9. Основні види страхування

9.1 Страхування економічних ризиків

9.1.1. Страхування підприємницьких ризиків

Підприємницька діяльність і страхування тісно взаємопов’язані категорії ринкової економіки. Успіху досягає той, хто більш ініціативний і діловий, шукає нетрадиційні, неординарні рішення. А це ризик з багатьма невідомими, безумовно, з розрахунком на удачу, яка далеко не завжди закінчується успіхом.

Страхування підприємництва повинно бути спрямоване на захист як його кінцевих результатів, так і різноманітних факторів, які забезпечують досягнення намічених цілей. Отже, страхування повинно гарантувати від несподіваності, яка підстерігає кожного підприємця на незвіданому ринковому просторі.

За умов ринку виключну актуальність набуває страхування від комерційних, технічних, правових і політичних ризиків. Страхування все більш стає не тільки методом оборони господарів від руйнівних стихійних лих, але і засобом захисту від несприятливої переміни економічної кон’юнктури.

Страхування повинно допомогти упорядкуванню фінансової і кредитної основи між різними учасниками ринкових відносин.

Метою підприємницької діяльності є одержання прибутку, збільшення вкладеного у підприємство капіталу. Тому важливе значення набуває страхування на випадок втрати очікуваного прибутку або неодержання передбачуваного доходу.

Втрати прибутку обумовлюються двома групами причин:

а) порушенням процесу виробництва при настанні стихійних лих, аварій і ін.;

б) зміною ринкової кон’юнктури, порушенням контрактів зі сторони постачальника або споживача продукції. Обидві групи факторів повинні бути в сфері страхування.

Ефективна підприємницька діяльність неможлива без освоєння нової техніки, без розумного ризику у пошуках додаткових резервів інтенсифікації виробництва. Проте не все на цьому шляху гарантує успіх, адже нове приховує багато невідомого, неминучі й втрати. Страхування від таких технічних і технологічних ризиків може стимулювати науково-технічний прогрес.

Страхування за умов ринкової економіки все більше стає сферою комерційної діяльності. Тому, коли страховик приймає на страхування певні об’єкти, бере на свою відповідальність ті чи інші ризики, він, насамперед, думає про себе . Отже, він не може братися за деякі види страхування, де існує підвищена небезпека значних ризиків. Тому багато з них можуть стати предметом взаємного страхування (не на комерційній основі).

З розширенням ринкового господарювання в орбіту страхування буде залучатися все більш широке коло об’єктів, пов’язаних з підприємницькою діяльністю.

9.1.2 Страхування комерційних ризиків

Об’єктом страхування виступає комерційна діяльність страхувальника, яка передбачає інвестування грошових та інших ресурсів в будь-який вид виробництва, робіт або послуг і одержання від цих вкладень через певний термін доходу.

Це страхування є одним із найскладніших видів страхування як на стадії укладання договорів, так і впродовж всього періоду його дії.

Страхова сума як межа відповідальності згідно з договором визначається за заявою страхувальника, але, зазвичай, за згодою СК. Можливі два варіанти визначення страхової суми. Перший варіант – страхова сума установлюється в межах капітальних вкладень страхувальника. Другий варіант – страхова сума включає не тільки капітальні витрати, але й певний (нормативний) прибуток, який очікується від витрат.

Призначення страхування полягає в тому, щоб відшкодувати страхувальнику можливі втрати, якщо через певний період застраховані операції не дадуть очікуваної окупності. Страхове відшкодування визначається як різниця між страховою сумою і фактичними фінансовими результатами від застрахованої комерційної діяльності.

Залежно від підходу до визначення страхової суми змінюється зміст страхування. За першим варіантом компенсуються витрати страхувальника. Цей вид страхування можна назвати страхуванням інвестицій. За другим варіантом відшкодовуються витрати і нормативний прибуток, тому його можна назвати страхуванням доходу.

Оскільки метою страхування є захист від можливих втрат інвестиційних вкладень, термін дії договору страхування обумовлюється строком окупності капітальних вкладень.

Слід підкреслити, що при визначенні терміну дії договору інтереси страховика і страхувальника тут проявляються інакше, ніж в інших видах майнового страхування.

Страхувальник прагне до більш швидкої окупності інвестицій і тому об’єктивно зацікавлений в скороченні терміну страхування. Для СК короткий термін дії договору підвищує ризик невиправданої сплати відшкодування. Збільшення терміну робить окупність більш реальною, а отже, зменшує ймовірність виникнення збитків, які підлягають відшкодуванню, хоч можуть діяти й інші фактори.

