Лекція 2. Формування облікової політики підприємств

2.1.Сутність облікової політики

2.2. Принципи формування та вимоги до облікової політики

2.3. Перегляд облікової політики

2.4. Розкриття облікової політики

2.5. Оформлення наказу про облікову політику

2.1.Сутність облікової політики

Традиційно, готуючись до нового звітного року, підприємства встановлюють або уточнюють власну облікову політику. Від того, наскільки продуманою є така політика, залежатимуть підсумкові показники їх фінансової звітності.

Поняття «облікова політика» було закріплено законодавчо й офіційно введено до бухгалтерської термінології з початком реформи системи бухгалтерського обліку – 1 січня 2000 року. Статтею 1 Закону про бухоблік та п. 3 П(С)БО 1 облікову політику визначено як сукупність принципів, методів і процедур, які використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності. Отже, головне призначення облікової політики – встановити найвигідніші для конкретного підприємства методи обліку та на їх підставі скласти фінансову звітність.

Право суб’єкта господарювання встановлювати облікову політику на свій розсуд регламентовано п. 5 ст. 8 Закону про бухоблік. Цим же пунктом Закону визначено, що підприємство самостійно:

– обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них, установлених Законом про бухоблік, виходячи з особливостей своєї діяльності та технології обробки облікових даних;

– розробляє систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів;

– затверджує правила документообігу і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку;

– може виділяти на окремий баланс філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які зобов’язані вести бухгалтерський облік, з наступним включенням їх показників до фінансової звітності підприємства.

Питання встановлення облікової політики на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

2.2. Принципи формування та вимоги до облікової політики

Під принципами бухгалтерського обліку розуміються правила, якими необхідно керуватися при вимірюванні, оцінці та реєстрації господарських операцій і при відображенні їх результатів у фінансовій звітності (п. 3 П(С)БО 1).

При формуванні (виборі) облікової політики передбачається, що:

– активи і зобов’язання кожного підприємства, що розглядається як юридична особа, існують відокремлено від активів та зобов’язань як його власників, так і сторонніх цьому підприємству осіб;

– діяльність підприємства триватиме в подальшому, тобто в підприємства відсутні наміри ліквідації або суттєвого скорочення діяльності ;

– прийнята підприємством облікова політика застосовується постійно (від одного звітного року до іншого). Зміна облікової політики можлива лише у випадках, передбачених національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, і має бути обґрунтована і розкрита у фінансовій звітності;

– діяльність підприємства для цілей складання фінансової звітності розподіляється на певні періоди часу .

Пункт 23 П(С)БО 1 прямо приписує підприємству висвітлювати облікову політику шляхом опису:

– принципів оцінки статей звітності;

– методів обліку за окремими статтями звітності.

Отже, основна інформація, яку повинна містити облікова політика, — це опис принципів статей звітності підприємства та вибір одного з можливих методів обліку, передбачених П(С)БО, яких потрібно дотримуватися, щоб скласти фінансову звітність.

Практична реалізація принципів здійснюється за допомогою методів бухгалтерського обліку, які являють собою сукупність прийомів реєстрації (документація та інвентаризація), вартісного вимірювання (оцінка та калькуляція), поточного групування (рахунки та подвійний запис) та підсумкового узагальнення (баланс та звітність) фактів господарської діяльності підприємства.

Прийнята підприємством облікова політика оформляється відповідним організаційно-розпорядчим документом (зазвичай наказом) підприємства.

Основні вимоги, що ставляться до облікової політики підприємства щодо встановлення принципів, методів та процедур, визначено Міністерством фінансів [лист № 27793]. Розпорядчий документ, що регламентує вибір облікової політики підприємства, повинен визначити застосування:

– методів амортизації необоротних активів (основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, нематеріальних активів та довгострокових біологічних активів);

–вартісних ознак предметів, що входять до складу малоцінних необоротних матеріальних активів;

– переоцінки необоротних активів;

– періодичності (періоду) зарахування сум дооцінки необоротних активів до складу нерозподіленого прибутку;

– методів оцінки вибуття запасів;

– періодичності визначення середньозваженої собівартості одиниці запасів;

– порядку обліку (ідентифіковано або загалом) та розподілу транспортно-заготівельних витрат;

– методу обчислення резерву сумнівних боргів (у разі обрання методу застосування коефіцієнта сумнівності – також способу розрахунку коефіцієнта сумнівності);

– переліку створюваних забезпечень майбутніх витрат та платежів;

– дати визнання придбаних у результаті систематичних операцій фінансових активів;

– бази розподілу витрат за операціями з інструментами власного капіталу;

– порядку оцінки ступеня завершеності операцій з надання послуг;

– переліку та складу статей калькуляції виробничої собівартості продукції (робіт, послуг);

– переліку та складу змінних і постійних загальновиробничих витрат, бази їх розподілу;

– періодичності відображення відстрочених податкових активів та відстрочених податкових зобов’язань;

– порядку визначення ступеня завершеності робіт за будівельним контрактом;

– сегментів, пріоритетного виду сегмента, а також принципів ціноутворення у внутрішньогосподарських розрахунках.

Водночас запропоновано до розпорядчого документа, який установлює облікову політику підприємства, уключати питання, що належать до заходів з організації бухгалтерського обліку, а саме:

– застосування окремого субрахунку обліку транспортно-заготівельних витрат;

– відкриття рахунків класу 8 „Витрати за елементами” (усіма підприємствами за власним рішенням) та/або рахунків класу 9 „Витрати діяльності” (суб’єктами малого підприємництва, а також іншими організаціями, що не займаються веденням комерційної діяльності)

Плану рахунків;

– виділення на окремий баланс філій, представництв, відділень та інших відокремлених підрозділів підприємства.

Усі наведені заходи є, як правило, складовими окремого документа, що оформляється підприємствами, – наказу про організацію бухгалтерського обліку на підприємстві у відповідному звітному році.

Кожне підприємство встановлює облікову політику самостійно виходячи зі своєї структури, виду діяльності та інших особливостей діяльності. Разом з тим облікова політика підприємства не повинна суперечити Закону про бухоблік та чинним П(С)БО. Також має бути дотримано одну найважливішу умову – єдинність облікової політики на підприємстві. Це означає, що принципи, методи та процедури, передбачені обліковою політикою підприємства, повинні безапеляційно застосовуватися всіма його філіями, представництвами, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами (уключаючи виділені на окремий баланс) незалежно від місця їх розташування.

Єдина облікова політика має використовуватися і при складанні консолідованої фінансової звітності (п. 9 П(С)БО 20 «Консолідована фінансова звітність»). Інакше кажучи, материнським підприємством та його дочірніми підприємствами має застосовуватися єдина облікова політика (єдині принципи оцінки та методи обліку статей звітності). Якщо ж при складанні консолідованої фінансової звітності неможливо застосувати єдину облікову політику, то це застерігається в примітках до консолідованої фінансової звітності.