32

Тема І

Конституційне (державне) право як галузь права та науки

План

1. Предмет і метод конституційного (державного) права.

2. Конституційно-правові суб’єкти та об’єкти, відносин їх регулювання та конституційна відповідальність

3. Конституційне право як галузь юридичної науки. Конституціоналізм.

1. В розвитку правової системи кожної країни визначальним є конституційне (в Німеччині - державне) право. Воно займає центральне місце в системі публічного права.

В системі публічного права КП виділяється трьома ознаками:

• предметом регулювання.

• роллю в національному праві.

• зв’язком з пануючою ідеологією.

Звідси можна зробити висновок, що (КП – провідна галузь в національно-правовій системі. Норми КП визначають основні принципи соціально-економічного, політичного і територіального устрою держави, порядок її відносин з інститутами громадянського суспільства (самостійно повторіть, що включається в це поняття), здійснення основних прав і свобод людини й громадянина, визначають систему органів державної влади та самоврядування, порядок їх формування тощо). Зазначимо й те, що конституційні норми виражають волю і погляди правлячих еліт чи певних соціальних груп.

В свою чергу за допомогою порівняльного аналізу змісту конституційного права різних країн можна не лише ознайомитись з конституційними інститутами окремих країн, визначити позитивні й негативні елементи та невирішенні питання конституційного розвитку. Для України це особливо важливо з огляду на становлення власної конституційно-правової системи і доцільність критичного використання світового досвіду.

Таким чином, предметом порівняльного КП є порівняльний аналіз порядку прийняття, форм і змісту сучасних конституцій різних країн, конституційного устрою й найголовніших конституційних інститутів провідних країн, насамперед конституційно-правового статусу людини й громадянина.

Порівняльне КП базується на порівняльно-типологічному підході, що здійснюється за принципом від паралельного існування до типологічного збігу.

Такий підхід визначає основні методи ПКП:

- макро- і мікро- порівняння. Де, макро – це порівняння систем, і мікро – порівняння елементів систем;

- репрезентативного порівняння – базується на принципі парадигми тобто показового зразка (з числа об’єктів, що порівнюються, за цим методом обирається той реальний об’єкт, який є материнським, тобто в ньому відображено класичні характеристики всіх об’єктів, що порівнюються);

- функціонального порівняння. Базується на порівнянні різних конституційно-правових вирішень однієї і тієї ж проблеми в різних країнах.

2. Практично в усіх країнах, як ми вже зазначали, головним призначенням КП є регулювання державно-політичних відносин володарювання. Самі ж ці відносини, на думку В.М.Шаповала, слід поділити на групи:

1) Відносини безпосередньо пов’язані з економічною і практичною організацією суспільства;

2) відносини, що виникають у процесі встановлення і функціонування публічних, державних інститутів і відображають територіальну організацію держави. Це відносини з приводу організації та діяльності державного механізму…, а також відносини, пов’язані з політико-територіальним й адміністративно-територіальним устроєм держави…

3) Відносини, що характеризують основи взаємозв’язків держави та особи. Це закріпляється в правовому статусі особи.

Таким чином, дія КП як регулятора суспільних відносин має певну політичну мету і спрямована на підтримку і охорону конституційного ладу держави.

Спосіб дії КП – категорія механізму дії КП. Під механізмом дії КП розуміється вся сукупність шляхів і засобів, за допомогою яких КП впливає на регулювання суспільних відносин. При цьому слід виділяти юридичний та неюридичний (соціальний аспект).

• соціальний аспект;

• юридичний аспект;

Об’єктом дії при цьому виступає поведінка громадян, їх організацій, органів влади, посадових осіб, а засобом дії – безпосередньо норми КП. Методом дії є державний примус.

Юридичний аспект механізму дії КП ще позначається терміном конституційно-правове регулювання. Воно полягає:

1) в організації системи публічної влади в державі, яка поділяється на загальнодержавну владу та місцеві представницькі іститути громадського самоврядування;

2) у встановлені межі повноважень органів влади таким чином, щоб не створювати суперечки між ними і в той же час забезпечити ефективну систему стримувань і противаг гілок державної влади;

3) у встановленні межі дій і поведінки інститутів влади. Відповідно до них органи влади та посадові особи мають діяти лише в рамках, дозволених Конституцією та законами. Це є запорукою дотримання прав і свобод людини і громадянина.

