8.2 Соціально-економічна характеристика елементів ринку та умови їх формувати в Україні.

Ринок робочої сили. Ринок засобів виробництва. Ринок предметів споживання. Фінансовий (грошовий) ринок. Ринок цінних паперів. Ринок інтелектуальної власності. Валютний ринок. Ринок інформації. Ринок нерухомості. Проблеми формування ринків в України

Ринок робочої сиди. У політекономічному аспекті ринок робочої сили виражає сукупність відносин економічної власності між власниками даного товару (найманими працівниками), власниками капіталістичних підприємств усіх типів та форм власності з приводу умов купівлі-продажу робочої сили, економічною формою реалізації яких є ціна на цей товар, її співвідношення з вартістю робочої сили.

Крім ринку робочої сили виділяють ринок трудових ресурсів, на якому суб'єктами купівлі-продажу є не лише робоча сила економічно активного населення, а й випускники вищих, середніх спеціальних та інших навчальних закладів, а також частина зайнятих у домашньому господарстві.

Залежно від співвідношення між попитом і пропозицією формуються дефіцитний, рівноважний або надлишковий ринки робочої сили. Внаслідок перевищення пропозицією попиту заробітна плата відхиляється вниз від вартості товару «робоча сила» і навпаки.

У межах загальнонаціонального ринку робочої сили виділяють ринок робочої сили кваліфікованих, напівкваліфікованих і некваліфікованих працівників з відповідною диференціацією робіт і спеціальностей. Розрізняють також ринок переважно фізичної праці та ін.

Існування ринку робочої сили визнається, здебільшого, у марксистській політичній економії. Серед економічних теорій заходу визнається наявність ринку праці, хоча категорія «робоча сила» також вживається.

Поняття «ринок праці» відображає, передусім, відносини між найманими працівниками і капіталістами (або їх представниками - менеджерами різних ланок) а приводу використання робочої сили, контролю над процесом пращ. Ця категорія внаслідок цього є вужчою, оскільки вона не включає армію безробітних та деякі інші категорії працездатного населення. Крім того, це поняття відображає лише окремі сторони вартості робочої сили, тобто різні види прямої заробітної плати, але не включає оплату невідпрацьованого часу (відпусток тощо) та ін.

Ринок засобів виробництва. У політекономічному аспекті ринок засобів виробництва виражає сукупність відносин економічної власності у сфері обміну між різними групами капіталістів (промислових, торговельних, банківських), суб'єктами державних підприємств, дрібними товаровиробниками (наприклад фермерами, які не наймають робочої сили) з приводу купівлі-продажу цих товарів, формою реалізації яких є, передусім, привласнення прибутку через механізм цін.

Обсяг попиту на засоби виробництва та його динаміка залежать, передусім, від попиту на споживчі товари, виготовлені за допомогою цих знарядь праці тощо.

Водночас слід зазначити, що попит на засоби виробництва залежить також від величини відсотка (або ефективності вкладень грошей у цінні папери). Зі зростанням відсотка попит на засоби виробництва (а отже, інвестиції та розширення виробництва) зменшується і навпаки.

Попит на засоби виробництва певною мірою залежить від можливості взаємозаміни окремих факторів виробництва, їх взаємодоповнюваності. Наприклад, висока заробітна плата стимулює капіталістів до впровадження нової техніки і навпаки. Еластичнішим є попит на засоби виробництва з відносно низькими цінами.

Для ринку засобів виробництва у розвинених країнах світу характерний високий попит на інтернет-технології у сфері науки, освіти, фінансової сфери, торгівлі, телекомунікацій та ін. Динамічними темпами розвивається лазерна техніка, роботи, гнучкі виробничі системи, системи автоматизованого проектування, генна інженерія та біотехнологія.

Ринок предметів споживання. В політико-економічному аспекті ринок предметів споживання означає відносини економічної власності між продавцями і покупцями з приводу відчуження продавцями товарів та привласнення грошей, з одного боку, відчуження готівки і привласнення товарів, з другого боку, через механізм цін з метою отримання прибутків продавцями та задоволення власних потреб у товарах покупцями тощо.

