Цінних паперів, депозитарна, розрахунково-клірингова, реєстраторська
діяльність тощо. Для здійснення професійної діяльності банки повинні
отримати дозвіл Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР). Н' Н З'
Таким чином, комерційні банки можуть приймати участь в інвестуванні трьома шляхами;
Обслуговування руху коштів, які належать інвесторам-клієнтам і призначені для інвестування;
Мобілізація накопичень для заощаджень і спрямування їх на інвестування через ринок цінних паперів;
Вкладання в інвестиційні проекти власних і залучених ресурсів.
Однак у сучасних умовах в Україні комерційні банки в основному
обмежуються переважно першим видом діяльності, оскільки залучення інвестиційних коштів незначне.
Якісним моментом можна вважати появу у вітчизняній практиці спеціалізованих інвестиційних банків. До прийняття нового закону “Про банки та банківську діяльність” від 7.12.2000 р. цю нішу періодично займали інші структури, в узагальненому вигляді інвестиційні банки є фінансовими інститутами, що спеціалізуються на операціях з цінними паперами, реалізації інвестиційних проектів, довгостроковому кредитуванні клієнтів 1
акумулюють як основні такі функції:
Участь у фінансових програмах емітентів, формування
інвестиційних портфелів.
Андеррайтинг, тобто купівля на первинному ринку цінних
паперів з наступним їх перепродажем інвесторам; укладання договору про гарантування повного або часткового продажу цінних паперів емітента інвесторам, про повний чи частковий їх викуп за фіксованою ціною з наступним перепродажем або про накладання на покупця обов’язку робити все можливе, щоб продати якомога більше цінних паперів, не беручи зобов’язання придбати будь-які цінні папери, що не були продані (ст. 2 Закону України “Про банки та банківську діяльність”).
Купівля-продаж цінних паперів на вторинному ринку,
портфельне управління фінансовими активами. Окрім купівлі-продажу цінних паперів від імені клієнтів інвестиційні банки також ведуть операції і здійснюють інвестування від власного імені.
Інвестиційне проектування, моніторинг реалізації планів
розвитку.
Довгострокове кредитування під заставу цінних паперів. Інвестиційний банк не має права залучати кошти фізичних осіб -
населення і працювати з ними. Класичний тип інвестиційних банків притаманний США, де комерційним банкам заборонено займатися інвестиційною діяльністю (крім операцій з державними і муніципальними облігаціями).
Поки що в Україні інвестиційних банків за західними стандартами немає. Коли українські компанії виходять на міжнародні ринки капіталів, то в
якості консультантів і лід-менеджерів обирають іноземних партнерів. Сфера діяльності міжнародних інвестиційних банків, таких як МеггіИ ЬупсЬ, 8а1отоп ВгоіЬегз, Мог§ап 8іап1еу, ВКУ, І.Р.Мог^ап та інших, поширюється на сферу корпоративних фінансів і фондові запозичення надійних емітентів.
Інвестиційні фонди та інвестиційні компанії є інститутами спільного інвестування (ІСІ) і розглядаються як доповнення або альтернатива індивідуальному інвестуванню. Вони орієнтовані на роботу з дрібними некваліфікованими інвесторами. Інститути спільного інвестування характеризуються великою різноманітністю. У різних країнах вони називаються по-різному. Тільки в США в різні періоди XX ст. такі інститути називалися інвестиційними трастами, інвестиційними компаніями, інвестиційними фондами, взаємними фондами.
Найбільшого розвитку ІСІ набули в США, і поступово американський підхід заполонив світ. Відповідно до законодавства США установами спільного інвестування є інвестиційні компанії. Це поняття об’єднує три типи установ; РА-компанії (Расе-Атоипі Сотрапіез); ІЛТ-компаніі (Ііпії Іпуезішепі Тшзі Сотрапіез); М-компанії (Мапа§етепІ Сотрапіез).
РА-компанії - це інвестиційні компанії, що випускають сертифікат із зазначенням суми коштів, які вклав інвестор, у цьому сертифікаті вказується сума капіталу, вкладеного інвестором (номінал сертифікату), термін дії контракту, умови і термін виплати доходу, повернення капіталу інвестора.
ІЛТ-компанії, як і РА-компанії, розміщують термінові цінні папери. Але принцип їх створення та функціонування інший.
При організації ІІІТ- компанії юридична чи фізична особа вкладає певну суму грошей у придбання портфеля цінних паперів, який не може бути змінений протягом усього терміну дії ІЛТ-компанії. Вся сума інвестиційних коштів ділиться на певну кількість паїв. Інвестор купує пай за ціною, що перевищує його вартість, розрахованою виходячи з витрат на придбання цінних паперів, ринкова вартість яких коливається.
Найпоширенішими у світі нині є М-компанії. Діяльність М-компанії зосереджена на акумуляції коштів інвесторів шляхом продажу власних цінних паперів. Функціонування цієї структури забезпечується за рахунок взаємодії самої М-компанії, інвестиційного керуючого (консалтингової фірми) і фірми-торговця цінними паперами. Інвестиційний керуючий дає поради щодо формування портфеля цінних паперів. Торгівець цінними паперами здійснює операції із купівлі та продажу.
