Тема іv правовий статус людини та громадянина План

1. Поняття правового статусу людини і громадянина.

2. Поняття громадянства, філіації та натуралізації.

3. Підстави та порядок припинення громадянства.

4. Правове становище іноземних громадян, осіб без громадянства, біженців.

1. Щоб розв’язати проблеми взаємодії людини з державою, її органами та посадовими особами сформувався інститут громадянства, який в ПКП трактується як постійний правовий зв’язок особи та держави, що породжує взаємні права та обов’язки. Проте поняття “людина” і “громадянин” не є тотожними. Фактичне і юридичне становище особи в суспільстві характеризує правовий статус людини і громадянина, тобто місце і роль особи в правовій системі держави.

Розрізняють:

- загальний (права, свободи всіх членів суспільства);

- спеціальний (права, свободи певної групи осіб);

- індивідуальний (конкретної особи) правовий статус. Він закріплюється в Конституції, конституційних актах і міжнародних документах.

2. Термін “громадянство” позначає три взаємопов’язані поняття:

1) постійний правовий зв’язок, в результаті якого кожна конкретна особа відноситься до держави, є юридично її членом;

2) право громадянства в об’єктивному сенсі – це сукупність юридичних норм, які регулюють зміст, порядок встановлення і припинення взаємозв’язку особи і держави. Це об’єктивне право громадянства в кожній державі втілюється в категорію юридичних джерел. Зокрема, в Україні це:

• Конституція (К) 1996 (ст. 4,25);

• закон “Про громадянство в Україні” 18.01.01 (вступив в силу 6.03.01)

• указ Президента від 31 березня 1992 р. про порядок розгляду питань, зв’язаних з громадянством України;

• положення про паспорт громадянина України;

• положення про свідоцтво про народження;

• закон “Про органи реєстрації актів громадянського стану” 24 грудня 1993 р.

• закон “Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України” 21 січня 1994 р.

• міжнародний пакт про права людини 1948 р.

• європейська конвенція про права людини 1950 р.

• європейська конвенція про громадянство 1997 р.

3) право громадянства в суб’єктивному сенсі – суб’єктивне право індивіда мати громадянство.

Принципи громадянства:

1) Право єдиного громадянства.

2) Права на громадянство.

3) Принцип недискримінації.

4) Принцип невидання і невигнання громадянина.

5) Принцип дипломатичного захисту громадянина за кордоном. Для цього держава застосовує різні засоби дипломатичного захисту:

• дії послів та консулів;

• переговори;

• репресалії (правомірні примусові дії держави, спрямовані на відновлення своїх прав, порушених іншою державою, з допомогою невійськових дій чи загрози їх застосування. Застосовуються лише після відмови від мирної процедури вирішення конфлікту. Заходи, які вживаються в якості репресалій мають бути адекватними правопорушенню, яке їх викликало і мають припинятись з моменту відновлення становища);

• інколи і військові дії (Ізраїль в Беніні в 1976 р.)

Разом з тим, дипломатичний захист має певні обмеження:

• це право держави, а не індивіда. Тому він залежить від ваги держави в міжнародних відносинах;

• інколи громадянин сам не хоче цього захисту (кримінальні елементи);

Набуття громадянства.

В ПКП питання набуття громадянства регулюється однозначно в усіх державах світу шляхом додержання філіації та натуралізації.

Філіація – набуття громадянства за фактом народження. Вирішується автоматично за законом. В ПКП вона застосовується за трьома системами:

1) – “право ґрунту”;

2) – “право крові”;

3) – змішана система.

Натуралізація – для дієздатних осіб.

В ПКП розрізняють:

• підстави для натуралізації;

• законні умови натуралізації;

Підставою для натуралізації є волевиявлення правосуб’єктної особи (правоздатність і дієздатність).

Держави абсолютно необмежені у визначенні законних умов натуралізації.

США – закон визначає 18 умов, які повинні задовольнити кандидати в громадяни.

Франція – діє кодекс про громадянство 1927 р. Основне – питання санітарії та гігієни кандидата, майно, засоби для існування.

Україна – в законодавстві умови застосовуються за принципом 5 – так, 4 – ні.

Так:

1. визнання і виконання Конституції і законодавства України;

2. неперебування в іноземному громадянстві;

3. проживання в Україні 5 років – (доміциль – постійне місце проживання. В Англії доміциль визнається по чоловікові, тобто дружина має теж місце проживання, що й чоловік, навіть якщо вона проживає в іншій країні).

4. Володіння українською мовою (крім: сліпих, глухих, німих) (в Естонії – 1,5 тис. слів рівень 3-го класу);

5. Наявність законних джерел існування.

Ні:

1. не вчиняти злочину проти людства чи геноциду;

2. не бути засудженим;

3. не перебувати під слідством;

4. не перебувати на державні чи військові службі в іншій країні.

В законодавстві України додатково розглядається дві категорії осіб, для яких передбачається спрощена натуралізація:

а) репатріація українців та їх нащадків в межах трьох поколінь;

б) для громадян при одруженні (ценз осілості – два роки).

Одруження не тягне за собою автоматичного набуття чи втрати громадянства. Спрощена процедура натуралізації застосовується волевиявленням одного з подружжя.

Існує міжнародна конвенція про громадянство заміжньої жінки (1957 р.)

Репудіація – приведення біпатрида до єдиного громадянства.

Припинення громадянства.

