Слонова кістка
До обробки дерева примикає техніка обробки кістки, що виникла в далекій давнині. Ми маємо у своєму розпорядженні вироби із простої кістки й слонової кістки із гравірованим орнаментом періодів Шан і Чжоу. Їхній декор імітував орнамент бронзи; така, наприклад, маска тао-тьо на тлі «візерунка грому» зі слонової кістки періоду Шан. Слоновою кісткою користувалися, зокрема, для прикраси колісниць і паланкінів. У текстах Ханьського й Танського періодів згадується про гребені зі слонової кістки. У період Сун косторізи робили також ручки ножів і віял і поясні прикраси. Практично до нас не дійшли вироби, створені до періоду Мін. При Мінах і після них зі слонової кістки крім дрібних виробів для одягу й туалету виготовлялися численні ритуальні статуетки. Імператор Кансі, засновуючи в 1680 р. придворні художні майстерні, виписав з Кантона досвідчених косторізів. Надалі й це мистецтво занепало й звелося до безликої технічної віртуозності.
Тканини
Римляни називали жителів Китаю «серами», тобто майстрами шовку. Виробництво шовку в Китаї сходить до III тисячоліття до н.е., а оскільки майже всі операції в цьому ремеслі виконуються жінками (іл. 167), то й винахід шовку теж приписується жінці по імені Лейцзи, першій наложниці імператора Хуанді. Втім, цей імператор жив у настільки віддалені часи, що саме його існування можна вважати легендарним. Цілком ймовірно, шовк з'явився вже в епоху неоліту. Так чи інакше, в Аньяні були виявлені фрагменти шовкових тканин, у які були загорнені бронзові вироби періоду Шан, що відносяться до другої половини II тисячоліття. За величезний період часу китайці далеко випередили всі інші народи як у розведенні шовковичних хробаків, так і в усіх інших процесах виробництва шовку аж до продажу тканин.
Від епохи Воюючих Царств збереглися шовки з геометричним орнаментом знайдені при розкопках у Чанша, і розкішна парча з інших розкопок. При Ханях виробництво шовку досягло такого розмаху, що ми виявляємо його зразки далеко за межами Китаю — у похованнях Ноин -Ула, у Лоулані (Центральна Азія), у Пальмірі (Сирія, ілл. 165), інакше кажучи, приблизно на початку, у середині й наприкінці Великого Шовкового Шляху. Знахідки доводять існування вже в ту епоху різних видів тканин і різноманітної й розвиненої текстильної техніки, що робила візерунковий шовк «дама», муар, піке, газ, килимову тканину - «кеси», вишивки по шовкові. Мотиви візерунків характерні для Китаю: перехресні ромби (іл. 164), сітка, смуги стилізованих хмар, тварини, тао-тьо, дракони й інші фантастичні чудовиська. Зустрічаються мотиви, характерні для Ханьського періоду: коні, що мчаться, рослинні мотиви, гілки з листям. За винятком дама й газу, тканини завжди багатобарвні й відрізняються соковитими фарбами.
При розкопках у Миньфені (Синцзян) були виявлені ханьські зелені шовкові тканини, вишиті поліхромним рослинним і звіриним візерунком.
Таким чином, китайці сильно випередили західні країни, які готові були купувати їхню продукцію на вагу золота. Саме на вагу золота, тому що між товаром і покупцем стояло багато посередників, що здорожувало його вартість. Із творів грецького географа Дионісія Перигета, можливо, сучасника римського імператора Адріана, ми довідаємося, як високо цінували римляни китайські шовки: «'Сірки створюють дорогоцінні одяги з візерункових тканин, чиї фарби подібні польовим квітам, а тонкість суперничає з павутиною». Додамо, що китайці прекрасно переробляли й вовну. Доказом служить жіноча домашня туфля з жовтувато-білої килимової вовняної тканини, верх її витканий багатобарвними геометричноми візерунками.
