10.2. Виробничі фонди, їх кругооборот та оборот

У процесі виробництва працівники підприємств за допомогою засобів пращ впливають на предмети праці та перетворюють їх у різні види готової продукції. Засоби праці (машини, устаткування, транспортні засоби) разом із предметами праці (сировина, матеріали, напівфабрикати, паливо) складають засоби виробництва. Виражені у вартісній формі засоби виробництва є виробничими фондами підприємства.

Разом з тим, слід зазначити, що засоби виробництва як*сукупність не можна безпосередньо ототожнювати з виробничими фондами за наступними причинами:

- елементи засобів виробництва стають виробничими фондами лише з моменту їхнього безпосереднього використання у виробничому процесі;

- виробничі фонди є винятково вартісною економічною категорією.

Залежно від функціонування виробничих фондів у процесі виробництва, способу перенесення їхньої вартості на готовий продукт і характеру відтворення розрізняють основні та оборотні фонди підприємства.

Основні фонди - засоби праці, які використовуються в процесі виробництва тривалий час (впродовж періоду, який перевищує 365 календарних днів від дати їх введення до експлуатації), зберігаючи при цьому свою натурально-речовинну форму, а їхня вартість переноситься на виготовлений продукт поступово по мірі використання.

Основні виробничі фонди - матеріально-технічна база суспільного виробництва на різних етапах її розвитку. За умов ринкових відносин на перший план висуваються питання якості, надійності продукції, що цілком залежить від якісного стану матеріально-технічної бази та ефективності її використання. Від обсягу основних фондів залежить виробнича потужність підприємства та рівень технічної озброєності праці.

Основні фонди підприємств незважаючи на їх економічну однорідність, відрізняються цільовим призначенням, терміном служби, натурально-речовинним складом, а отже класифікуються за різними ознаками.

За характером використання виділяють такі:

- основні виробничі фонди основного виду діяльності підприємства;||

- невиробничі основні фонди (житлово-комунальне господарство, освіта, культура, охорона здоров'я, відпочинок і туризм тощо).

На відміну від основних виробничих фондів, які обслуговують господарську діяльність підприємства та створюють умови для її успішного здійснення, наявність у підприємства невиробничих фондів призначена забезпечити вирішення соціальних завдань.

За цільовим призначенням виділяють наступні групи основних фондів:

- будівлі;

- споруди;

- передавальні пристрої;

- машини та устаткування;

- транспортні засоби;

- інструмент;

- виробничий інвентар;

- господарський інвентар;

- багаторічні насадження.

Залежно від участі у виробничому процесі в складі виробничих фондів виділяють:

- активну частину (машини, обладнання, інструмент, вимірювальні прилади), тобто ті основні фонди, які використовуються для безпосереднього впливу на предмети праці;

- пасивну частину (будівлі, споруди, інвентар), тобто ті елементи основних фондів, які забезпечують функціонування та Здійснення процесу виробництва.

У процесі експлуатації основні фонди піддаються зносу, втрачаючи свої виробничі якості. Прийнято виділяти два види зносу - фізичний та моральний.

Фізичний знос виражається втратою основними фондами технічних властивостей та характеристик в результаті експлуатації, атмосферних впливів, умов збереження. Під час цього деформуються деталі, метал піддається корозії, зношуються тертьові поверхні. Фізичний знос зменшує вартість основних фондів і робить їх непридатними до експлуатації.

Ступінь фізичного зносу залежить від активності та термінів експлуатації основних фондів, якості конструкцій та матеріалів, що застосовуються в їх виробництві, умов експлуатації, кваліфікації робітників, якості обслуговування тощо.

Моральний знос основних фондів виражається в знеціненні їх вартості до настання повного фізичного спрацювання під впливом науково-технічного прогресу. Такий знос характеризується втратою засобами праці своєї споживчої вартості внаслідок удосконалення застосовуваних та створення нових засобів виробництва, упровадження принципово нової технології, старіння вироблюваної продукції.