КП регулювання здійснюється на засадах системності, нормативності, загальнообов’язковості і державного забезпечення.

Кінечність конституційно-правового регулювання визначається як встановлення і підтримання певного конституційного ладу в державі.

Конституційний лад – це система соціальних, економічних і політико-правових відносин, які встановлюються та охороняються Конституцією та іншими конституційно-правовими актами певної держави. Він завжди вимагає наявності у державі конституції. Необхідними ознаками конституційного ладу є:

• народний суверенітет;

• розподіл влад;

• непорушність і не відчужуваність загально-визнаних прав і свобод людини і громадянина.

В структурі конституційно-правового регулювання розрізняють:

1. суб’єкти КП;

2. об’єкти КП;

3. КП відносини;

4. методи їх регулювання;

5. конституційну відповідальність.

Зупинимося на них детальніше.

1. Суб’єкти КП – це, як правило, публічні (юридичні) особи – носії владних повноважень, а також фізичні особи, їх організації й об’єднання, які наділяються певними правами й повноваженнями в сфері державних стосунків.

Найбільш типовими суб’єктами КП сучасних держав є:

- держава;

- народ;

- органи державної влади;

- державні утворення як суб’єкти федерації;

- органи місцевого та регіонального самоврядування;

- органи автономій;

- фізичні особи: громадяни, іноземні громадяни, особи без громадянства;

Громадяни мають повну правосуб’єктивність, а іноземці – зменшену.

- організації та об’єднання громадян (в деяких країнах);

- групи виборців. В деяких країнах наділяються правом так званої народної законодавчої ініціативи. Їх правосуб’єктивність є спеціальною.

- депутати, їх організації та об’єднання (фракції, групи) також мають спеціальну правосуб’єктність.

2) Об’єкти КП – це ті основні суспільні відносини, які лежать в основі КП стосунків і які ними охороняються. До об’єктів КП відносять:

- економічну та політичну владу, її відносини, виражені в системі соціально-економічних відносин суспільства;

- суверенітет (це атрибут державної влади, що полягає у верховенстві влади держави всередині країни та незалежності її в міжнародних відносинах);

- свобода, як можливість діяти цілком вільно в рамках закону.

3) Конституційно-правові відносини – це державно-політичні відносини врегульовані нормами конституційного права. Звідси випливає те, що КП відносини виражаються як взаємозв’язок прав і обов’язків суб’єктів КП.

В якості прав виступають:

- повноваження (для органів влади);

- суб’єктивні права (для фізичних осіб, їх організацій);

В повноваженнях та суб’єктивних правах проявляється дозвільна функція КП регулювання.

Наказова ж функція КП регулювання веде до встановлення юридичного обов’язку, тобто міри належної поведінки суб’єктів КП в конкретних КП відносинах.

Права та юридичні обов’язки в КП відносинах знаходяться в кореляційному взаємозв’язку тобто кожному суб’єктивному праву відповідає певний юридичний обов’язок іншого суб’єкта КП і навпаки.

Діє постулат: немає прав без обов’язків і обов’язків без прав.

Типові моделі взаємозв’язків у КП зводяться до:

1) взаємні права і обов’язки принаймні двох органів влади між собою;

2) взаємні суб’єктивні права та обов’язки громадян;

3) права організації державної влади та обов’язків громадян;

4) права громадян і обов’язки організаційної влади;

Права та обов’язки ведуть до утворення двох ключових категорій КП:

- компетенція;

- статус;

Сукупність прав та обов’язку окремо взятого органу влади утворює його компетенцію. Вона охоплює як повноваження, так і юридично встановлені завдання й функції органу влади. Це універсальна категорія для визначення правосуб’єктності органу влади.

Сукупність суб’єктивних прав і юридичних обов’язків окремо взятої фізичної особи, організації громадян становить конституційний статус.

КП відносини поділяються на:

- конкретні;

- загальні.

4) Метод КП регулювання є спеціальним і базується на поєднанні суто правничих, політичних і моральних засобів впливу на регульовані суспільні відносини.

