Тема 4. Грошовий ринок

1. Поняття, структура та основні інститути грошового ринку

2. Попит на гроші і мотиви, що його визначають

3. Формування грошової пропозиції

4. Механізм встановлення рівноваги на грошовому ринку

5. Характеристика та операції міжбанківського ринку

1. Поняття, структура та основні інститути грошового ринку

Об’єктивно передумовою функціонування грошового ринку є незбіг потреби у фінансових ресурсах з джерелами її задоволення. Кошти можуть бути в наявності в одних власників, а інвестиційні потреби виникають в інших. Грошовий ринок виступає посередником руху коштів від їх власників до користувачів. Він являє собою особливу форму організації руху грошових коштів у господарстві і призначений забезпечити підприємствам, державі і фізичним особам належні умови для залучення необхідних коштів і продажу тимчасово вільних ресурсів.

Грошовий ринок – це сукупність усіх грошових ресурсів країни, що постійно переміщуються, розподіляються та перерозподіляються під впливом попиту і пропозиції з боку різних суб’єктів економіки.

За економічною сутністю грошовий ринок – це сукупність економічних відносин пов’язаних з розподілом фінансових ресурсів, купівлею-продажем тимчасово вільних грошових коштів і цінних паперів.

В організаційному плані грошовий ринок – це сукупність ринкових фінансових інституцій, що супроводжують потік

коштів від власників фінансових ресурсів до позичальників.

Таким чином, Грошовий ринок – це сектор ринку, на якому здійснюється купівля та продаж грошей як специфічного товару, формуються попит, пропозиція і ціна на цей товар.

Об’єктами відносин на ринку є грошово-кредитні ресурси, цінні папери та позичкові угоди. Суб’єктами відносин – держава, підприємства різних форм власності та окремі громадяни.

Головними суб’єктами грошового ринку є домашні господарства, у яких здебільшого випадків доходи перевищують видатки на величину заощаджень. Через фінансові інститути заощадження перетворюються на інвестиції для фірм, що дає їм змогу розширити свою діяльність.

Сутність грошового ринку проявляється в таких функціях:

• мобілізація тимчасово вільних фінансових ресурсів;

• розподіл акумульованих вільних коштів між численними кінцевими споживачами;

• прискорення обороту капіталу, що сприяє активізації економічних процесів у державі;

• забезпечення умов для мінімізації фінансових ризиків.

За своїм характером усі інструменти грошового ринку є певними зобов'язаннями покупців перед продавцями грошей. Залежно від виду зобов'язання їх можна поділити на неборгові і боргові.

До неборгових належать зобов'язання з надання права участі в управлінні діяльністю покупця грошей та в його доходах, завдяки чому за продавцем грошей зберігається не тільки право власності на них, а й певною мірою і право розпорядження ними. Такі зобов'язання мають форму акцій. До цієї групи можна віднести також деривативні інструменти, інші функціональні угоди (наприклад страхові).

До боргових відносять усі зобов'язання, за якими покупець грошей зобов'язується повернути продавцеві одержану від нього суму і сплатити по ній дохід. Такими зобов'язаннями оформляються операції купівлі-продажу грошей з передачею права розпоряджатися ними на певний строк. Щоб відновити це право за продавцем грошей, потрібно повернути відповідну суму грошей в його розпорядження (готівкою чи перерахуванням на його поточний рахунок) з одночасним погашенням боргового зобов'язання.

Залежно від призначення й рівня ліквідності фінансових активів розрізняють два основних сегменти грошово ринку:

- ринок грошей;

- ринок капіталів.

Ринок грошей – це ринок на якому продаються грошові кошти у вигляді короткострокових позик (до одного року) і депозитних операцій з метою обслуговування руху обігових коштів підприємств, банків, населення і держави. Обєктом купівлі-продажу стають тимчасово вільні кошти і валюти, а суб’єктами ринку грошей виступають фінансово-кредитні інститути, які мобілізують і перерозподіляють грошові кошти юридичних та фізичних осіб і держави.