Відшкодування зносу основних фондів здійснюється шляхом амортизації. Амортизація - процес перенесення вартості основних фондів на вартість готової продукції з метою нагромадження коштів для повного їх відновлення. Грошовим виразом розміру амортизації є амортизаційні відрахування.

Відношення річної суми амортизації до вартості основних фондів, виражене у відсотках, називається нормою амортизації. Норма амортизації показує, яку частку своєї балансової вартості щорічно переносять засоби праці на створювану ними продукцію.

Норма амортизації для певної групи обладнання визначається із залежності:

(10.1)

де С_п - первісна вартість основних фондів певної групи;

С_л - ліквідаційна вартість основних фондів;

Тсл - термін служби основних фондів, визначений технічною документацією.

Найбільш розповсюдженими в світовій практиці методами амортизації є:

- пропорційні (лінійні) передбачають, що щорічно протягом усього терміну функціонування амортизаційні відрахування розраховуються за однією й тією ж нормою від первісної вартості основних фондів;

- регресивні (методи прискореної амортизації - залишку, що знижується, суми чисел (кумулятивний метод), під час використання яких основна частина нарахувань концентрується в перші роки експлуатації основних фондів, скорочується амортизаційний період, створюються фінансові умови для прискореної заміни устаткування.

Після визначення сутності, класифікації та особливостей основних фондів розглянемо сутність та особливості оборотних фондів підприємства.

Оборотні фонди - частина виробничих фондів, речовинні елементи яких у процесі праці витрачаються в кожному виробничому циклі, змінюють свою Натурально-речовинну форму та переносять усю свою вартість на вартість виготовленої продукції.

Речовинним змістом оборотних фондів є предмети праці, а також засоби праці (які мають вартість меншу, ніж 100 одиниць національної валюти або термін служби менше 1 року).

Для того, щоб краще зрозуміти сутність оборотних фондів розглянемо їх структуру.

До оборотних фондів входять такі елементи, що описані нижче.

1. Виробничі запаси, які необхідні для забезпечення процесу виробництва сировиною та матеріалами. До виробничих запасів належать:

- основні матеріали, сировина, конструкції та деталі, які безпосередньо братимуть участь у процесі виробництва та саме з яких виготовлятиметься продукція;

- допоміжні матеріали, конструкції, деталі, які на відміну від основних не пов'язані безпосередньо з виготовленням продукції, але необхідні для виробничого процесу (паливо, запасні частини до устаткування тощо);.

- малоцінний інвентар та інструменти, що швидко зношуються.

2. Незавершене виробництво - предмети праці, які ще не пройшли всі стадії обробки. У вартісному виразі незавершене виробництво охоплює витрати на придбання матеріалів, запасних частин, конструкцій, сировини, заробітну платню та інші грошові кошти, необхідні для завершення виробничого циклу, але на кінець звітного періоду такий цикл не встигає бути завершеним. 3. Витрати майбутніх періодів - це нематеріальні елементи оборотних фондів, які включають витрати на підготовку та освоєння нової продукції, які здійснюються в поточному році, але на собівартість продукції будуть віднесені в наступному році. Оборотні фонди обслуговують сферу виробництва, а сферу обігу - фонди обігу - це оборотні засоби, які в грошовій або речовій формі перебувають на підприємстві в будь-який момент можуть стати вільними коштами підприємства. До фондів обігу відносяться:

- Готова продукція на складах підприємства.

- Готова продукція, що відвантажена та знаходиться в дорозі.

- Кошти на розрахунковому та інших рахунках.

- Кошти в незавершених розрахунках.

- Готівка в касі.

Незважаючи на те, що фонди обігу не беруть участі в процесі виробництва, вони входять до складу виробничих фондів, адже в кінцевому підсумку, навіть продукція, яка знаходиться на складі, після реалізації дає кошти, що використовуються на виробничі цілі.

Сукупність оборотних фондів і фондів обігу складають оборотні кошти підприємства.

Оборотні кошти проходять стадії кругообігу за наступною схемою (рис. 10.1)

Рис. 10.1. Модель кругообігу оборотних коштів підприємства

Три стадії кругообігу оборотних коштів:

1. Оборотні кошти, що виступають у грошовій формі, використовуються для створення виробничих запасів.

