Розрахунок відхилень від середнього рівня

Місяць	q	q -	(q - )2
1	3750	113	12769
3	3720	83	6889
5	3800	163	26569
7	4010	373	139129
9	3000	– 637	405769
11	3200	– 437	190969
12	3980	343	117649
	25460		899743

Ризикову надбавку, яка створює запасний резервний фонд, утворює двократне середньоквадратичне відхилення або двосигмовидний інтервал. У нашому прикладі він становить 2 = 774,4грн.

В цілому внесок на 100000 грн. становитиме:

3637 +774,4 = 4411,4 грн.

Тариф на 100 грн. дорівнює 4,41 грн. Із прикладу видно, що надбавка гарантує стійкість страхових операцій.

Якщо ряд нестійкий, то збільшують тарифний період, коли для цього є інформація, або беруть трисигмовидний інтервал.

Статистично встановлено: при одиничному середньоквадратичному відхиленні гарантія того, що витрати не вийдуть за межі тарифу становить 68%, при подвійному – 95%, а потрійному - 97,9%.

Середньоквадратичне відхилення вище трикратного не використовують, оскільки, по-перше, 100-процентної гарантії в тому, що втрати не перевищать величини тарифу, не можна досягти, і, по-друге, чотирикратне і ще вище середньоквадратичне відхилення значно підвищувало б тарифну ставку, а це звужувало б страхове поле внаслідок подорожчання страхових послуг.

У випадку надто нестійких рядів або надто високої ціни об'єктів страхування використовують інститут перестрахування.

Про стійкість чи нестійкість ряду судять з того, наскільки медіана наближається або відхиляється від середнього члена варіаційного ряду (кількості страхових подій у нашому прикладі). Медіана ж розраховується як півсума двох членів, що знаходяться всередині ряду. Для цього слід проранжувати ряд:

3000, 3200, 3720, 3750, 3800, 3980, 4010.

Медіана ряду більш-менш близька до середньої, яка дорівнює 3637.

Ще однією частиною тарифної ставки є витрати на ведення страхової справи.

Ці витрати нормувати практично неможливо, оскільки чинників, що впливають на їхню величину, багато і до того ж вони змінні. Найчастіше в актуарних розрахунках використовують класифікацію, яка відображає такі витрати на ведення страхової справи:

– організаційні;

– аквізиційні;

– ліквідаційні;

– управлінські;

– інкасаційні.

Організаційні – витрати, пов'язані із заснуванням страхової компанії. Їх відносять до активів страховика, оскільки вони, по суті, є інвестиціями.

Аквізиційні – витрати, пов'язані із залученням нових страхувальників і укладенням нових страхових договорів при посередництві страхових агентів.

Ліквідаційні – витрати з ліквідації збитків, спричинених страховим випадком: на оплату праці ліквідаторам (особам, що займаються ліквідацією збитків); понятим; судові витрати; поштово-телеграфні; витрати на відшкодування збитків страхувальнику.

Управлінські – загальні управлінські витрати та витрати на управління майном.

Інноваційні – витрати, пов'язані з обслуговуванням готівкового обороту надходжень страхових платежів. Сюди входять витрати на виготовлення бланків квитанцій про прийняття страхових платежів, облікових реєстрів: книг, відомостей, довідок тощо.

Останньою складовою тарифу є прибуток від страхових операцій.

Він не є обов'язковим компонентом страхового тарифу. Страховик може відмовитись закладати прибуток на деякий проміжок часу з того чи іншого об'єкта з метою розширення страхового поля. Однак, страхування – комерційна діяльність, котра має бути прибутковою. У зв'язку з цим розглянемо прибуток як структурний елемент тарифу. Оскільки згідно з інструкцією з ліцензування страхової діяльності величина страхових резервів становить не більше 50% від страхових платежів, тариф дорівнюватиме нетто-ставці, помноженій на 2, тобто: 4,41  2 = 8,82 грн. з 100 грн. або 8,82 %.

Норматив витрат на ведення страхової справи встановлюють у певному відсотковому відношенні до брутто-ставки, а прибуток – до собівартості. Якщо перший норматив встановити на рівні 20 – 25%, а прибуток – на рівні 5% від собівартості, то тариф буде значно нижчим.

Існує і загальна методика розрахунку брутто-ставки. Вона має вигляд

Т = Т_н + Н = Т_н +Н_с + Н_о  Т_б , (2)

де Т_б – брутто -ставка; Т_н – нетто-ставка; Н – навантаження; Н_с – статті навантаження, що встановлюються в абсолютній сумі; Н_о – статті навантаження, закладені в тариф у відсотках до брутто-ставки.

Тоді формула (2) матиме вигляд

Якщо ж усі елементи навантаження визначено у відсотках до брутто-ставки, то величину брутто-ставки обраховують за формулою:

Конкретні розрахунки тарифів додаються до правил страхування.