Тема 10. Організація роботи зовнішньоекономічних організацій

1. Спільні підприємства на території України.

2. Організація і планування роботи зовнішньоекономічних об'єднань і фірм.

3. Міжнародні інститути регулювання експортно-імпортної діяльності.

Спільні підприємства на території України.

Спільне підприємство – підприємство, що базується на спільному капіталі суб'єктів господарської діяльності України й іноземних суб'єктів господарської діяльності, на спільному керуванні і на спільному розподілі результатів і ризиків.

Іноземні капітали у виді капіталовкладень займають 80% експорту капіталу економіки розвинутих країн світу. Практика організації СП одержала розвиток у США, Японії й Англії. Останнім часом у Китаї і країнах ЦСЄ (Центр Східної Європи). У цілому на планеті близько 36 держав практикують створення СП.

Наприклад, до кінця 90-х років ХХ століття в Китаї за участю іноземного капіталу було створено більш 15 тисяч СП із загальною сумою іноземних капіталовкладень близько 35 млрд. дол. США. У країнах ЦСЄ лідером по створенню СП є Угорщина. В Угорщині до початку 90-х років нараховувалося більш 2000 СП, на Україні – 650. У структурі експорту України продукція СП – близько 6%. СП на Україні створені з фірмами США – близько 15% від загального числа, Німеччина – близько 10%, Польща – близько 7%, Австралія – 6%, Болгарія – 6%, Угорщина – 5%, Італія – 5%, Швейцарія – 4%.

СП в Україні створюються в основному в переробній промисловості, у науково-технічній діяльності, у сфері інформаційних технологій, в АПК (зокрема в АПК створено близько 86 СП).

Іноземні партнери виявляють цікавість до створення СП на Україні в сфері інжинірингових, консалтингових послуг, інформаційного, сервісного, комп'ютерного забезпечення, що не вимагають значних інвестицій при створенні і дають прибуток у більш короткий термін. У цьому зв'язку основна частка в загальному обсязі експорту України СП – це наукомістка продукція:

• Патенти, ліцензії, ноу-хау – 22%;

• Сервіс – 22%;

• Сировина й устаткування – 26%;

• Будівельні матеріали – 11%;

• Одяг, сувеніри – 11% і ін.

Основні мотиви, що спонукують до створення СП:

• Скорочення обсягів капітальних витрат і ризику при створенні нових потужностей;

• Придбання управлінського досвіду;

• Придбання виробничої бази або джерел сировини;

• Розширення діючих продуктивних напрямків;

• Вивчення потреб нових ринків;

• Використання переваг, зв'язаних з більш низькою вартістю факторів виробництва.

Відповідно до закону України “Про підприємства в Україні” СП створюються відповідно до рішення власника майна або уповноваженого їм органа, або засновника відповідно до рішення трудового колективу у випадках і в порядку, передбачених законодавчими актами державної реєстрації.

Організація і планування роботи зовнішньоекономічних об'єднань і фірм.

Підприємство, організація, що працює на зовнішньому ринку – це якісно нове явище для української економіки. Суб'єкт, що господарює, насамперед, повинний сформувати свою економіку відкритого типу і пристосувати її до виходу в систему світового господарства. У частині організації робіт для суб'єктів ЗЕЗ в Україні з'явилися нові задачі, а саме:

• Вихід на зовнішній ринок;

• Експортно-імпортні постачання товарів, послуг і капіталу;

• Валютно-фінансові і кредитні операції;

• Створення й участь у діяльності СП;

• Міжнародний маркетинг;

• Моніторинг національно-економічної політики й економіки світових господарських зв'язків.

Для успішної організації робіт у сфері ЗЕЗ суб'єкту, насамперед, необхідно розробляти ринкову стратегію. Під ринковою стратегією розуміється зіставлення всіх альтернативних варіантів у сфері ЗЕЗ і обґрунтування ухвалення оптимального рішення.