Наступна епоха маловідома, хоча вона зовсім не була менш продуктивною. Так, наприклад, ми знаємо, що в період Вей імператор Мін-ді послав у дарунок японській імператриці п'ять рулонів парчі із драконами, витканими на малиновім тлі.
Танська епоха серед інших своїх досягнень блищить і шовкоткацьким мистецтвом. Від нього збереглися різні зразки: екрани з рослинним орнаментом, виконаним різновидом батикового набивання (Японія, скарбниця Сьосоін), шматок шовку-броше з яскравими квітами й вишитий прапор з буддійськими мотивами, фрагмент набивного шовку з малюнком, що зображують єдинорога цилинь. Недавні китайські розкопки в Астані виявили шматок парчі, витканої синім, зеленим і червоним по жовто-оранжевому тлу: у круглому медальйоні зображені симетричні пари тварин: такий мотив говорить про сасанидський вплив й підтверджує гіпотези, висунуті у зв'язку з більш ранніми знахідками. Понад п'ятдесяти декоративних мотивів танської парчи існували ще при Сунах, про що ми читаємо в одному із сунських сувоїв. І на кінець, від цього часу збереглися шовкові килимові панно «кеси», знайдені в Центральній Азії, що й перебувають у Британському музеї й Берлінських музеях. Кеси виконувалися технікою, близької європейським шпалерам, і існували вже при Ханях. Вони вражають своєю витонченістю. Кеси продовжували виготовляти й при наступних династіях.
У сунський і юаньський періоди триває активний вивіз шовку й в Японію, і на Близький Схід, і на Захід. Описуючи китайські міста, Марко Поло не утомлюється повторювати: «Усюди великий достаток шовків». Від династії Юань збереглися тканини, декоровані ієрогліфами: вони були виявлені у Фустаті біля Каїра. Очевидно, це сама прадавня китайська тканина, що потрапила в Європу.
Якщо ми мало інформовані про період Мін, то династія Цін, навпаки, залишила нам багато зразків. У цей період тривало виробництво переливчастої шовкової парчі, що мала іноді символічні кольори. Так, ритуальний одяг для відправлення культу неба була блакитною, а для жертвоприносин землі - жовтою. Триває й виробництво кеси, які виконуються в колишніх тонах з додаванням золотих і срібних ниток. Іноді вони досягають великих розмірів і зображують пейзажі, де птахи пурхають серед квітів, але композиції такого роду походять скоріше на репродукцію живопису, ніж на декоративну тканину. У цьому ж стилі виконуються численні вишивки. Виготовляються також і оксамит. Серед вишивок особливої уваги заслуговують прикрашені символічними мотивами предмети одягу, які так багато представлені в американських музеях: наприклад, жіноче плаття із гробниці принца Го, що відноситься до кінця XVII або початку XVIII ст., і цілий ряд імператорського вбрання.
Китайські ворсові килими не користуються світовою славою мусульманських «східних» килимів, оскільки вони стали відомі набагато пізніше, однак вони не позбавлені інтересу. Хоча можливо, що деякі з них створювалися в наслідування мусульманським килимам, але при цьому їхня колірна гама менш велика, а малюнок суворіше: немає сцен полювання, орнамент використовує ієрогліфи, які звернені скоріше до інтелекту, ніж до емоцій глядача. Композиція китайських килимів відрізняється врівноваженістю й чіткістю. У ханьських текстах є згадування про килими, а від виробів династії Тан до нас дійшли лише зразки, що зберігаються в Нара в Сьосоін : килими із синьо-коричневим візерунком на сірім полі й з коричневою облямівкою. Килими наступних епох, виконані вузликовим швом, майже повністю зникли, крім відносно недавніх , у колориті яких переважають жовті й блакитні тони. В орнаменті використовуються найчастіше мотиви ієрогліфів, що виражають побажання довголіття, і інші в тому ж роді, а також анімалістичні мотиви й різні сюжети, що символізують побажання щастя. На килимах імператорського палацу зображений дракон з п'ятьома пазурами. Таким чином, і в цій області ми зустрічаємо численні елементи, характерні для всіх інших декоративних мистецтв Китаю.