Китай
Символи, що прикрашають твори мистецтва, завжди створюють виразний декоративний ефект. Деякі з них повторюються з разючою сталістю: такі, наприклад, дракон-символ плодоносного дощу, зображення якого варіюються, або птах фенікс-символ сили, краси й вищого блаженства. Повторюються й знаки Зодіаку, можливо, запозичені у вавилонян. Від європейських вони відрізняються тим, що всі зображують тварин. Дуже поширені, крім того, мотиви грому й хмар, що приносять благодатний дощ, настільки важливий для хліборобів; хмари зображуються настільки своєрідно, що це дозволяє розпізнати китайський вплив у мистецтві інших країн. Флора також була джерелом сюжетів, що підпитувала художників протягом тисячоліть. Із приходом буддизму одержав широке поширення лотос; популярні були й деякі інші квіти, оскільки кожен місяць року символічно зв'язувався з певною квіткою. Декоративне мистецтво широко використовує хризантему (символ осіни), дику сливу (зима), півонія (весна), лотос (літо). Символічне навантаження несуть і кольори: жовтий, наприклад, є кольором імператорської влади, внаслідок чого він використовується як тло на дорогих тканинах; так само осмислюються й окремі ієрогліфи або слова, застосовувані як декоративні мотиви на предметах із всілякого матеріалу. Ці знаки виражають побажання щастя й удачі, а оскільки каліграфія була в очах китайців першим з мистецтв, вони мали всіляке накреслення. Так, наприклад, ієрогліф шоу (довголіття) міг зображуватися сотнею різних способів, але, зрозуміло, для декоративних цілей певному способу віддавалася перевага.
Надусім очолює чудове почуття ритму, динамічна лінія, яка вдихає життя в прадавні бронзові вази, декоративні рельєфи або гончарні вироби. Навіть предметам культового призначення непритаманний далекий застиглий спокій, майстер зумів зробити їх живими. Крім того, не слід забувати, що якщо в Європі декоративне мистецтво іноді називають «малим», то в Китаї воно цінується нарівні з тими видами мистецтва, які ми вважаємо головними.
Камінь
Художня обробка каменю представлена декоративною скульптурою й особливо виробами з нефриту. Декоративна скульптура досяглася високої художньої досконалості вже в період Шан. Ми назвемо тільки маску « тао-тьо» з білого мармуру, знайдену в Аньяні (Цюріх.
Музей Ритберг), і мармурові жертовники. У наступні епохи мистецтво різьблення по каменю, очевидно, згасло й відродилося знову лише в епоху династії Хань (206 р. до н е. - 220 р. н.е.). що залишила нам знамениті пілони чжэнь (II ст.), виявлені в Сичуані В. Сегаленом і Ж. Лартигом. Ці пілони відтворюють дерев'яні елементи архітектури. Один з них прикрашений прекрасними барельєфами зі звіриними мотивами: білий тигр із західної сторони, зелений дракон зі східною, червоний фенікс із південної й по кутах - горельєфи з атлантами. На іншому ми бачимо вершника й лучника. Згадаємо також різьблені кам'яні рельєфи кімнат ханьских усипальниць, найбільш відомі з них були виявлені в Шаньдуні Шаванном — поховання родини чиновника Улян-Ци (датуєме від 147 по 167 р. н.е.). Ці рельєфи насичені деталями з повсякденного життя й даоської міфології. Вважається, що на них втілені в камені ( з метою ввічнення) композиції, запозичені з живопису. Таке припущення цілком правдоподібне, оскільки є аналогічне відтворення відомої картини В Дао-Цзи, прославленого танського художника. Різьблення, виконане в легкому рельєфі, використовувалося для орнаментації надгробних плит; прикладом може служити повна динамічних сюжетів (танцівниця, жонглер) плита усипальниці родини Дай у Шаньдуні, датована 114 р. н.е. Інший приклад; буддійські стели й серед них стела епохи Вей 1-я половина VI ст., симетричний орнамент якої розподілений горизонтальними поясами. Робота виконана в техніці виїмчастого різьблення й відрізняється великою тонкістю. З творів більш пізніх епох можна вказати юаньські стовпи в храмі Конфуція в Цюйфу (Шаньдун), прикрашені драконами й квітами, виконаними горельефом.
В області архітектурного декору необхідно згадати прекрасні кам'яні статуї різних чудовиськ - охоронниць поховань, що відносяться до епохи П'яти династій. До періоду Тан відноситься знаменитий горельеф із зображенням коня із гробниці імператора Тайцзуна в Сиані. Кімнати усипальниць цієї епохи прикрашалися, як і колись. Одна з надгробних плит у паризькому Музеї Гиме свідчить про проникнення закордонних впливів у танське мистецтво: про них говорить бордюр з акантових листів і перлові нитки. Частиною архітектурного декору є різьблені рельєфи деяких пагод, а також двері й пілони, які в періоди імперій Мін і Цин страждали орнаментальним перевантаженням; однак слід пам'ятати, що більша частина дерев'яних архітектурних пам'ятників не збереглася, а з ними зникли й скульптурні прикраси.
