4. Основні поняття і терміни, які використовуються під час страхування

Страхова сума є однією із суттєвих умов договору страхування. Страхова сума – грошова сума, в межах якої страховик, відповідно до умов страхування, зобов’язаний провести виплату при настанні страхового випадку, а також сума, що виплачується за особистим страхуванням.

Страхова сума в договорі страхування може бути установлена окремо по кожному об’єкту і ризику, прийнятому на страхування або по кожному страховому випадку. Поряд з цим може бути установлена загальна страхова сума згідно з договором (агрегатний ліміт відповідальності страховика). При сплаті страхового відшкодування в розмірі загальної страхової суми зобов’язання страховика припиняються.

При майновому страхуванні установлена сторонами страхова сума не може перевищувати дійсну вартість майна, яку називають страховою вартістю об’єкта страхування.

Страхова вартість об’єкта страхування визначається при укладанні договору страхування за цінами і тарифами, які діють на момент укладання договору. На практиці страхова вартість часто розраховується як вартість придбання майна з урахуванням фактичного зношення. Такий порядок пояснюється тим, що страхування лише компенсує збиток і не є джерелом одержання прибутку для страхувальника.

В якості термінів, які визначають розмір плати за страхування, використовуються терміни “страховий тариф”, “страховий платіж”, “премія”, “страховий внесок”.

Страховий тариф (або тарифна ставка) – ставка страхового внеску з одиниці страхової суми за визначений період страхування.

За одиницю страхової суми у вітчизняній практиці приймають 100 грн., а при страхуванні життя – 1000 грн.

Страхові тарифи по обов’язковим видом страхування встановлюються законами або уповноваженими органами виконавчої влади. Страхові тарифи по добровільним видам страхування розраховуються страховиком самостійно для конкретних ризиків і об’єктів страхування. Страховик визначає розмір базових страхових тарифів виходячи з умови, що коштів, зібраних з страхувальників у вигляді страхових премій, повинно бути достатньо для здійснення страхових виплат по всіх договорах страхування, укладених по даному виду страхування за певний період часу. Конкретний розмір тарифу в договорі добровільного страхування визначається взаємною угодою сторін на основі базових страхових тарифів.

Страховий платіж (страхова премія, страховий внесок) – плата за страхування, яку страхувальник зобов’язаний внести страховику згідно з договором страхування.

Якщо в будь-якій сфері матеріального виробництва договір купівлі-продажу завершується фазою споживання, то при страхуванні продаж страхового продукту є необхідною умовою початку виробничої діяльності страховика згідно з договором страхування. Цю особливість сплати страхової послуги підкріплює сам термін “премія”, тобто аванс, передплата за майбутні роботи, послуги.

Страховими внесками звичайно називають конкретні окремі частки загальної страхової премії (страхового платежу), які неодноразово (наприклад, регулярно при довгостроковому страхуванні життя) сплачуються страхувальником у відповідності до умов договору страхування.

За рахунок страхових премій формується як страховий фонд, який використовується страховиком для страхових виплат, так і кошти, необхідні для покриття накладних витрат страховика.

Якщо страховий тариф установлено у грошових одиницях з кожних 100 одиниць страхової суми або у відсотках до страхової суми за певний період часу, то страхова премія визначається як добуток установленого значення страхового тарифу на страхову суму, поділений на 100 і помножений на період страхування.

При здійсненні страхування необхідно розрізняти поняття “збиток” і “втрата”. Під збитком в громадянському праві вважають виражену в грошовій формі втрату майна певної особи в наслідок заподіяння шкоди цій особі, або невиконання укладеного з цією особою договору.

Втрата – це виражений у грошовій формі збиток, який заподіяний одній особі протиправними діями іншої особи. Під втратою розуміється або реальний збиток (пошкодження майна) або упущена вигода - недоодержані доходи, які ця особа могла б одержати за звичайних умов при відсутності порушення її прав.

Нанесений об’єкту страхування в результаті страхового випадку матеріальний збиток називається страховим збитком. Страховий збиток включає два види втрат: прямі й побічні.

Пряма втрата – це кількісне зменшення застрахованого майна (загибель, пошкодження, кража) або зменшення його вартості при збереженні матеріально-речовинної форми, яке сталося внаслідок страхового випадку. В суму прямої втрати включаються витрати, які несе страхувальник для зменшення збитку, спасіння майна і приведення його в належний стан після стихійного лиха або іншого страхового випадку.

Побічна втрата – це збиток, який виникає внаслідок загибелі (пошкодження) майна або неможливості його використання після страхового випадку. Побічна втрата є побічною від прямої втрати і виступає у вигляді недоодержаного доходу через перерви у виробничому процесі внаслідок зруйнування будівель, обладнання, загибелі предметів праці, а також у вигляді додаткових витрат, необхідних для налагодження виробничого процесу.

При настанні страхового випадку згідно з договорами майнового страхування і страхування відповідальності страхувальника страхова виплата проводиться страхувальнику або одержувачу (потерпілій особі) у вигляді страхового відшкодування. При настанні страхового випадку в результаті нанесення шкоди особистості страхувальника або застрахованого страхова виплата згідно з договором особистого страхування провадиться страхувальнику, застрахованому або одержувачу у вигляді страхової суми або її частини.

Обсяг страхового відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку. У випадку, коли страхова сума нижче страхової вартості майна, розмір страхового відшкодування скорочується пропорційно відношенню страхової суми до страхової вартості майна.

З метою підвищення відповідальності страхувальника за дбайливе ставлення до об'єктів страхування в страховій справі практикують розподіл відповідальності між страховиком та страхувальником щодо покриття збитків.

Особиста участь страхувальника у покритті збитків виражається через франшизу.

Франшиза – частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування. Франшиза – це звільнення страховика від покриття збитків. Вона може бути встановлена у відсотках або в абсолютних розмірах стосовно страхової суми, вартісної оцінки об'єкта або розміру збитків.

Розрізняють умовну (інтегральну) та безумовну (ексцедентну) франшизи.

Умовна франшиза звільняє страховика від відповідальності за збитки, які не перевищують встановленої франшизи, і зобов'язує його покривати збитки повністю, якщо розмір їх перевищує франшизу.

Безумовна франшиза теж передбачає певне застереження (клаузу) в страховому договорі. Вона за будь-яких умов звільняє страховика від компенсації перших Х% страхової суми, незалежно від величини збитків. При безумовній франшизі страхове відшкодування завжди дорівнює різниці між збитками та безумовною франшизою.