цивільного законодавства, але і самої конструкції договору.

Договір може існувати тільки між суб’єктами, які у даному конкретному випадку можуть займати рівне становище, навіть якщо в інших умовах та в інших правовідносинах юридичної рівності між сторонами немає. Прикладом може слугувати передання підприємцю в оренду майна Фондом державного майна або укладення договору підряду на ремонт офісу між замовником – Податковою Адміністрацією та підрядником – приватним підприємством.

Усі договори, що регулюються земельним, водним, лісним кодексами, законодавством про надра та інших природних ресурсах, що відповідають вимогам рівності сторін, слід відносити до числа цивільно-правових. До них повинні застосовуватися загальні норми цивільного права, якщо інше не міститься в присвячених таким договорам законодавчих актах чи кодексах. Такі норми користуються безсумнівним пріоритетом, оскільки вони є хоч і цивільно-правовими, але спеціальними нормами.

Загальна норма про застосування цивільного законодавства до сімейних відносин закріпляє принцип субсидіарності. Так, шлюбний договір можна визнати різновидом цивільних договорів.

Відносини, що регулюються міжнародним правом, складають галузь публічного права, а аналогічні за своєю конструкцією відносини трудового права – галузь права приватного. До міжнародних договорів виключається за загальним правилам можливість навіть субсидіарного застосування норм цивільного права, оскільки міжнародні договори повинні відповідати нормам міжнародного права, хоч там можуть бути присутні цивілістичні конструкції, наприклад, відшкодування збитків.

Трудові контракти, як і трудові договори, є складовою частиною однойменної галузі права. Правомочності роботодавця можна назвати владою. Керівник підприємства, як й іншій робітник, зобов’язується виконувати роботу за певною посадою, виконувати трудову функцію, а не передавати роботодавцю кінцевий результат своєї праці. Він не має майнову самостійність, не здійснює діяльність на свій ризик, він зв’язаний межами правил внутрішнього трудового розпорядку та повинен підкорятися волі роботодавця, що виключає автономію волі, що є характерною для цивільних відносин. Неприпустимо застосування цивільного права до майнових відносин, що ґрунтуються на адміністративному та іншому владному підкоренні однієї сторони іншій.