Із усіх порід каменю нефрит, по справедливості, найбільше зв'язується з китайською цивілізацією. Із самих віддалених часів китайці ставилися до нього з особливим благоговінням і вважали нефрит кращим з дорогоцінних каменів. Наприкінці неоліту, приблизно в III тисячолітті до н.е., його почали обробляти. Нефрит, який не слід плутати з жадеітом, серпентином і іншими твердими каменями, добувався в басейні Хуанхе, а пізніше в Синьцзяні. Твердість його так велика, що він не піддається найкращим сталевим інструментам, і точити його доводиться за допомогою абразивних каменів, зокрема корундом; обробка вимагала чималого терпіння, так що два-три роки вважалися не таким вже довгим строком для виготовлення невеликої підвіски. Найчастіше нефрит буває зеленим або синім, але іноді зустрічаються камені коричнювато-жовті, немов мідь, або білі. Після шліфування він становиться прохолодним і бархатистим на дотик, володіє неперевершеною чистотою й дзвінкістю, завдяки чому камені нефриту використовувалися іноді для виготовлення ударних музичних інструментів.
Китайці так високо цінували нефрит, що законність, яка освячувала, владу імператорська печатка була вирізана із цього каменю. Вигравірувана в період династії Хань печатка передавалася з покоління в покоління, і нею ще користувалися в правління Цянь-луна. Найвища похвала, якою поети могли нагородити прославлену красуню Ян Гуй-фей, що затьмарила всіх жінок при дворі танських правителів, говорила, що її біла шкіра не уступала по ніжності нефриту.
Культові нефритові статуетки використовувалися під час релігійних церемоній і ховали разом з померлими в якості похоронних дарунків: згідно з віруванням, тіло покійного не піддається тлінню, якщо всі сім його отворів закупорені золотом або нефритом. У. Уиллетс класифікував ритуальні нефритові вироби, виходячи із принципу, що форма одних наближається до начиння, а інших - до зброї. У числі найвідоміших форм назвемо диск «бі» -символ неба з отвором у середині, що значить сонце, а також прямокутний блок «цзун» із циліндричним отвором — символ землі. Іноді «бі» робився ажурним. В ажурній середині одного з них зображений дракон, два інших ажурних дракона переслідують один одного по зовнішньому краю диска; другий складається із двох ажурних концентричних кіл, візерунок яких представляє низку драконів, в'яззю, що сплітаються один з одним. Робота відрізняється дивною тонкістю й легкістю, здається, начебто художник знаходив радість у вирішенні самих складних технічних завдань.
Крім ритуальних виробів з нефриту потрібно назвати й чисто декоративні: обробка рукояток мечів, прикраси, амулети, поясні пряжки, знаки відмінності, що пришивалися до одягу. Усі вони виконуються із пластинок товщиною в кілька міліметрів. Зустрічаються нефритові підвіски у формі маски тао-тьо, риби, птаха й навіть чоловічка. Не виключено, що виточені з нефриту тварини могли мати символічне значення й використовувалися в ході релігійних церемоній. До найкрасивіших виробів з нефриту відносяться ряд ажурних: гравірований птах держави Шан, із гребінцем і ажурним хвостом; дракон з чудово переданими ритмічними вигинами тіла; дракони, що борються, епохи держави Чжоу (XII-V ст. до н.е.); підвіска у вигляді двох симетрично розташованих драконів і двох феніксів епохи Воюючих Царств (Чжаньго, 480-256 рр. до н.е.); баклан і риба і велика сокира з ручкою у формі дракона, що відноситься до Ханьської династії . Один із шедеврів епохи Чжаньго - білий тигр.
У Сунський період (960- 1279 рр.) виготовлялися вироби з нефриту високої якості (маленькі чаші й тарілки в Музеї Гиме). У ту пору цінувався тільки білий і зелений нефрит і робилися спроби імітувати його в кераміку - вази «селадон» із глазур'ю кольору нефриту. При Юанях нефрит однаково високо цінувався й монголами й китайцями, і місіонер Одерик де Порденон розповідає, що в 1318 р. він бачив у пекінському палаці велику чашу з нефриту, «вартість якої перевершувала ціну чотирьох великих міст». При династіях Мін і Цин нефрит оброблявся з колишньою майстерністю, але вироби стали менших розмірів. В 1680 р. відомий цінитель мистецтв імператор Кансі заснував біля свого палацу імператорську майстерню для обробки нефриту.