Процес вироблення ринкової стратегії фірми можна представити у вигляді наступних етапів:

1. Аналіз усіх сторін (аналіз положення фірми на ринку з товарами і послугами, що вона випускає в даний момент і аналіз діяльності фірми з позицій споживача, аналіз діяльності фірми з позиції ринку);

2. Аналіз ринку майбутнього (яким буде ринок у найближчому майбутньому, у якому напрямку розвивається, і що чекають споживачі від фірми в майбутньому);

3. Аналіз можливостей фірми – аналіз передбачуваного збільшення обсягу ЗЕЗ, переходу фірми на інші ринки, діяльність у новому середовищі і т.п., технологічні, трудові, енергетичні ресурси;

4. Аналіз бюджетно-податкової політики як усередині країни, так і за рубежем;

5. Вплив тенденцій у світовій економіці (аналіз світового ринку позичкового капіталу, аналіз зовнішньоторговельної політики різних країн);

6. Розробка довгострокової стратегії ЗЕЗ:

1. Формулювання глобальної довгострокової мети ЗЕЗ;

2. Формулювання варіантів досягнення мети ЗЕЗ;

3. Декомпозиція глобальної мети на підйом (зміна місцями цілей і її складових);

4. Порівняння варіантів досягнення мети ЗЕЗ;

5. Вибір оптимального варіанта довгострокової стратегії ЗЕЗ.

Пріоритети в організації і плануванні ринкової стратегії фірми.

При виборі пріоритетів ринкової стратегії необхідно зіставляти вимоги ринку і свої можливості. При цьому управлінські рішення можна позначити у виді схеми “ЕПРГ” (етноцентризм – етноценричне підприємство – це підприємство, що розглядає свій міжнародний розвиток як вторинне стосовно “внутрішньої економічної експансії”, а зовнішній ринок як – “поглинач надлишків продукції”). (Суть етноцентризму – “спочатку наїстися самому, а надлишки продай”).

Поліцентризм – підприємство визнає важливість специфічних факторів, що впливають на його міжнародну діяльність і вплив цієї діяльності на оборот капіталу і рентабельність, тобто формується “центр”, яким є діяльність підприємства. При цьому допускається високий ступінь автономії, незалежності для кожної країни на ринку у виробленні своєї політики.

Регіоноцентризм. Розглядає світ, як сукупність ринків, що мають деякі загальні характеристики.

Геоцентризм. Трактує світ, як єдиний ринок.

Ці два підходи дозволяють здійснювати політику, що з’єднує загальні умови ринку з нюансами його конкретного освоєння.

Міжнародні інститути регулювання експортно-імпортної діяльності.

Економічні органи системи ООН:

1. ЕКОСОС – економічна і соціальна рада, орган ООН, що займається питаннями координації, зокрема, регулюванням експортно-імпортної діяльності.

Задачі:

1. Координація міжнародної економічних і соціальних програм глобального і міжгалузевого характеру; вироблення рішень з експортно-імпортної політики країн;

2. Контроль і оцінка виконання стратегій і першочергових задач ВТО/ГАТТ;

3. Координація діяльності організацій системи ООН, у виконанні задач генеральної асамблеї ООН з експорту-імпорту;

2. Регіональні економічні комісії:

1. ЄЕК – європейська економічна комісія, створена 28 березня 1974 року. Її задача – регулювання експортно-імпортних відносин у Європі і європейських державах із третіми країнами;

2. Економічна комісія ООН для Африки (ЕКА) створена 29 квітня 1958 року. Задача та ж;

3. ЕКЛА – економічна комісія Латинської Америки;

4. ЕКЗА – економічна комісія Західної Азії;

5. Економічна і соціальна комісія ООН для Азії і Тихого океану – ЕСКАТО (28 березня 1947 року). У задачі її входять: надання допомоги країнам-членам у рішенні їхньої соціальної й економічної проблем за допомогою проведення досліджень, розробки управлінських рішень і рекомендацій, а так само сприяння країнам-членам у регіональному і національному економічному розвитку.