5) Конституційна відповідальність має специфіку:

а) має галузеву природу і охоплює всі прояви юридичної відповідальності в сфері КП відносин всіх їх суб’єктів. В своєму застосуванні вона тісно пов’язана з адміністративною, цивільно-правовою, кримінальною та іншими видами юридичної відповідальності;

б) має яскраво виражений політичний зміст оскільки це відповідальність громадян, їх організацій та органів влади, ця відповідальність здійснюється сфері дії політичних інтересів, боротьби за владу і за вплив на владу;

в) має широкий обсяг, тобто охоплює як негативні так позитивні аспекти в поведінці суб’єктів КП.

Конституційна відповідальність буває:

• Позитивною. В сучасних державах вона реалізується головним чином через інститут державних нагород і почесних звань. В конституційних державах, діє спеціальне законодавство яке закріплює, як правило, три категорії державних відзнак для тих осіб, які їх заслуговують: державні нагороди які встановлюються спеціальними законами; відзнаки глави держави; рядові нагороди;

• Негативною. Головна відмінність негативної конституційної відповідальності від інших видів юридичної відповідальності в тому, що вона не передбачає обов’язкової наявності вини суб’єкта. Вона може наступити і без його вини.

Санкції КП мають широкий діапазон застосування, охоплюючи своєю дією всі сфери конституційно-правових відносин. В порівняльному КП такі санкції прийнято класифікувати в залежності від категорії КП відносин, а саме:

1) негативна конституційна відповідальність особи перед державою (втрата громадянства, юридична відповідальність);

2) негативна конституційна відповідальність держави перед особою (відшкодування збитків завданими неправомірними діями держави);

3) негативна конституційна відповідальність політичних партій і громадських організацій перед державою (заборона через суд);

4) негативна конституційна відповідальність парламенту інших представницьких організацій перед народом (дострокове припинення повноважень і дострокові вибори, чергові вибори);

5) негативна конституційна відповідальність глави держави (імпічмент);

6) негативна конституційна відповідальність уряду та окремих міністрів (відставка);

3. КП як наука є системою об’єктивного знання. Предметом НКП є галузь КП, а також галузі конституційного права зарубіжних країн. Отже предметом НКП є вивчення об’єктивних закономірностей будови і розвитку КП як регулятора державно-владних відносин в суспільстві.

В предмет науки КП входять:

- вивчення історії та розвитку галузі КП, історії науки КП;

- вивчення юридичного змісту порівняльного КП, його норм, інститутів та галузей;

- вивчення юридичних форм ПКП, юридичних та історичних джерел КП;

- вивчення порядку реалізації та застосування норм КП, механізмів КП регулювання, конституційної законності, відповідальності, конституційного ладу.

Складовою змісту НКП виступають:

- різноманітні наукові факти в ділянці галузі КП, наукові визначення цих фактів, наукові гіпотези, імперичні дані тощо;

- конституційні поняття, в яких фіксуються найбільш істотні характеристики конституційно-правових об’єктів. Вони бувають:

а) правні (законодавчі) – визначенні в самому праві чи в чинному законодавстві (іноземець, громадянин…);

б) правничі (доктринальні) результат наукової діяльності в сфері КП, адміністративної чи судової практики держави (вина, влада, суверенітет…);

Ці об’єктивні поняття фіксують знання про діючі конституційні поняття.

Наука КП має свою структуру:

- історична галузь КП (виникнення і розвиток 6 тис. років);

- теорія КП;

- галузь вітчизняного КП;

- порівняльне КП (вивчаються паралельно існуючі системи КП сучасних держав на основі порівняльно-типологічного підходу);

Функціями НКП є:

- учбово-пізнавальна (забезпечується досягнення теоретичних знань з КП);

- практична (вироблення практичних навичок у студентів);

- виховна (КП несе в собі певні загальні цінності загальнолюдського контексту);

Джерела НКП:

- конституційне законодавство (конституція, суд, практика різних держав);

- наукові праці (монографії, статті, підручники…)

- ідейно-теоретичні роботи: історичні праці ідеологів конституціалізму (Арістотель, Дж.Локк, Руссо, Монтеск’є); праці ідеологів діючих режимів;

- інші джерела (статистика, ЗМІ, дані опитувань…);

Наука КП тісно пов’язана з іншими юридичними науками – загально-теоретичною, історичною, галузевими.

Методи НКП:

- порівняльно-правовий (корпоративний);

- системний та структурно-функціональний.

Однією з провідних категорій науки КП є коституціалізм (від латинського) – constitutio (установлення). Вона має два значення:

1) теорія та практика конституційного будівництва держави й суспільства, тобто правління, обмежене конституцією;

2) політико-правова система, яка містить конституційні відносини та конституційний порядок та обґрунтовує необхідність встановлення конституційного ладу.