М-компанії можуть бути закриті та відкриті. Відкриті М-компанії більш відомі під назвою взаємні фонди. Залежно від структури портфеля і напрямів діяльності взаємні фонди можна класифікувати на такі види: агресивного зростання; зростання; зростання і доходу; дорогоцінних металів; міжнародні; доходу; опціонних доходів; доходів на державні папери; іпотек (інвестування в гарантовані державні іпотеки); облігацій корпорацій; довгострокових муніципальних паперів; короткострокових муніципальних паперів; взаємні фонди грошового ринку.
До березня 2001 року діяльність інвестиційних фондів та інвестиційних компаній в Україні регулювалася Указом Президента України від 19.02.1994 р., що затвердив Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії. Згідно цього Положення створені в Україні інвестиційні інститути були призначені забезпечити створення й існування фондового ринку. Інвестиційні (взаємні) фонди створювалися на певний період для сприяння сертифікатній приватизації в Україні.
При підготовці Указу Президента від 19 лютого 1994р. “Про інвестиційні фонди та інвестиційні компаніГ’ враховувалися питання, що виникали в процесі приватизації, але не була відрегульована діяльність відкритих фондів, які мали право залучати гроші населення.
Враховуючи всі недоліки зазначеного нормативного акту і діяльності інститутів спільного інвестування, 15 березня 2001 року в Україні з’явився новий закон - Закон “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)”. Однак формально фонди “старого типу” можуть існувати до 2030 року паралельно з інститутами спільного інвестування нового типу або відбудеться трансформація їх у так звані корпоративні фонди, коли інвестиційні сертифікати пайовиків будуть
замінені простими акціями фондів.
Довірчі товариства (трасти, від англ. “Ішзі” - довіра) за чинним законодавством є товариствами з додатковою п’ятикратною відповідальністю, що здійснюють представницьку діяльність із довіреним майном щодо реалізації прав власності довірителів.
Відносини довірчої власності можливі у випадку, коли власник майна, засновуючи траст, передає своє майно іншій особі у довірчу власність для використання його з визначеною метою і в інтересах відповідної особи - бенефіціарія. Довірчий власник щодо третіх осіб виступає як власник, який несе відповідальність перед засновником трасту і бенефіціарієм за належне використання майна та його зберігання.
Таким чином, процес формування та існування трасту передбачає наявність трьох осіб: засновника трасту, довірчого власника і бенефіціарія.
Довірчі товариства створюються для надання різноманітних довірчих послуг.
Для громадян вони надають такі послуги: виконують роль опікуна і зберігача майна; обслуговують борги кредиторів; розпоряджаються спадщиною згідно з умовами заповіту щодо збереження активів.
Щодо юридичних осіб, то в цьому разі товариства розпоряджаються їхніми активами; здійснюють агентські послуги; ведуть рахунки для власників цінних паперів; приймають участь у роботі загальних зборів акціонерного товариства.
Сьогодні довірче управління — це взаємний ризик довірителя-інвестора і трасту внаслідок слабкої регламентації надання трастових послуг і базових методологічних неузгоджень о числа провідних інституцій посередників на розвинутих ринках родять страхові компанії і пенсійні фонди. Акумулюючи значні кошти у формі страхових резервів і пенсійних внесків, названі структури розміщують їх на фінансових ринках. Ці посередники є класичними прикладами консервативних учасників ринку і традиційно орієнтуються на придбання високонадійних фінансових активів (наприклад, таких як державні цінні папери).
Кредитні спілки - це небанківські фінансово-кредитні заклади, суспільні організації, що залучають грошові заощадження своїх членів для взаємного кредитування. Діяльність кредитних спілок в Україні регламентує Тимчасове положення про кредитні спілки, затверджене Указом Президента від 20.09.93
Спілки мають право кредитувати тільки фізичних осіб. Більшість спеціалізується на дрібному “споживчому” кредитуванні під придбання побутових приладів, техніки, будівництво, ремонт квартири, машини, навчання тощо. Однак найбільш популярна сьогодні послуга кредитної спілки - це кредитування розстрочки при придбанні товарів народного споживання.
Спілки видають своїм членам позички під невисокий процент (3-8 %на місяць), які використовуються ними на споживчі та інвестиційні цілі.
Найменший кредит (20-30 грн. і більше) можна взяти у ломбарді. Ломбард - це кредитний заклад, який видає позички під заставу рухомого майна. Тобто в якості застави ломбард приймає все цінне (і ліквідне); вироби з дорогоцінних металів, дорогоцінне каміння, побутову техніку. Крім того, у цій якості можуть виступати цінні папери, промислова і сільськогосподарська продукція тощо.
Лізингові компанії здійснюють довгострокову оренду обладнання. Лізингова компанія купує у виробника (власника) майно (обладнання, транспортні засоби, будівлі і споруди) (як правило, з використанням кредиту банку) і надає його інвестору в довгострокову оренду також на умовах кредиту. За умовами лізингової угоди орендар може викупити це майно за залишковою вартістю.