Тема 3

Концепція людського розвитку: сутність, зміст, складові. Методика вимірювання індексу людського розвитку (ІЛР).

Концепція людського розвитку розглядає розвиток людини як основну мету і критерій суспільного прогресу. Головні цілі людського розвитку мають три напрямки розвитку: по-перше, тривалість життя людини, підтримуючи задовільний стан здоров’я, по-друге, одержання освіти, яка відповідає сучасним вимогам, по-третє - доступ до засобів, що забезпечують гідний рівень життя. Концепція людського розвитку створювалася ПРООН саме для завдань сприяння людському розвитку у всесвітньому масштабі, на міжнародному рівні. У зв’язку з цим методологія розрахунку індексу людського розвитку ПРООН ґрунтується на мінімальному наборі показників, за якими можна зібрати достовірні порівняльні дані в усіх країнах світу.

ІЛр у загальному вигляді розраховується за формулою простої середньої арифметичної індексу тривалості життя, індексу рівня освіченості та індексу скоригованого реального ВВП на душу населення : Тож показник ІЛР для кожної країни свідчить про те, скільки ще належить зробити цій країні для досягнення певних цілей. Ці цілі тим ближчі, чим ближчим є значення ІЛР до одиниці.

Шляхи підвищення рівня людського розвитку

Подолання бідності та суттєве підв. життєвого рівня(скоротити масштаби бідності і малозабезпеченості, підв. рів. реальних трудоих доходів);

Забезпечення якісної освіти (підв. рів. охоплення освітою дітей та молоді, рів. підготовки наукових кадрів);

Поліпшення здоровя(знизити заг рів захворюваності та смертності, поліпшити здоровя матерів, зупинити поширення ВІЛ СНІДУ та туберкульозу)

Проблема виведення об'єктивного критерію розвитку соціальної сфери країн (ВВП, ПРЛ, ПФП

Показник економічного зростання (ВВП - внутрішній валовий продукт) та показник фактичного прогресу (ПФП) не є універсальними показниками, які б об'єктивно відображали суспільний прогрес та задоволення потреб людини, враховуючи показники здоров'я, особистої свободи індивіда, рівень культурного розвитку та ін. Порівняти умови суспільного життя людей в різних країнах, а також віднайти шляхи для їх поліпшення можна за допомогою показника людського розвитку (ПРЛ

ВВП) — один із найважливіших показників розвитку економіки, який характеризує кінцевий результат виробничої діяльності економічних одиниць-резидентів у сфері матеріального і нематеріального виробництва

Тема 4

Типи держав за Еспінг-Андерсоном

Соціально-демократична: Універсальність соц..прав, соц..допомоги, розвинутість сер.класу.Скандинавські країни.

Ліберальна: Обмеженість програм соц..забезпечення, незначний об’єм соц.. трансфертів, адресний характер соц..допомоги.США,КАНАДА,ВБ,АВСТРАЛіЯ.

Консервативна: Ф-я держави – розподіл сусп.. благ, статусно- диференційований характер соц.. політики. НІМЕЧЧИНА,АВСТРІЯ,ФРАНЦІЯ,ІТАЛІЯ.

Основні тенденції та пріоритети розвитку України в сфері соціальної політики

До основних напрямків і пріоритетів соціальної політики на сучасному

етапі розвитку українського суспільства належать соціальна політика, що

спрямована на створення умов для реалізації соціального потенціалу

людини; соціальна політика як чинник розвитку суспільних, соціальних

відносин; соціальна політика, що націлена на формування соціальної

безпеки людини і суспільства; гуманітарна сфера і гуманітарна політика.

Хакрактеристика моделей соціальної політики

1. Модель соціального захисту в плановій економіці органічно вписувалася в комплекс взаємовідносин між державою та суб´єктами господарювання, державою та окремою особою, суб´єктом господарювання та працюючими. Вона характеризувалася рядом ознак, несумісних із ринковою економікою. Це, по-перше, переважання в доходах громадян трудового доходу, отриманого в державному секторі економіки. Державне регулювання оплати праці розглядалося як інструмент уникнення нерівності в розподілі доходів. Пенсійна система також орієнтувалася на перерозподіл трудового доходу між поколіннями.

По-друге, політика заробітної платні спрямовувалася на загальну зайнятість населення. Частка активного населення була досить високою.

По-третє, держава заохочувала колективні форми споживання (дошкільні дитячі установи, освіта, відпочинок), робила акцент на натуральні форми споживання (безкоштовні житло, охорона здоров´я, освіта тощо).

По-четверте, основним - каналом, перерозподілу зароблених благ були державні підприємства.

2.Модель ліберальної соціальної політики характерна для американського суспільства. Вона базується на відокремленні соціального захисту від функцій ринкового господарювання; обмеженому, але досить високому захисті лише тих верств населення, які не мають, окрім, соціальних, інших доходів. Ця модель забезпечує високий рівень і якість життя основної частини населення, стимулює членів суспільства до самовдосконалення.

3.Скандинавська модель соціальної політики вважається найбільш соціалізованою, оскільки найбільшою мірою працює на задоволення потреб суспільства. В Швеції, Норвегії, Фінляндії та інших північноєвроп. країнах соціальна політика виступає як мета ек. розвитку держави. Характерними ознаками цієї моделі є:

— висока частка ВВП, яка розподіляється через бюджет;

— значні фінансові ресурси акумульовані "в руках" держави;

— домінування ідей рівності, справедливості, солідарності при здійсненні соціальної політики;

— жорстка державна політика доходів;

— соціальний захист населення за рахунок державних фінансових ресурсів.

4. Західноєвропейська модель (Франція, Австрія, Німеччина, Італія) соціальної політики базується на ефективній системі соціального захисту, в основі якої лежать значні державні (понад 50 %) та недержавні кошти.

Певними особливостями характеризується соціальна політика в інших країнах світу - Великій Британії, Японії тощо. Слід зазначити, що кожна країна має свої особливості формування та здійснення соціальної політики, які відображають національні традиції та менталітет, історичний досвід, соціально-економічний рівень розвитку економіки, фінансові можливості держави.

5. Соціальна політика нашої країни формується з урахуванням світового досвіду та вищезазначених факторів.

Вихід вітчизняної економіки на траєкторію зростання вимагає перебудови соціальної сфери і, насамперед, істотного підвищення добробуту людей, подолання глибокого падіння їхнього життєвого рівня. Для цього держава повинна найповніше використати нові економічні умови господарювання, результати стабілізації та зростання.