3. За ступенем обігу на світовому валютному ринку:

• головна;

• другорядна;

• екзотична;

4. За режимом застосування:

• вільно конвертована валюта, яка широко використовується для здійснення платежів за міжнародними операціями та продається на головних валютних ринках світу. Згідно з Класифікатором іноземних валют (Постанова Правління Національного банку України від 2 жовтня 2002 р. № 378) до вільно конвертованих валют належать: австралійські долари, англійські фунти стерлінгів, датські крони, долари США, ісландські крони, ірландські фунти, канадські долари, норвезькі крони, шведські крони, швейцарські франки, японські єни, євро, СПЗ, золото, паладій, платина, срібло;

• частково конвертована або вільно конвертована валюта, яка широко не використовується для здійснення платежів за міжнародними операціями та не продається на головних валютних ринках світу. Згідно з Класифікатором іноземних валют до цієї групи належать 30 валют світу;

• неконвертована валюта — це така національна валюта, яка функціонує тільки в межах країни та не обмінюється на іноземні валюти. Згідно з Класифікатором іноземних валют до цієї групи належать валюти держав, які не брали на себе зобов’язання статті 8 Угоди МВФ за станом на травень 2002 р. До таких валют належать: азербайджанські манати, єгипетські фунти, нові тайванські долари, таджицькі сомони, туркменські манати, узбецькі суми, югославські динари та всі інші валюти, які не належать до першої та до другої груп;

5. Відносно курсів інших валют:

• сильна (тверда) — це валюта, яка характеризується стабільним валютним курсом, що відповідає основним макроекономічним закономірностям;

• слаба (м’яка);

6. За матеріально-речовою формою:

• готівкова;

• безготівкова;

• відносно валютних запасів країни:

• резервна та ін.

Резервна валюта — це національна валюта провідних країн світу, що накопичується центральними банками інших країн як резерв коштів для міжнародних розрахунків.

Функції резервної валюти:

• виступає міжнародним платіжним засобом;

• служить базою для визначення валютного паритету і валютного курсу;

• використовується як інструмент для проведення валютної політики — валютної інтервенції.

Для набуття статусу резервної валюти повинні існувати об’єктивні передумови, а саме:

• домінуючі позиції країни у світовому виробництві, експорті товарів та капіталів;

• розвинута мережа кредитно-банківських установ;

• лібералізація валютних операцій;

• розвинутий ринок позичкових капіталів;

• наявність зовнішньої конвертації валюти.

Суб’єктивною передумовою набуття статусу резервної валюти є активна зовнішня валютно-кредитна політика.

7. За видами валютних операцій:

• валюта ціни контракту;

• валюта платежу;

• валюта кредиту;

• валюта клірингу;

• валюта векселя.

8. За принципом побудови:

«кошикового» типу (екю) та звичайна.

Екю — європейська валютна одиниця, яка була введена з березня 1979 р. й умовна вартість якої визначалася за методом валютного кошика.

З вересня 1989 р. вартість екю визначалася так:

1 екю = 0,6242 німецької марки + 1,332 французького франка + 0,2198 голландського гульдена + 0,13 люксембурзького франка + 0,1976 датської крони + 0,008552 ірландського фунта + 0,08784 фунта стерлінгів + 151,8 італійської ліри + 3,301 бельгійського франка + 1,44 грецької драхми + 1,393 португальського ескудо + 6,885 іспанської песети.

Вага кожної валюти відображала відносну частку різних держав-членів у валовому національному продукті різних держав — членів ЄС та в торгівлі в межах ЄС, а також їх внесок у механізм короткострокової валютної підтримки.

Вартість в екю кожної європейської валюти щодня змінювалася, оскільки вона залежала від двох величин — ваги стабільної валюти в кошику та курсу валюти в інших європейських валютах, який також щодня змінювався на валютних ринках.

Екю виконувала чотири головні функції:

перша — загальна одиниця в механізмі обмінних валютних курсів: діяла як індикатор, тобто визначала відхилення курсу однієї валюти від інших;

друга функція — одиниця розрахунків за кредитними угодами;

третя функція — одиниця для взаєморозрахунків за боргами між національними валютними інституціями;

четверта функція — одиниця розрахунків у бюджеті Європейського Співтовариства. Тобто всі зовнішні мита, податки, платежі й інші внутрішні розрахунки Співтовариства виражалися та сплачувалися в екю.

Детальніше про механізм функціонування екю йтиметься нижче.

Євро — це єдина валюта багатьох країн, які входять до Європейського Союзу. До 1 січня 2002 р. євро теж була кошикового типу. Так, з 1 січня 1999 р. було встановлено «незмінний» обмінний курс національних валют відносно євро. Готівкові євро з’явилися в обігу в 2002 р., курс євро до екю був визначений 1:1.