В останні десятиріччя у повсякденне життя більшості населення розвинених країн світу увійшли телефон, телевізор, магнітофон, холодильник, автомобіль, комп'ютер, копіювальна техніка, факс, десятки інших предметів побутового призначення, які помітно змінили структуру потреб, звичок і настроїв.

Найдинамічнішим сегментом ринку предметів споживання є ринок послуг.

Послуга - особлива споживча вартість, що задовольняє певні потреби людини. Особливість послуг як товару (порівняно зі звичайним товаром, втіленим у речі) є те, що вона корисна не як річ, а як діяльність. Тому споживання послуг збігається з процесом їх створення, з діяльністю, їх неможливо накопичувати, транспортувати тощо.

У розвинених країнах світу у сфері послуг зайнято понад 50% працездатного населення, у США - до 75%. Це свідчить про існування розвиненого ринку послуг.

У США наприкінці 90-х років у структурі сфери послуг понад

25% займали фінансові послуги, страхування, операції з нерухомістю; майже 22% послуг надавались у сфері торгівлі, понад

26% складали ділові, юридичні, соціальні, особисті, організація відпочинку і розваг; на послуги державного управління - понад 18 %.

Важливою особливістю ринку послуг є й те, що у цій сфері у багатьох розвинених країнах світу зайнято майже 80% працівників розумової праці і понад 85% кадрів вищої кваліфікації. Найбільшою мірою до сфер інтелектуального обслуговування належать надання управлінських, фінансових і технологічних консультацій, маркетингова діяльність, дизайн, проектування, гарантійний ремонт та ін.

Фінансовий (грошовий) ринок. У політекономічному аспекті грошовий ринок - це певна сукупність відносин економічної власності між багатьма економічними суб'єктами (домогосподарствами і, передусім, найманими працівниками, різними групами класу капіталістів, державою в особі центрального банку тощо) з приводу випуску, а відтак - продажу вільних грошових коштів за нижчою ціною та їх перепродажу за вищою, що дозволяє певним комерційним структурам, насамперед банкам, отримувати прибутки, а іншим суб'єктам - певні доходи.

Основними продавцями капіталів є страхові компанії (зі страхування життя) і пенсійні фонди, які стабільно акумулюють довготермінові грошові надходження від населення. Такої стабільності не мають комерційні банки, оскільки їхні депозити формуються з ліквідних засобів підприємств і особистих заощаджень населення, а частину цих коштів вилучають ті ж суб'єкти. Основні важелі цього ринку - попит, пропозиція на позичковий капітал та його ціна.

Розрізняють короткотерміновий (грошовий) і довготерміновий ринок капіталів) фінансовий ринок. Грошовий ринок, у свою чергу, поділяється на обліковий (об'єктами купівлі-продажу є векселі державної скарбниці та комерційні векселі, короткотермінові цінні папери, що мають високу ліквідність), міжбанківський (на якому тимчасово вільні грошові кошти кредитних установ банки розміщують у формі міжбанківських депозитів на короткий термін). На ринку капіталів виділяють довготермінові позики й цінні папери. Тому довготерміновий фінансовий ринок поділяють на ринок довготермінового кредиту і ринок цінних паперів.

На фінансовому ринку існують різні рівні позичкового відсотка для певних категорій позичальників.

Якщо кредити надають під заставу, то банк отримує право розпоряджатися закладеним майном (нерухомістю, цінними паперами, депозитними сертифікатами та ін.).

Вагомий внесок у розвиток і функціонування фінансового ринку здійснює держава через механізм проведення кредитної політики. Зокрема, держава впливає на величину облікової ставки, на співвідношення попиту і пропозиції на цьому ринку, є кредитором і позичальником, встановлює загальні правила функціонування та розвитку даного ринку, здійснює оперативний контроль за ним тощо.