Оскільки в тій чи іншій формі правове регулювання державного будівництва відбувалось з моменту виникнення держав, та історія конституціалізму нараховує біля шести тисяч років. На перших порах таке регулювання не мало повної системи, було неоднаковим в кожній країні й визначалось актами правителів. Вперше термін “конституція” в значенні “устрій” з’явився в Стародавньому Римі, хоч і там конституційне право як окрема галузь ще не сформувалась, а займало значне місце в римському публічному праві. Його джерелом були акти правителів.

В період феодалізму правове регулювання володарювання здійснювалось правовими звичаями, актами монархів та угодами (хартіями) монархів з народом. Наприклад, Велика Хартія вольностей 1215 р. в Англії чи Золота була 1222 р. в Угорщині.

З часом договірна форма регламентування державного будівництва набула в Англії законодавчої форми, а Петиція про права 1628 р., Біль про права 1689 р., Акт про престолонаслідування 1701 р., разом з Великою хартією вольностей досі є чинними й складають основу британської конституції.

Важливо зазначити, що саме договірним шляхом була прийнята перша конституція сучасного типу – Конституція Пилипа Орлика 1710 р. Після цього ідеї конституційного обмеження і регулювання державного владарювання, теоретично обґрунтована просвітителями Локком, Руссо, Монтеск’є, активно почали впроваджуватись у життя. Першим реальним кроком у цьому напрямку стало прийняття Конституцій в США в 1787 р., Франції та Польщі в 1791р.

Тема іі Основні інститути та джерела конституційного права План

1. Конституційно-правові норми.

2. Основні інститути КП.

3. Джерела КП.

1. Конституційно правові норми – це загальнообов’язкові, формально визначені правила поведінки учасників державно-політичних відносин володарювання, які встановлює або санкціонує держава і виконання яких забезпечується її авторитетом, а за певних умов – примусом.

Конституційно-правові норми визначаються за:

1) об’єктивним критерієм – це всяка юридична норма, яка призначена регулювати державно-владні стосунки, незалежно від юридичної форми, в якій ця норма закріплюється;

2) за суб’єктивним критерієм – це всяке правило поведінки, закріплене в конституції та інших джерелах КП.

Ці критерії доповнюють одне одного.

КП норми мають певні відмінності від інших юридичних норм.

- головна відмінність полягає в тому, що КП норми не мають звичної для права трьохелементної структури (згадайте – гіпотеза, диспозиція, санкція).

КП норми складаються лише з гіпотези, часто і вона відсутня і диспозиції. Санкції ж в КП існують як окрема категорія норм про позитивну і негативну конституційну відповідальність.

- норми КП є провідними в національному праві, тобто мають статус верховенства в національному праві. Вони виступають масштабом оцінки для інших юридичних норм і національного права.

Це означає, що всі норми національного права мають узгоджуватись з нормами КП.

КП норми є більш багатоманітними ніж норми національного права, тому порівняльне вивчення КП норм приводить до необхідності їх класифікації на норми-принципи та норми-правила.

- норма-принцип – це така КПН, яка встановлює загальні положення. Вона розглядається як вихідна або особливо важлива ідея, яка для своєї дії вимагає ряду більш конкретних норм права. Наприклад, ст.1 Конституції України проголошено “Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава”, а в ст.2 Конституції Франції – “Франція є неподільною, світською, демократичною та соціальною Республікою”…

- норма-правило – це всяка КП норма, яка містить цілком конкретний і завершений варіант поведінки. Наприклад, ст. 95 Конституції Російської Федерації встановлює, що федеральні збори складаються “з двох палат – Ради федерації і Державної Думи”, або ст. 55 Основного Закону (Конституції) ФРН – “Федеральний Президент не може входити до складу ні уряду, ні законодавчих органів федерації чи земель”.

Норми-принципи діють за допомогою норм-правил, без яких їх пряма дія є проблематичною.

Крім того КП норми розповсюджуються на матеріальні та процесуальні КПН.

- матеріальні КПН – це ті норми, які надають суб’єктам КП права, повноваження та обов’язки, тобто визначають їх правоздатність через сферу повноважень, сферу предметів відання, сферу прав.