Особливість цього виду страхування полягає і в тому, що виплати проводяться в основному після закінчення терміну страхування, коли виявляються кінцеві результати застрахованих комерційних операцій. Щодо інших видів страхування, то необхідність компенсації втрат може виникнути в будь-який момент дії договору страхування. Визначеність строку можливих виплат при страхуванні комерційних ризиків дозволяє планомірно використовувати страхові платежі, створює умови для утворення до цього строку резервів. Тому при узгодженні терміну дії договору страхування треба виходити з науково обґрунтованих методик оцінки фінансової цінності проектів.

В принципі страхове відшкодування може виплачуватися і до закінчення терміну страхування, коли в результаті якихось подій глобального масштабу стає неможливим повернення вкладених коштів, а тим більше отримання прибутку. Про всі такі події необхідно негайно повідомити СК.

Характер страхування обумовлює ряд обов’язкових вимог до складання договорів. Страхувальник повинен мати дозвіл, ліцензії або патенти на дану діяльність, інші необхідні документи. У своїй письмовій заяві про страхування він повинен надати можливо повну інформацію: про майбутню комерційну діяльність, очікувані від неї доходи і пов’язані з нею витрати, про укладені контракти та всі обставини, які дозволяють робити висновки про ступінь ризику. Безумовно, СК повинна і сама збирати й аналізувати матеріал про результати діяльності аналогічних підприємств.

Як і в інших видах страхування необхідні деякі обмеження щодо прийому на страхування і страхової відповідальності. Так, доцільно виключити зі страхування посередницьку діяльність, вкладення в азартні ігри тощо. Зазвичай, виключаються зі страхової відповідальності можливі збитки через форс-мажорні обставини, порушення законодавства, зміни профілю комерційного підприємства, некваліфіковане управління ним.

Кожна СК має право обмежувати або розширяти перелік ризиків, які вона приймає на свою відповідальність.

Страхування слід проводити з установленням мінімальної франшизи (наприклад, 5%) і з наданням права страхувальнику збільшити її розмір. Доцільно обмежуватися і максимальною сумою відшкодування (наприклад, 80% збитків).

Оскільки ставки тарифів страхування комерційних ризиків залежать від багатьох факторів, для кожного підприємства доцільно розробити індивідуальні ставки платежів. Тарифи цього виду страхування корелюються в значній мірі зі ставками страхування кредитів, оскільки в обох випадках вони знаходяться під значним впливом ринкового механізму.

9.1.3 Страхування від збитків через перерви у виробництві

Страхування на випадок вимушеного простою виступає за своїм змістом як доповнення до страхування основних і оборотних фондів, оскільки перерви у виробництві обумовлюються їх втратою або пошкодженням. Тому правомірно, що і склад страхувальників і перелік страхових подій, від яких проводиться страхування, можуть бути однакові. Разом з тим, це не означає автоматичного обов’язкового зв’язку названих двох видів. Страхувальникам повинно бути надано право складання будь-якого з цих договорів або обох разом. Для СК наявність обох договорів дозволяє більш ґрунтовно і з меншими витратами визначити збитки при виникненні стихійного лиха або іншої події.

Доцільно включати в страхову відповідальність також втрати від простоїв через зриви поставок електроенергії, палива тощо внаслідок аварій, які сталися не у страхувальника, а у постачальника, на лініях електропередач і т.ін.

Суттєвою особливістю страхування від простоїв виробництва є те, що обсяги збитків тут багато в чому залежать від терміну перерв у виробництві. Тому дуже важливо визначити тривалість відповідальності страховика, тобто період часу, на протязі якого він зобов’язаний відшкодувати збитки від простоїв. Найчастіше зустрічається у світовій практиці термін такої відповідальності – до року. Його і пропонується установити як максимальний, надавши одночасно право страхувальникам зменшити цей термін з одночасним скороченням обсягу страхових платежів.

Умови страхування збитків від простою, зазвичай, передбачають також установлення певної межі, починаючи з якої виникає відповідальність страховика. Такою межею може бути або франшиза (у грошовому виразі), або термін простоїв, тільки при перевищенні якого страхувальник одержує право на страхове відшкодування, наприклад, при тривалості простоїв більше п’яти діб.

Належне відшкодування збитків від простоїв складається з трьох частин:

• витрат, які були зроблені за час зупинки виробництва;

• не одержаного прибутку;

• додаткових витрат, які здійснюються з метою зменшення збитків.

Оскільки друга частина є переважаючою, часто говорять про страхування втраченого прибутку (вигоди).

До витрат, які викликані зупинкою виробництва, відносяться ті поточні витрати страхувальника, які він вимушений здійснити незалежно від того, чи продовжується виробничий процес, чи він припинений. При визначенні обсягів таких витрат важливо відокремити витрати, які підприємство несе при зупинці виробництва, від загальних витрат виробництва.