Галузеві економічні організації є спеціалізованими установами ООН:

1. ІКАО – організація міжнародної цивільної авіації. Займається питаннями співробітництва держав планети в області уніфікації технічних правил експлуатації цивільної авіації, регулювання міжнародних польотів, координації експлуатації повітряних судів, аеродромів і аеронавігаційних засобів. ІКАО розробляє з перерахованих питань технічні правила, стандарти і рекомендації;

2. ІМО – Міжнародна морська організація – спеціальна установа ООН, займається питаннями морського судноплавства і безпеки на морі.

Основні цілі ІМО:

1. Забезпечення механізму міжурядового регулювання міжнародного судноплавства по безпеці мореплавання, а так само запобігання забруднення морського середовища;

2. Розробляє правила, пропозиції по коректуванню правил класифікаційних суспільств і різні рекомендації з безпечної експлуатації цивільних судів різного призначення (ВМФ під компетенцію не попадає);

3. ЮНЕСКО – організація з питань утворення, науки і культури. Її задачі: сприяння зміцненню світу і безпеки шляхом співробітництва в області утворення, науки і культури. У відповідності зі статтею 1 статуту ЮНЕСКО проголошується для всіх народів без розходження раси, мови і релігії законність прав людини й основних свобод (слова, віросповідання, вибору місця проживання на планеті);

4. ВІЗ – всесвітня організація охорони здоров'я. Відповідно до статуту ВІЗ проголошена основна мета – досягнення всіма народами можливо вищого рівня здоров'я;

5. ВПС – всесвітній поштовий союз створений з метою розвитку ефективного функціонування поштових служб і сприянню міжнародному співробітництву в соціально-культурному й економічному плані.

6. МСЕ – міжнародний союз електрозв'язку – створений для міжнародного співробітництва в області раціонального використання усіх видів електрозв'язку. МСЕ займається питаннями надання технічної допомоги країнам, що розвиваються, у справі планування й організації електрозв'язку, підготовки національних кадрів у цій області й у будівництві підприємств і засобів зв'язку;

7. ВОІС – Всесвітня організація інтелектуальної власності – сприяння охороні інтелектуальної власності в усьому світі і забезпечення адміністративного співробітництва міжнародних союзів інтелектуальної власності.

Регулювання зовнішньої торгівлі.

1. ВТО/ГАТТ;

2. ЮНКТАД (конференція ООН по торгівлі і розвитку) – спеціалізована організація ООН, що займається сукупністю проблем по розвитку рівноправної і взаємовигідної міжнародної торгівлі. Її функції:

1. Заохочення міжнародної торгівлі шляхом лібералізації;

2. Координація міжнародних торгових організацій в області розвитку торгівлі й освоєння нових суб'єктів ринку.

ВТО має більше компетенції і права, аспект ЮНКТАД – конкретний розвиток (нові ринки, нові конференції, науково-дослідна робота).

Координація макрополітики.

1. Група “семи” (G-7) – нарада семи ведучих капіталістичних країн з економічних питань: США, Великобританія, Франція, Німеччина, Канада, Італія, Японія. Компетенція групи 7 – розробка концепції на макрорівні у світовій економіці;

2. МВФ – міжнародний валютний фонд;

3. ОЕСР – організація економічного співробітництва і розвитку. Мети: сприяння економічному і соціальному розвитку країн-учасниць, розробка торгової політики, допомога державам, що розвиваються.

Інвестиції і промисловий розвиток.

1. МБРР – міжнародний банк реконструкції і розвитку;

2. ЄБРР – європейський банк реконструкції і розвитку;

3. ЮНІДО – організація ООН по промисловому розвитку, установа ООН з 1984 року. Головна мета – прискорення промислового розвитку й індустріалізації країн, що розвиваються, а так само координації індустріалізації.

Регіональні економічні союзи (загальні ринки):

1. Європейське економічне співтовариство;

2. Європейська асоціація вільної торгівлі;

3. АСЕАН;

4. НАФТА.