Живопис
Декоративний живопис існував споконвіку, але збереглося від нього дуже мало в порівнянні з живописом на сувоях. Самі прадавні її зразки відомі нам лише за мотивами, що прикрашають бронзові вази, і по виробах з лаку, знайденим у Чанша (провінція Хунань). Конфуцій, що відвідав в 517 р. до н.е. Палац у Лояні, захоплювався розписами парадного залу, де були зображені монархи й можновладні вельможі, що прославилися своєї мудрістю. Він заявив тоді, що збереження для потомків пам'яті про великих людей є благороднішею метою живопису.
Найдавніший стінопис, зразки якого дійшли до нас, належить Ханьському часу. Це розписи поховання в Лояні із зображенням музикантів, вершників і сановників на колісницях; композиція в цілому відрізняється великою динамічністю, характерною для епохи Хань. Самий факт виявлення цьому живопису у віддаленій провінції показує широту поширення столичного мистецтва. Саме звідси відбуваються писані черепиці. На них серед багатьох сюжетів зображені придворні, що гуляють в імператорських садах, що й спостерігають за боями між тваринами. Персонажі не відзначені якою-небудь особливою стилізацією, це, скоріше, портрети; фігури зведені до силуетів при мінімальній кількості деталей.
Декоративний живопис Вейського, Суйського й Танського періодів широко представлена в знаменитих скельних храмах Дуньхуана на підступах до пустель Центральної Азії. Ми бачимо там чудові композиції на релігійні сюжети (такі, як «Життя Будди - і інші), однак у деталях немає застиглих прийомів: прикладом можуть служити граціозні апсари Суйського періоду, сцена полювання початку VI ст. або оркестр із дев'яти музикантів VII ст. Стелі в багатьох випадках декоровані стилізованими лотосами. Іноді разом з лотосом зображується виноградна лоза - данина впливу греко-римського Сходу. Незважаючи на численні сліди індійських, іранських і інших впливів, стиль розписів Дуньхуана зі століттями знаходить усе більш китайський характер. Творцями цього декоративного живопису не завжди були рядові ремісники. В 630 р. один із придворних художників був посланий у Хотан (Центральна Азія) і створив у цьому місті буддійські фрески. Його робота, і особливо виконані їм рельєфні квіти, здобули загальне замилування.
Техніка розписів була така: стіна спочатку покривалася штукатуркою із суміші глини із соломою, а поверх неї декількома шарами вапна; останній шар складався із суміші дуже тонкої глини й розтертого в порошок мєла. Лінії малюнка продряпувались гострим інструментом або рисувалися деревним вугіллям, а потім охрою; у ряді випадків застосовувався макет, вирізаний з паперу на зразок трафарету, для того щоб деталі й пози строго відповідали буддійському канону. Використовувалися наступні кольори з деякими відтінками: білий (свинцеве білило або фарба на основі здрібненого перламутру прісноводних раковин), синій (індиго або лазурит), червоний ( із сафлору або окису свинцю, а також кіновар або охра), жовтий ( з гуммигута й аурипігменту), зелений ( з малахіту), чорний ( з деревного вугілля або паленої кістки). Для одержання рожевого тілесного кольору накладали шар червоної фарби на шар білої. Фарби, розведені на воді з домішкою тваринного клею, наносилися пензлем. Вони прекрасно збереглися й за рідкісним винятком так само свіжі, як у перший день. Дуньхуан являє собою унікальний зразок китайського настінного живопису, що обіймає за період свого створення не менш шести сторіч, з яких перші відносяться до династії Вей, а останні - до монгольської династії Юань. Звичайно, Дуньхуан - містечко, далеке від великих міст, однак, оскільки всі інші пам'ятники, якими б значними вони не були, зникли, його ансамбль представляє для нас унікальний інтерес.
Розкопки 1957-1960 рр. у Лішуані біля Сиані (провінція Шеньсі) виявили гробницю Танського часу із зображенням людей. На ній виявилася дата - 658 р. Прекрасний фрагмент стінопису, повний витонченості й волі, - фігура граючої шарфом танцівниці в довгій сукні зі смугастої тканини, написана чорними лініями з висвітленнями коричнево-червоного тону.
На інших розписах ми бачимо буддійські сюжети, що зберегли всю свою багатоколірність, як, наприклад, на розписах Астани (Центральна Азія), що відносяться до VIII ст. Часом, так само як у середньовічній Європі, художники без коливань робили новий розпис на більш ранній, яка перестала радувати око.
Серед збережених творів більш близьких до нас епох ми назвемо тільки стелю «Терема 10 тисяч Буд» у храмі Цзихуань у Пекіні, датований 1444 р., і розпис стелі в храмі Шаньхуа в Датуні, що відноситься до 1740 р. У порівнянні з попередніми ці твори свідчать про занепад, однак завдяки майстерності виконання вони представляють інтерес.
І нарешті, у Дуньхуані були виявлені рукописні книги VIII ст. з поліх- ромними мініатюрами, що відносяться до танського часу; нагадаємо, що каліграфія шанувалася як високе мистецтво й цінувалася більше живопису.