3. Поняття господарського права. Поняття та принципи господарської діяльності.

Господарське право - це сукупність правових норм, що регулюють:

" Організаційні відносини управління економікою,

" Майнові та інші відносини:

1. виробництва та реалізації продукції, виконання робіт та надання послуг з метою отримання прибутків;

2. господарчого забезпечення діяльності не господарюючих суб'єктів.

Учасники відносин у сфері господарювання:

" суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією,

" громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Господарська діяльність - це:

" підприємницька діяльність: суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку;

" некомерційна господарська діяльність - це діяльність негосподарюючих суб'єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб'єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб'єктів.

Загальні принципи господарювання

" забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання;

" свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом;

" вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України;

" обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави;

" захист національного товаровиробника;

" заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

4.Нормативно-правове регулювання господарської діяльності

За ст. 7 ГК відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, Господарським Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами. Конституція України встановлює конституційні основи правопорядку у сфері господарювання (ст. 5 ГК), а також врегульовує на найбільш загальному рівні найважливіші відносини у цій сфері. З прийняттям ГК нормативно-правове регулювання відносин у сфері господарювання набуває організованого системного характеру. По суті, цей Кодекс є базовим комплексним нормативно-правовим актом, в якому концентровано визначені основи господарського законодавства. Відтак, усі інші закони та підзаконні нормативно-правові акти повинні узгоджуватися з ГК у частині регулювання господарських відносин. Це не означає, що не можуть прийматися закони, якими певне коло або окремі моменти господарських відносин регулюються інакше, ніж передбачено ГК, однак необхідною умовою прийняття таких законів або їх окремих положень є одночасне внесення відповідних змін до ГК. У цьому аспекті правило пріоритету спеціального закону щодо загального не діє, оскільки ГК, як і будь-який інший кодекс, виконує функцію уніфікації відповідного (в даному разі - господарського) законодавства. Оскільки ГК встановлюються переважно основні вимоги до організації та здійснення господарської діяльності, нормативно-правове регулювання відносин у сфері господарювання конкретизується в багатьох законах спеціального характеру, існування яких передбачено відповідними статтями ГК. Наприклад, його ст. 43 містить загальне положення щодо свободи підприємницької діяльності. Водночас нею передбачаються спеціальні закони, якими встановлюється перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню або підприємництво в яких забороняється, визначаються випадки обмеження підприємницької діяльності посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Тут же міститься вказівка на те, що особливості здійснення окремих видів підприємництва встановлюються законодавчими актами. Конкретизація регулювання господарських відносин може здійснюватися не лише у законах, що належать до галузі господарського законодавства, а й у законах інших галузей законодавства - конституційного, адміністративного тощо, окремі положення яких стосуються відносин у сфері господарювання (наприклад господарської діяльності об'єднань громадян, релігійних організацій тощо). Господарська діяльність регулюється також нормативно-правовими актами Президента України, зокрема указами з економічних питань, не врегульованих законами (видання таких указів протягом трьох років після набуття чинності Конституцією України було передбачено пунктом 4 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України). При цьому слід мати на увазі, що названі укази мають силу законів, на відміну від інших указів Президента України, що є підзаконними актами і діють до того часу, поки не будуть визнані такими, що втратили чинність. Нормативно-правовими актами КМУ, зазначеними у коментованій статті, є відповідні постанови Уряду, а також декрети КМУ, видані у період 1992-1993 pp. з наступними змінами, які зберігають чинність відповідно до пункту 1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України. На відміну від постанов КМУ, які є підзаконними актами, його декрети мають силу закону. Інші органи державної влади у випадках, передбачених ГК, видають підзаконні відомчі нормативно-правові акти, які не повинні суперечити названим вище актам. Наприклад, згідно з ч. З ст. 339 ГК банківські операції провадяться в порядку, встановленому Національним банком України (далі - НБУ). Те саме стосується порядку відкриття банківських рахунків (ст. 342 ГК). До цього роду актів слід віднести також відповідні нормативно-правові акти Автономної Республіки Крим з питань, що належать до її компетенції (ст. 137 Конституції України). Відповідно до ст. 23 ГК правові акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, прийняті в межах їх повноважень, є обов'язковими для виконання всіма учасниками господарських відносин, які розташовані або здійснюють свою діяльність на відповідній території. До інших нормативних актів, передбачених коментованою статтею, належать локальні нормативно-правові акти, зокрема установчі документи суб'єкта господарювання (статути, положення). Наприклад, ст. 71 ГК встановлено правило, згідно з яким відомості, не передбачені законом, підприємство надає органам державної влади, органам місцевого самоврядування, іншим підприємствам, установам, організаціям на договірній основі або в порядку, передбаченому установчими документами підприємства. Стаття 142 ГК встановлює, що :рядок використання прибутку (доходу) суб'єкта господарювання визначає власник або уповноважений ним орган відповідно до законодавства та установчих документів тощо. Іншими нормативними актами, передбаченими коментованою статтею, є також державні стандарти або технічні умови, інші правила, які є обов'язковими до виконання учасниками господарських відносин і порушення яких тягне правові наслідки. Наприклад, ст. 276 ГК передбачає, що показники якості енергії узгоджуються сторонами на підставі державних стандартів або технічних умов шляхом погодження переліку (величини) показників, підтримання яких є обов'язком для сторін договору. Так само є обов'язковими для суб'єктів господарювання, наприклад, державні ціни на імпортні товари, придбані за рахунок коштів Державного бюджету України (ст. 191 ГК), тощо. Такого роду нормативні акти не є нормативно-правовими. Однак закон визнає їх як обов'язкові до виконання і передбачає юридичну відповідальність за їх порушення.