Ринок грошей характерний тим, що він дуже чутливий до будь-яких змін в економіці та у фінансовій сфері. Тому попит і пропозиція тут надто мінливі, а процент як ціна грошей часто змінюється під їх впливом. Через це він є найбільш реальним індикатором кон'юнктури грошового ринку взагалі і слугує базою формування процентної політики в країні.

Ринок капіталів – це ринок на якому охоплюються відносини акумулювання та купівлі-продажу середньострокових і довготермінових кредитів і фінансових активів строком використання понад один рік.

Ці кошти використовуються для збільшення маси основного й оборотного капіталів, зайнятих в обороті позичальників.

Класичними операціями ринку капіталів є операції з фондовими інструментами - акціями, середньо- та довгостроковими облігаціями, купленими для зберігання, довгострокові депозити та позички комерційних банків, операції спеціалізованих інвестиційних та фінансових компаній тощо.

На ринку капіталів можуть працювати всі суб'єкти грошового ринку - кредитори, позичальники і фінансові посередники. Зокрема, банки емітують фінансові інструменти (акції, облігації) для нарощування власного капіталу, а також можуть купувати чужі фондові цінності для зберігання, інвестуючи тим самим своїх клієнтів.

Характерною особливістю ринку капіталів є те, що попит і пропозиція тут є менш рухливими, рівень процентної ставки залишається більш стабільним, не так чутливо реагує на зміну кон'юнктури, як на ринку грошей. Це повинні враховувати банки у своїй процентній політиці, з тим щоб створити сприятливі умови для інвестування економіки.

За інституційними ознаками грошовий ринок поділяється на:

- ринок банківських кредитів;

- ринок продуктів інших фінансових інститутів;

- фондовий ринок.

На ринку банківських кредитів гроші передаються в обмін на зобов’язання повернути їх у певний термін.

На ринку продуктів інших фінансових інститутів

здійснюється надання страхових послуг (страховими компаніями), виплата пенсій (пенсійними фондами), видача позик населенню під заставу рухомого майна (ломбарди).

На фондовому ринку здійснюється переміщення небанківського позичкового капіталу, який приводиться в рух з допомогою фондових цінностей (акцій, середньо- і довгострокових облігацій, бондів, інших фінансових інструментів тривалої дії). Значення цього ринку полягає в тому, що він відкриває широкі можливості для фінансування інвестицій в економіку. У ринкових економіках фондовий ринок є основним джерелом фінансування збільшення основного й оборотного капіталу в процесі розширеного відтворення. Інституційними органами, що здійснюють регулювання фондового ринку, є фондові біржі.

За видом фінансових інструментів:

• ринок позичкових зобов’язань;

• валютний ринок;

• ринок цінних паперів.

Ринок позичкових зобов’язань це процес залучення коштів у грошовій формі на умовах повернення, платності й строковості. Ринок позичкових зобов’язань є одним із найстаріших і найважливіших сегментів грошового ринку. Суб’єктами даного ринку є кредитори, позичальники і держава в особі центрального банку, який контролює виконання чинного законодавства учасниками ринку кредитів і регулює ринок за допомогою економічних методів. Об’єктом є не самі гроші, а лише право на тимчасове користування грошовими коштами.

Джерелами коштів, що циркулюють на ринку є кошти акумульовані на депозитних рахунках банків, залишки коштів на розрахункових та інших рахунках юридичних осіб, вільні кошти населення і кошти акумульовані центральним банком.

Валютний ринок – це ринок на якому національна валюта даної країни обмінюється на іноземну і навпаки.

Ринок цінних паперів – це ринок на якому гроші обмінюються на різні види фондових інструментів, що засвідчують право на отримання доходу в різних формах.