Позбавлення громадянства як кара існує в країнах Центральної Америки, було в СРСР.

Підстави припинення громадянства в Україні через:

1. вихід громадянства України;

2. примусове припинення громадянства.

1. Вихід з громадянства України регулює закон. Він є вільним за умови не дотримання 3-х умов, що є перешкодою для виходу:

• невиконання зобов’язань перед державою (військова служба, секрети);

• невиконання майнових зобов’язань перед приватними особами (непрацездатні батьки, кредит…)

• заборона виходу, якщо є загроза стати особою без громадянства.

2. Примусове припинення громадянства застосовується, як правило тоді, коли громадянин вдається до дій, несумісних з природою громадянства:

• вступив на державну чи військову службу в іншій державі;

• фальсифікував документи при натуралізації;

В Україні питання натуралізації вирішує Президент шляхом видання указів. Вони можуть бути оскаржені до Конституційного Суду через омбудсмена.

Президент спирається на комісію з питань громадянства при Президентові України, яка вносить пропозиції щодо заяв та подання. Комісії допомагають готувати питання органи МВС і МЗС. Дії працівників комісії, МВС чи МЗС можуть бути оскаржені місцевих судах.

Ідентифікація громадянства.

В Україні підтверджують:

• паспорт;

• свідоцтво про народження;

• закордонний паспорт;

• посвідчення громадянина;

• тимчасове посвідчення.

Відмінність у регламентації питань громадянства в різних країнах іноді приводить до виникнення такого явища, як відсутність громадянства (апатризм).

Особа без громадянства (апатрид) – не є громадянином цієї держави і не має доказів, які засвідчували б його належність до громадянства іншої держави. Безгромадянство виникає у випадках, коли особа втрачає своє громадянство й не набуває нового. Національне та міжнародне право ставитися до апатризму негативно. З метою його зменшення було прийнято ряд міжнародних конвенцій, зокрема, Конвенція про скорочення безгромадянства (1961 р.), Конвенція про громадянство заміжніх жінок (1957 р.)… Відповідно налаштоване й національне законодавство більшості країн.

3. В ПКП досить велика увагу приділяється статусу іноземних громадян – тобто осіб, які не є громадянами цієї держави і мають докази своєї належності до громадянства іноземної держави. Правове становище іноземних громадян визначається національним законодавством країни перебування, міжнародними договорами та угодами.

Правове становище іноземних громадян базується на таких принципах:

1) розмежування національного та спеціального режиму перебування іноземців:

- національний режим;

- спеціальний режим;

3. принцип недискримінації іноземців в загальному контексті;

4. принцип взаємності в регулюванні статусу іноземців;

5. принцип відповідальності іноземців перед державою перебування.

Найбільш поширеними правопорушеннями іноземців є:

• проживання без документів;

• недодержання встановленого порядку реєстрації;

• прострочення терміну виїзду з країни;

• незаконна міграція;

• робота без належного дозволу;

Зазначимо що, як правило, національні законодавства розрізняють кілька категорій іноземних громадян:

- іноземні громадяни, які постійно проживають на території цієї державні (резиденти);

• тимчасовоперебуваючі;

• ті що мають дипломатичний імунітет;

• біженці.

Необхідно також зазначити, що національний режим перебування іноземців-резидентів передбачає також певні обмеження в правах, у порівняні зі “своїми” громадянами. А саме: відсутність у них виборчих прав, права займати посади в органах влади, на державну і військову службу; вести політичну діяльність. В Україні це внормовується К України та законом “Про правовий статус іноземців” (1994 р. – готується нова редакція).

Спеціальний режим для біженців визначається спеціальним законодавством. В Україні це закон “Про біженців” 1993 р.

Біженець – це іноземець, який внаслідок обґрунтованої небезпеки стати жертвою переслідувань за ознакою раси, релігії тощо вимушений покинути територію країни де він проживав і якому надано статус біженця.

Зокрема в Україні така особа повинна протягом трьох діб звернутися із заявою в органи міграційної служби в Україні.

Статус біженця не надається, якщо:

• відсутня обґрунтована небезпека там, звідки він приїхав;

• коли особа, що просить статусу біженця вчинила міжнародний злочин чи інший злочин не політичного характеру;

• до прибуття в Україну в тій державі де ця особа перебувала, вона не зверталась за притулком;

Біженцям надаються такі права:

• право обирати місце проживання;

• на охорону здоров’я і відпочинок;

• на тимчасове житло;

• на грошову допомогу та інші заходи соціального забезпечення;

Спеціальний режим іноземних і консульських працівників визначається міжнародними угодами та національним законодавством.

До цієї категорії іноземців відносяться:

• глави дипломатичних представництв (ДП);

• члени ДП і обслуговуючий персонал посольства.

Вони мають дипломатичний імунітет. Приміщення ДП і житло дипломатів мають статус екстериторіальності.

Для в’їзду іноземців у країну існують певні процедури:

• наявність візи;

• наявність національних документів, що посвідчують особу;

• інші підстави;

зокрема, - наявність певної суми на час перебування в країні.

• Шенгенська віза (1991 р.);

• Безвізовий режим (Шенгенська група, Україна з країнами СНД, Польщею, Угорщиною, Румунією)

Існують заборони для в’їзду:

• інтереси національної безпеки;

• потреби охорони життя і здоров’я громадян;

• підробка в’їзних документів;

• злочини проти людства.