2. Виробничі запаси споживаються в процесі виробництва, утворюючи незавершене виробництво, напівфабрикати.

3. Виготовлена готова продукція реалізується, у результаті чого підприємство отримує грошові кошти, частина яких формує прибуток підприємства, а інша частина йде на придбання виробничих запасів і цикл повторюється знову.

Дослідивши кругообіг частини фондів, а саме, оборотних коштів, доцільно розглянути кругообіг основних фондів взагалі.

Господарча практика свідчить, що формула підприємницької діяльності і, відповідно, схема кругообіг основних фондів може бути різною.

1. Спекулятивний бізнес: Г-Т-Г¹.

Змістом Г-Т-Г¹ є зростання вартості, витягування із оберту більше грошей, чим у нього було вкладено, адже Г¹=Г+ΔГ. Прирощення над первісною авансованою вартістю ΔГ - прибавочна вартість. Таким чином, рух Г-Т-Г¹ перетворює спочатку авансовані гроші в капітал.

Дана схема кругообігу капіталу має широке розповсюдження в умовах кризи, коли значна частка населення займається купівлею і продажем товарів («човники» - закупка товару по більш низькій ціні, продаж - по більш високій), я багато підприємств припиняють свою роботу. Повноцінний кругообіг відсутній. У кінцевому підсумку, це загрожує країні економічною катастрофою.

2. Повноцінний (нормальний, «білий» кругообіг) має охоплювати не лише сферу обігу, але й виробництво:

1 стадія. Гроші спрямовуються на придбання засобів виробництва (ЗВ) і робочої сили (РС). Відбувається перетворення грошового капіталу на продуктивний капітал у сфері обігу.

2 стадія. Продуктивне споживання засобів виробництва і робочої сили, тобто здійснення виробництва, результатом якого є нові товари. Відбувається перетворення виробничого капіталу у товарний в сфері виробництва.

3 стадія. Вироблені товари реалізуються на ринку в обмін на які підприємець отримує грошові кошти (Т¹ - Г¹).Г¹ - нові гроші, що перевищують суму грошей на першій стадії на додаткову вартість. Отримавши за проданий товар гроші, власник знову купує на них засоби виробництва і робочу силу, необхідні для подальшого виробництва, і весь процес відновляється знову.

Отже, рух фондів (капіталу) проходить три стадії і зазнає трьох послідовних перетворень своєї форми: грошова, продуктивна, товарна, що віддзеркалює кругообіг фондів (капіталу). Кожен капітал існує одночасно у всіх цих формах: до складу майна будь-якого Підприємства одночасно входять і грошові кошти, і засоби виробництва, і готові товари.

Розглянутий кругооборот не має одиничного характеру. Підприємство повинно весь час його повторювати, по-суті, безперервний процес. Отже, оборот фондів - це їх кругообіг, узятий не як однократний акт, а як процес, що періодично відновлюється і повторюється.

Оскільки час обороту фондів визначають як час, протягом якого весь авансований капітал повертається до підприємця у грошовій формі» то обіг фондів (капіталу) не збігається з кругообігом. У результаті одного-кругообігу до власника Підприємства повертається лише частина авансованого капіталу (або фондів). Це пов'язано з тим» що обіг різних елементів фондів (капіталу) відбувається в неоднакові проміжки часу. Так, вартість основних виробничих фондів переноситься на новостворені товари частинами. Водночас вартість оборотних фондів переноситься на готову продукцію відразу протягом одного кругообігу. Через це час обігу основних фондів охоплює ряд кругообігів, а час обігу оборотних фондів дорівнює періоду одного кругообігу фондів.

Кількість обігів фондів (капіталу) визначають за формулою:

(10/4)

де О - одиниця вимірювання обігу фондів (капіталу);

t - час обігу фондів підприємства.

Отже, швидкість обігу фондів має важливе економічне значення. Збільшення швидкості обігу фондів (капіталу) підвищує ефективність роботи підприємства. На швидкість обігу фондів впливає час виробництва і час обігу фондів (капіталу).