Неодержаний прибуток за термін зупинки виробництва може розраховуватися шляхом множення обсягу недоодержаної продукції за термін простоїв на норму прибутку на одиницю продукції.

З метою зацікавленості страхувальників у недопущенні простоїв і у прийнятті заходів щодо зменшення збитків доцільно відшкодовувати не увесь страховий збиток, а залишати частину його на відповідальності страхувальника (до 20%).

Поряд з загальними обмеженнями відповідальності страховика (навмисні дії страхувальника, воєнні дії тощо) у даному страхуванні виключається з відшкодування додатковий збиток, зумовлений зупинкою виробництва через:

• зміну початкового проекту відбудови,

• реконструкцію пошкодженого об’єкта,

• плановий ремонт,

• заборону владою проведення поновлювальних робіт;

• нестачу у страхувальника матеріальних, трудових і фінансових ресурсів для ліквідації причин простою.

Ставки платежів визначаються у відсотках до вартості продукції. Оптимальним у перспективі є встановлення індивідуальних ставок для підприємств з урахуванням всіх факторів, які визначають ступінь ризику (як і при страхуванні комерційних ризиків). Але для такого рішення поки що немає достатньої інформації і досвіду тарифікації.

При наближених результатах обчислення можна керуватися наступним прийомом. Як показує міжнародна практика, побічні збитки в середньому перевищують на 50% прямі. Тому ставка страхування від перерв у виробництві може бути визначена шляхом множення на коефіцієнт 1,5 тарифу страхування майна підприємств.

9.1.4 Страхування ризиків нової техніки і технології

Страхування ризиків, пов’язаних з впровадженням у виробництво нової техніки і технології, можна поділити на два напрямки. Перший – це страхування самої техніки, установок, технологічних ліній, тощо на випадок їхнього виходу з ладу, порушення роботи, загибелі. В цьому випадку передбачається захист від прямих збитків у застрахованих об’єктах. Другий – це страхування від непередбачуваних несприятливих наслідків, зумовлених впровадженням технічних і технологічних новинок. Таким чином, тут мають місце побічні збитки у вигляді додаткових витрат і не одержаного прибутку. Обидва названих страхування є самостійними. Але виправдане і їх неодночасне проведення.

Об’єктом страхування виступають машини, технічні й технологічні установки, які після закінчення випробування і пробного пуску визнані придатними до роботи. Їхнє страхування проводиться від ризиків, пов’язаних з їхнім використанням. До таких ризиків відносяться:

• помилки в конструкції машин і розробці технології, у підборі матеріалів або у виготовленні;

• приховані дефекти, які не були виявлені при випробуваннях;

• відмова вимірювальних, регулюючих або запобіжних приладів; підвищене напруження і тиск, коротке замикання;

• помилки при обслуговуванні техніки і технологічних ліній, недбалий, злий намір окремих осіб та інші причини, які зумовлюють руйнування машин і зупинку виробництва.

Особливість цього страхування, як видно, полягає у відшкодуванні втрат, які виникли з вини окремих осіб. Треба лише підкреслити, що повинна бути наявність такої обов’язкової умови для визнання події страховим випадком, як його непередбаченість, несподіваність. Збитки належать відшкодуванню, якщо вони виникли внаслідок випадкової помилки або не навмисних дій осіб, які мали необхідну професійну підготовку для роботи з новою технікою. Якщо ж до управління сучасними технічними установками були допущені непідготовлені робітники, то виникнення збитків не можна визнавати несподіваними.

Страхування технічних і технологічних ризиків не передбачає покриття збитків від пожеж, вибухів, стихійних природних явищ, оскільки вони включені у відповідальність по страхуванню основних і оборотних фондів підприємства (вогневе страхування).

При страховому випадку з технологічними (технічними) установками розрізняють часткові збитки і повну втрату. Частковим визначають такий збиток, коли застраховані об’єкти пошкоджені і вартість відновлення не вища від їхньої початкової вартості придбання і монтажу на підприємстві. В цьому випадку відшкодовуються витрати, необхідні для того, щоб відновити в робочому стані машину і обладнання.

Якщо вартість відновлення вище первісної, то це означає, що сталася повна загибель об’єкта. В цьому випадку відшкодовується його початкова вартість, а не витрати на відбудову.

Страхування нових машин та інших технічних засобів, зазвичай, має справу з високоцінними об’єктами. Тому його слід проводити з певними мінімальними франшизами, надавши право власнику збільшити обсяг франшизи при відповідному зменшенні ставок платежів.

Розмір ставок страхових платежів доцільно визначати за типами технічних установок. Для цього можливе використання відповідних статистичних даних. Але вони підлягають коригуванню з урахуванням загальних тенденцій до зміни ризику при впровадженні нової техніки і технології, а також експертної прогнозної оцінки ризику по кожному об’єкту.