7. Правові основи страхування

7.1. Страхове право в системі цивільного права

З погляду загального аналізу страхування розглядається як особливі замкнуті перерозподільчі відносини, пов’язані з відшкодуванням матеріального або іншого збитку і з наданням грошової допомоги страхувальникам. Ці відносини в процесі страхування охоплюють усіх страхувальників при формуванні і використанні відповідного страхового фонду, оскільки кожен з них сплачує страхові внески, а виплати страхового відшкодування і страхових сум надаються окремим потерпілим страхувальникам за рахунок усіх інших.

Але для практичного здійснення страхування, для приведення його в дію потрібні індивідуальні конкретні страхові відносини з кожним страхувальником.

Хоч страхування передбачає тісний економічний зв’язок між усіма страхувальниками, юридичний зв’язок між останніми відсутній. Він може проявлятися тільки в індивідуальних правовідносинах страховика з кожним страхувальником. Іншими словами, економічні страхові відносини у своїй практичній реалізації повинні приймати юридичну форму.

Правове регулювання страхових відносин охоплює право і обов’язки сторін, які беруть участь у страхуванні. Цими сторонами є, насамперед, страховики і страхувальники. Крім цього, у страхуванні приймають участь установи банків, фінансові, податкові й правоохоронні органи, організації державного управління та інші.

Цивільне право і відповідно цивільне законодавство регулюють товарно-грошові й інші майнові і немайнові відносини які виникають між суб’єктами цивільних правових відносин. Як суб’єкти цивільного права виступають громадяни (фізичні особи), підприємства, установи і організації (юридичні особи) і владні державні органи. Об’єктами цивільних правовідносин є матеріальні й грошові цінності, включаючи предмети творчої, інтелектуальної праці, а також інші матеріальні і нематеріальні блага. Суб’єктами цих відносин є страховики, страхувальники й інші особи. Все це свідчить про належність страхування до цивільного права. В свою чергу цивільне право охоплює право власності, неодмінне право, авторське і спадкоємне право.

Оскільки страхові взаємовідносини мають форму взаємних зобов’язань, ці взаємовідносини відносяться до неодмінного права.

Одна з сторін страхування – страховик – приймає на себе ризик іншої сторони – страхувальника, тобто його потребу у страховому захисті відповідних об’єктів страхування. Відповідно до цього страховик бере на себе обов’язок сплатити страхове відшкодування, страхову суму страхувальнику або іншій особі у зв’язку з настанням страхового випадку, якщо цей випадок спричинив руйнівні або інші наслідки, обмовлені раніше.

Інша сторона – страхувальник – бере на себе зобов’язання сплатити страховику обумовлені страхові внески і виконати інші дії, пов’язані зі страхуванням. Іншими словами, страхові зобов’язання є компенсаційними. За страхову послугу страховика страхувальник сплачує страхові внески. Ця обставина випливає із сутності категорії страхування.

Таким чином, страхові відносини зумовлюють необхідність дотримуватись певних зобов’язань з обох сторін.

Страховик зобов’язаний:

• ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування;

• впродовж двох робочих днів з моменту, коли йому стало відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення документів, необхідних для виплати страхової суми (страхового відшкодування);

• при настанні страхового випадку здійснити виплату страхової суми або страхового відшкодування в передбачений договором термін;

• відшкодувати витрати страхувальника при настанні страхового випадку щодо запобігання збиткам або зменшенню їх, якщо це передбачено умовами договору;

• тримати у таємниці відомості про страхувальника і його майновий стан, за винятком випадків, передбачених законодавством України.

Страхувальник зобов’язаний:

• вчасно вносити страхові платежі;

• надавати страховику достовірну інформацію про сутність ризику, обставини, які можуть впливати на його зміну та про будь-які зміни стану страхового ризику;

• повідомити страховика про інші діючі договори страхування щодо об’єкта страхування;

• вжити заходів щодо зменшення збитків, спричинених страховим випадком;

• повідомити страховика про настання страхового випадку у термін, передбачений умовами страхування.

Страховик і страхувальник повинні мати правоздатність і дієздатність для вступу у страхові правовідносини. Страховик у силу свого статуту і відповідної ліцензії повинен мати право на страхову діяльність, а страхувальник – юридична особа – законне право для здійснення своєї діяльності. Страхувальник – громадянин повинен бути дієздатним для оформлення договору страхування згідно зі своїм громадянським статусом і віком.