Таким чином, грошові кошти можуть легко переміщатися з одного ринку на інший, одні й ті ж самі суб'єкти можуть здійснювати операції одночасно чи поперемінно на кожному з них. Наприклад, комерційний банк на ринку боргових зобов'язань з допомогою своїх депозитних сертифікатів мобілізує кошти, які може розмістити на ринку цінних паперів або на валютному ринку. І навпаки, кошти, виручені від продажу цінних паперів, банк може розмістити під позичкові зобов'язання чи на придбання валютних цінностей.

Інститути грошового ринку – це всі фінансові установи, які взаємодіючи із суб’єктами господарської діяльності сприяють переміщенню грошових коштів в економіці. До них належать:

• комерційні банки;

• інвестиційні та страхові компанії;

• брокерські фірми (посередницька організація (між покупцями і продавцями товарів, цінних паперів, патентів, ліцензій);

• спеціалізовані кредитні установи;

• інші фінансові посередники, що забезпечують

акумулювання та перерозподіл грошових коштів.

Важливими інститутами грошового ринку є центральний банк і міністерство фінансів.

Таким чином, особливостями грошового ринку є:

Специфічні особливості грошового ринку
1.	Купівля-продаж грошей відбувається лише за наявності вільних ресурсів у одних суб’єктів ринку та необхідності у їх використанні іншими
2.	Передача грошей від власника до їх отримувача відбувається за допомогою фінансових інструментів
3.	Внаслідок купівлі-продажу грошей їх продавець не втрачає право власності на продану суму грошей і добровільно передає право розпорядження нею покупцеві на заздалегідь визначених умовах
4.	У момент продажу грошей продавець не отримує еквівалента, а покупець – відповідного реального права власності, бо розпоряджається купленими грошима тимчасово
5.	Метою купівлі-продажу грошей є отримання додаткового доходу продавцем – у вигляді проценту, покупцем – у вигляді прибутку.

Грошовому ринку властиві елементи звичайного ринку – попит, пропозиція, ціна. Особливості грошово ринку визначають особливості кожного із елементів: попит має форму попиту на позики, пропозиція – форму пропозиції позик, а ціна – форму відсотка на позичені кошти.

Розмір відсотка визначається не величиною вартості, які несуть у собі позичені гроші, а їхньою споживчою вартістю – здатністю надавати позичальнику потрібні блага. Тому розмір відсоткового платежу залежить не лише від розміру позики, а й від терміну її дії.

На грошовому ринку розрізняють кілька видів відсотків: облігаційний, банківський, обліковий, міжбанківський.

Облігаційний відсоток – норма доходу, встановлена за

цінними паперами. Він має забезпечити зацікавленість інвесторів у вкладанні грошей у цінні папери. Цей відсоток повинен мати вищу ставку, ніж відсоток за банківськими депозитами, оскільки останні ліквідніші, ніж цінні папери.

Банківський відсоток – узагальнена назва відсотків за операціями банків.

Депозитний відсоток – норма доходу, яку виплачують банки своїм клієнтам за їхніми депозитами.

Позичковий відсоток – норма доходу, яку стягує банк із позичальників за користування позиченими коштами. Ставки позичкового відсотка повинні бути вищими за ставки депозитного відсотка, оскільки за рахунок цієї різниці в ставках банки одержують дохід, який називається маржею, і формують свій прибуток.

Облігаційний та депозитний відсотки визначають первинну ціну, яку мають гроші на початковому етапі надходження на грошовий ринок. Їхній рівень визначає дохідність найбільш представницьких фінансових активів – облігацій та депозитів. Тому рівень ставок є найвідчутнішим стимулятором пропозиції грошей на ринку.

Зміни ставки відсотка впливають на попит на грошовому ринку: із зростанням ставки попит знижується, а зі зниженням – підвищується. Оскільки пропозиція грошей автоматично не веде до зміни ставки, на ринку порушується рівновага: при підвищенні ставки виникає надлишок грошей, що загрожує інфляцією, а при зниженні ставки – нестача грошей, що загрожує дефляцією.

Обліковий відсоток є нормою доходу яку центральний банк стягує із комерційних банків за позики, видані під заставу комерційних векселів.