- процесуальні КПН встановлюють порядок, процедуру реалізації матеріальних КПН, а також організаційно-правові форми їх застосування (регламент Верховної Ради).

За сферою дії КП норми поділяються на:

- загальні (універсальні) – поширюються на всіх громадян.

- спеціальні (окремі) на окрему категорію громадян (пенсіонерів, студентів…)

- локальні – мають сферою дії окремий регіон (АРК).

За своїми функціями КП норми поділяються на:

- установчі, вони не є конкретними правилами поведінки і тому не завжди індивідуальні. Як правило вони визначають суб’єктів конституційного права, насамперед вищі органи держави. Наприклад, ст. 24 Конституції Франції визначає наступне “Парламент складається з Національних зборів і Сенату”;

- регулятивні – спрямовані безпосередньо на регулювання державно-політичних відносин;

- охоронні – встановлюють юридичні заборони.

2. Норми КП поділяються на певні групи: інститути та підгалузі КП.

Інститути КП – це сукупність НКП, яка охоплює однорідну групу регульованих суспільних відносин і спирається на єдиний конституційний принцип. Вони поділяються на:

- інститути-організми (держава);

- інститути-органи (інститут президентства, органи влади);

- інститути-статуси (громадянства, режим іноземців…);

- інститути-функції (функція парламентського контролю, відповідальність КМ перед ВР);

Певна сукупність споріднених інститутів КП утворює галузь КП, а в їх рамках підгалузі КП:

- публічних свобод;

- представницької демократії;

- системи державної влади і політичного режиму;

- конституціоналізму;

За способом викладення норми поділяються:

- прямі (всі елементи норм викладені в певній статті);

- посилальні (робиться посилання на іншу статтю чи статті);

- бланкетні або відсилальні (стаття відсилає до іншого документа);

3. Термін “джерело права” вживається за традицією, що походить від римських юристів. Вони є різноманітними і залежать від прийнятої в країні правової системи. Так в країнах континентальної Європи домінує писаний закон, а в країнах англо-саксонської системи (Англія, …) – судовий прецедент.

В ПКП розрізняють чотири категорії джерел КП:

1) юридичні акти;

2) конституційні звичаї;

3) судові рішення;

4) інші джерела.

Юридичні акти – це вираз суверенної волі народу чи державної волі в діях органів влади в межах їх предметної та територіальної компетенції, спрямованої на досягнення певного правового результату. Тобто, це дія, за допомогою якої досягається результат. Вона виступає у формі писаного акту, належним чином датованого, підписаного, часто з вимогою опублікування (в цьому випадку неопублікований юридичний акт не є чинним).

Вони поділяються на:

1) односторонні (прийняті одним органом влади);

2) дво- і багатосторонні (декількома органами, які узгодили свою волю);

За ознаками нормативності вони поділяються:

1) нормативні:

- Конституції та конституційні закони (органічні) на основі бланкетних статей Конституції;

- закони (номінальні або звичайні);

- підзаконні акти;

- міжнародні договори;

2) індивідуальні (для регулювання відносин за участю однієї чи ряду, поіменно названих в акті (указ Президента про призначення когось послом…))

Конституційні звичаї – це такий звичай, який діє в сфері КП, визначений державою і забезпечується її примусовою силою. Як правило вони діють тоді, коли в Конституції чи іншому джерелі чинного права існують прогалини чи двозначності. У ПКП є загальновизнаним, що конституційний звичай не може мати вищої сили, ніж писаний закон (фактично присутній депутат не реєструється), бо в Регламенті ВР 1994 р. написано, що депутат має право зареєструватись (а не зобов’язаний). В такому випадку ВР не може працювати, бо не має кворуму.

У зв’язку із створенням у Західній Європі інтеграційного об’єднання, відомого під назвою Європейський Союз (1992 р.) в його рамках склалась особлива абсолютна система. Вона не може бути ідентифікована ні з національним, ні з міжнародним правом. Справа в тому, що норми установчих (інституційних) актів ЄС (Маастрійського договору про створення ЄС 1992 р., Амстердамського договору 1997 р.) на відміну від звичних міжнародних угод наділяють правами не тільки і не стільки суверенні держави, скільки безпосередньо фізичні та юридичні особи цих країн. Крім того ці норми є нормами прямої дії та володіють верховенством відносно норм національного права. Тому установчі документи ЄС все частіше називають Конституцією Європейського Союзу.