7.2. Принципи страхування

Загально прийняті такі базові принципи здійснення страхування: страхового (майнового) інтересу; найвищої добросовісності; відшкодування; безпосередньої причини; суброгації; допомоги страховиків.

Відповідно до принципу страхового інтересу страхувальник повинен мати законний майновий (фінансовий) інтерес до конкретного об'єкта, який підлягає страхуванню. На основі цього інтересу він може одержати користь у вигляді матеріальної захищеності від втрати життя, здоров’я, працездатності чи збереженні обсягу своїх матеріальних засобів тощо.

Цей принцип зазначає, що договір страхування передбачає відшкодування конкретних збитків, які нанесені конкретній особі. Якщо з’ясується, що страхувальник не мав майнового інтересу – не був власником, орендатором, користувачем загиблого майна, то він не може понести збитки, а отже, не може виступати страхувальником. В цьому випадку договір страхування визнається не дійсним.

Обидві сторони договору страхування повинні бути гранично добросовісні стосовно один до одного, тобто вони повинні надати всі домовлені фактичні дані щодо предмета договору незалежно від того, запитувала ці дані інша сторона чи ні. Принцип діє в рівній мірі як на етапі укладання договору страхування, так і при його виконанні страховиками. Замовчання рівнозначно перекручуванню фактів (на відміну від принципу достатньої необхідності, який діє в звичайній комерційній діяльності). Суперечки, викликані неточністю страховика, зазвичай, трактуються на користь страхувальника.

Відповідно до принципу відшкодування страхувальник не повинен одержувати прибуток в результаті страхування своїх ризиків. Страхове відшкодування повинно лише відновити його майнове положення до того рівня, який був безпосередньо до страхового випадку. Страховою виплатою повинен компенсуватися тільки реально нанесений страхувальнику матеріальний збиток, до того ж на тих умовах, на яких страхувальник був застрахований. Принцип поширюється тільки на страхування майна і відповідальності за шкоду, заподіяну майну або майновим правам третіх осіб.

Збитки і втрати страхувальника можуть бути обумовлені багатьма причинами – прямими і побічними. Щоб страхове відшкодування згідно з договором страхування підлягало сплаті, повинна бути безпосередня причина (тобто першопричина збитку), яка прямо обумовлює виникнення збитку. Вона повинна бути зафіксована у договорі як страховий ризик, на випадок якого проводиться страхування.

В договорі страхування наводяться страхові випадки – події, першопричиною яких є зазначені страхові ризики. Причому тільки страхові випадки (події, які зазначені в договорі і уже здійснилися) примушують страховика виконати зобов‘язання - виплатити страховку.

Принцип субрагації (зустрічного, регресивного позову) означає, що страховик, сплачуючи страхове відшкодування страхувальнику, після закінчення здійснення виплати суми відшкодування має право на позов до третьої особи, з вини якої заподіяна шкода об’єкту страхування, для компенсації матеріальних витрат страховика в обсязі виплаченого ним страхового відшкодування за рахунок винної сторони.

Принцип сприяння застосовується, якщо страхувальник застрахував один і той же об’єкт згідно з договорами майнового страхування у декількох страховиків одночасно, причому загальна страхова сума по усіх договорах страхування перевищує реальну вартість майна, і всі страховики застрахували одинакові ризики цього об’єкта. Якщо страховий випадок відбудеться в період одночасної дії цих договорів, то сумарно сплачуване усіма страховиками страхове відшкодування страхувальнику не може перевищувати реальну вартість збитку (відповідно до принципу відшкодування).