Ринок цінних паперів. Це система відносин економічної власності між різними суб'єктами з приводу купівлі-продажу різноманітних цінних паперів на первинному та вторинному ринках. Розрізняють такі види цінних паперів: а) акції, облігації (підприємств і державних позик) та іпотечні облігації; б) купони до облігацій, векселі, чеки, депозитні сертифікати, коносаменти, гаранти (складські свідоцтва) та ін. Суб'єктами цих відносин є підприємства різних форм власності, домашні господарства, комерційні банки, фінансово-кредитні організації, держава та ін.

Ринок цінних паперів загалом складається з первинного (на якому відбувається емісія акцій, облігацій та похідних від них цінних паперів) та вторинного (де відбувається їх перепродаж на фондовій біржі). Курс акцій на вторинному ринку (або їхня ціна) є своєрідним барометром економіки, а завдяки функціонуванню та розвитку фондового ринку встановлюються тісні зв'язки між процесом відтворення реального капіталу (передусім, у формі капітальних благ основних виробничих фондів) та фіктивного капіталу у формі цінних паперів.

У розвинених країнах світу протягом останніх півтора-двох десятиріч посилюється роль цінних паперів акціонерних компаній у мобілізації джерел фінансування. Це виявляється у тому, що, по-перше, операції на фондовому ринку стали важливим каталізатором впровадження передових досягнень науки і техніки у виробництво, зокрема інформаційних технологій. Так, ринкова капіталізація компаній із високими технологіями у США становила понад 2,7 трлн дол., а їхня частка на фондовому ринку країни збільшилася за період 90-х років з 10 до 33%. По-друге, у вкладенні все більшою частиною населення розвинених країн світу, в т. ч. немалою часткою найманих працівників, своїх заощаджень в операції на фондовому ринку, чому значною мірою сприяє система державного регулювання операцій на цьому ринку та певне їх страхування.

Ринок інтелектуальної власності. Як і в категорії «економічна власність», в інтелектуальній власності також необхідно виділяти кількісну та якісну сторони. Кількісна сторона - це різні об'єкти інтелектуальної власності (патенти, ліцензії, проекти, «ноу-хау», програми математичного забезпечення, наукові прогнози тощо). Якісна сторона - відносини, що виникають і розвиваються між людьми з приводу створення і привласнення названих об'єктів власності.

У політекономічному аспекті ринок інтелектуальної власності ображає лише відносини економічної власності між різними суб’єктами, передусім власниками таких об'єктів (наймогутнішими компаніями, державними науково-дослідними інститутами та лабораторіями, малими венчурними підприємствами, окремий винахідниками) з приводу купівлі-продажу цих об'єктів через механізм цін і привласнення на цій основі прибутків.

Важливу роль у формуванні ринку інтелектуальної власності в розвинених країнах світу відіграє венчурний (ризиковий) капітал. Він безпосередньо інвестується в ідею, проект, а втілюють їх у життя ризикові фірми з обмеженою відповідальністю у складі декількох осіб. Частина таких фірм може бути самостійною, частина - відділеннями корпорацій, фінансових груп та ін. В останньому випадку інвестор отримує права на всі новації, ство­рені на ризикових підприємствах. Ці новації можуть бути запатентовані та безпатентні («ноу-хау»).

У широкому розумінні «ноу-хау» - це сукупність технічних знань виробничого, комерційного та іншого досвіду, необхідних для виготовлення певного виробу, відтворення виробничого процесу тощо.

Валютний ринок. На цьому ринку здійснюють операції зовнішньої торгівлі, розрахунків, міграції капіталів та робочої сили, туризму.

У політекономічному аспекті валютний ринок виражає певну сукупність відносин економічної власності між суб'єктами цього ринку у процесі купівлі-продажу іноземних валют платіжних документів шляхом здійснення основних видів валютних операцій (складання відповідних угод, визначення рин­кового курсу та ін.) та привласнення доходів великими банками і компаніями, валютними біржами і спеціалізованими брокерськими фірмами. Повніше про механізм дії цього ринку буде сказано в останньому розділі.

