
- •Необхідність, зміст і класифікація страхування
- •1.1. Значення страхового захисту
- •1.2. Зміст страхування як економічної категорії
- •Суб’єкти та об’єкти страхування
- •Суб’єкти страхових правовідносин
- •Об’єкти страхових правовідносин і страховий інтерес
- •Види страхових гарантій та їх класифікація
- •Крім того, в залежності від принципу розподілу відповідальності між страховиками (особливо при великих обсягах страхової відповідальності) застосовуються особливі види страхування:
- •Форми страхування
- •4. Основні поняття і терміни, які використовуються під час страхування
- •5. Системи страхування
- •6. Страхові тарифи
- •Розрахунок відхилень від середнього рівня
- •7. Правові основи страхування
- •7.1. Страхове право в системі цивільного права
- •7.2. Принципи страхування
- •8. Договори і правила страхування
- •9. Основні види страхування
- •9.1 Страхування економічних ризиків
- •9.2 Авіаційне страхування
- •9.3 Страхування в зовнішньоекономічній діяльності
- •Список літератури
Розрахунок відхилень від середнього рівня
Місяць |
q |
q
-
|
(q - )2 |
1 |
3750 |
113 |
12769 |
3 |
3720 |
83 |
6889 |
5 |
3800 |
163 |
26569 |
7 |
4010 |
373 |
139129 |
9 |
3000 |
– 637 |
405769 |
11 |
3200 |
– 437 |
190969 |
12 |
3980 |
343 |
117649 |
|
25460 |
|
899743 |
Ризикову надбавку, яка створює запасний резервний фонд, утворює двократне середньоквадратичне відхилення або двосигмовидний інтервал. У нашому прикладі він становить 2 = 774,4грн.
В цілому внесок на 100000 грн. становитиме:
3637 +774,4 = 4411,4 грн.
Тариф на 100 грн. дорівнює 4,41 грн. Із прикладу видно, що надбавка гарантує стійкість страхових операцій.
Якщо ряд нестійкий, то збільшують тарифний період, коли для цього є інформація, або беруть трисигмовидний інтервал.
Статистично встановлено: при одиничному середньоквадратичному відхиленні гарантія того, що витрати не вийдуть за межі тарифу становить 68%, при подвійному – 95%, а потрійному - 97,9%.
Середньоквадратичне відхилення вище трикратного не використовують, оскільки, по-перше, 100-процентної гарантії в тому, що втрати не перевищать величини тарифу, не можна досягти, і, по-друге, чотирикратне і ще вище середньоквадратичне відхилення значно підвищувало б тарифну ставку, а це звужувало б страхове поле внаслідок подорожчання страхових послуг.
У випадку надто нестійких рядів або надто високої ціни об'єктів страхування використовують інститут перестрахування.
Про стійкість чи нестійкість ряду судять з того, наскільки медіана наближається або відхиляється від середнього члена варіаційного ряду (кількості страхових подій у нашому прикладі). Медіана ж розраховується як півсума двох членів, що знаходяться всередині ряду. Для цього слід проранжувати ряд:
3000, 3200, 3720, 3750, 3800, 3980, 4010.
Медіана
ряду
більш-менш близька до середньої, яка
дорівнює 3637.
Ще однією частиною тарифної ставки є витрати на ведення страхової справи.
Ці витрати нормувати практично неможливо, оскільки чинників, що впливають на їхню величину, багато і до того ж вони змінні. Найчастіше в актуарних розрахунках використовують класифікацію, яка відображає такі витрати на ведення страхової справи:
– організаційні;
– аквізиційні;
– ліквідаційні;
– управлінські;
– інкасаційні.
Організаційні – витрати, пов'язані із заснуванням страхової компанії. Їх відносять до активів страховика, оскільки вони, по суті, є інвестиціями.
Аквізиційні – витрати, пов'язані із залученням нових страхувальників і укладенням нових страхових договорів при посередництві страхових агентів.
Ліквідаційні – витрати з ліквідації збитків, спричинених страховим випадком: на оплату праці ліквідаторам (особам, що займаються ліквідацією збитків); понятим; судові витрати; поштово-телеграфні; витрати на відшкодування збитків страхувальнику.
Управлінські – загальні управлінські витрати та витрати на управління майном.
Інноваційні – витрати, пов'язані з обслуговуванням готівкового обороту надходжень страхових платежів. Сюди входять витрати на виготовлення бланків квитанцій про прийняття страхових платежів, облікових реєстрів: книг, відомостей, довідок тощо.
Останньою складовою тарифу є прибуток від страхових операцій.
Він не є обов'язковим компонентом страхового тарифу. Страховик може відмовитись закладати прибуток на деякий проміжок часу з того чи іншого об'єкта з метою розширення страхового поля. Однак, страхування – комерційна діяльність, котра має бути прибутковою. У зв'язку з цим розглянемо прибуток як структурний елемент тарифу. Оскільки згідно з інструкцією з ліцензування страхової діяльності величина страхових резервів становить не більше 50% від страхових платежів, тариф дорівнюватиме нетто-ставці, помноженій на 2, тобто: 4,41 2 = 8,82 грн. з 100 грн. або 8,82 %.
Норматив витрат на ведення страхової справи встановлюють у певному відсотковому відношенні до брутто-ставки, а прибуток – до собівартості. Якщо перший норматив встановити на рівні 20 – 25%, а прибуток – на рівні 5% від собівартості, то тариф буде значно нижчим.
Існує і загальна методика розрахунку брутто-ставки. Вона має вигляд
Т = Тн + Н = Тн +Нс + Но Тб , (2)
де Тб – брутто -ставка; Тн – нетто-ставка; Н – навантаження; Нс – статті навантаження, що встановлюються в абсолютній сумі; Но – статті навантаження, закладені в тариф у відсотках до брутто-ставки.
Тоді формула (2) матиме вигляд
Якщо ж усі елементи навантаження визначено у відсотках до брутто-ставки, то величину брутто-ставки обраховують за формулою:
Конкретні розрахунки тарифів додаються до правил страхування.