Ринок інформації. У політекономічному аспекті ринок інформації означає певну сукупність відносин економічної власності між виробниками, посередниками та споживачами інформації у процесі купівлі-продажу різних видів інформаційних послуг та привласнення прибутків через механізм цін.

Важливий елемент ринку інформації - інформація про конкурентів. Збирання, обробку і передавання її у деяких країнах Заходу називають інформаційно-статистичною базою підвищення конкурентоспроможності.

Ринок нерухомості. Цей ринок, як уже зазначалося, включає ринок землі та побудованих на ній житла, дачних будинків тощо.

Найважливішим елементом такого ринку є ринок землі або земельних ресурсів. Земля, як один із факторів виробництва, у більшості країн світу є товаром, а отже, об'єктом купівлі-продажу.

Щодо товару ринок нерухомості є сферою довготермінових капіталовкладень, може передаватись у спадщину, займає певний простір, на його ціну значною мірою впливає місце розташування.

Відносини економічної власності з приводу використання землі, її купівлі-продажу фіксуються у різних формах земельної ренти, ціні землі, про що йтиметься в окремій темі.

Проблеми формування ринків в Україні. Внаслідок капіталізації економічної системи в Україні відбувається процес активного формування основних видів ринків, а отже, структури ринку.

Так, характерними особливостями процесу формування ринку робочої сили є, по-перше, значне перевищення пропозицією робочої сили її попиту (у 2004р. частка офіційно зареєстрованих безробітних становила 8,6% до кількості економічно активного населення, а з урахуванням прихованого - до 20%); по-друге, значні масштаби міграції робочої сили (у пошуках роботи до країн близького і далекого зарубіжжя щорічно виїжджає до 7 млн. найбільш мобільної робочої сили, а сума валютних надходжень досягає 500 млн. дол. США); по-третє, існує значна невідповідність між якістю робочої сили, тобто рівнем її освіти і кваліфікації, та рівнем заробітної плати (середня заробітна плата, в Україні у 2002р. близько 311 грн., на 70 грн. відставала від прожиткового рівня) та інше, що негативно впливає на ринок предметів споживання, послуг, засобів виробництва та інші види ринків. Середня номінальна заробітна плата у 2004р. становила е 590 грн.

Особливостями ринку засобів виробництва в Україні є функціонування здебільшого уживаних засобів праці, високий рівень цін на сільськогосподарську техніку (що унеможливлює її придбання більшістю товаровиробників, передусім, фермерськими господарствами), затоварювання продукцією машинобудування внаслідок її високої енергомісткості та матеріаломісткості. Негативно впливають на цей ринок засобів виробництва надмірно високі ставки банківського кредиту, низька частка капіталовкладень та інші чинники. Внаслідок надмірно заниженої ціни на робочу силу, високих цін на товари і послуги, особливо комунальні послуги, в Україні формується звужений споживчий ринок передусім на товари тривалого користування.

Негативно впливає на споживчий ринок висока плата за навчання у ВНЗ та постійне розширення платних навчальних закладів.

Низька платоспроможність переважної більшості населення України, низький рівень заощаджень звужує і фінансовий ринок, тобто грошовий ринок. Першочерговими кроками на шляху розширення цього ринку мають стати повернення громадянам вилучених трудових заощаджень, індексація заробітної плати, пенсій, стипендій, підвищення мінімальної заробітної плати та допомоги з безробіття. Деструктивну роль у розвитку фінансового ринку відіграє тіньовий ринок, на якому обертається близько 50% грошової маси.

Протягом 90-х років відбувалося поступове звуження ринку інтелектуальної власності в Україні. Проте у 2000-2005рр. ситуація змінювалася на краще. Вже у 2004 р. - було видано понад 7 тис. патентів, у 2005 р. - 3719 патентів на винаходи, 7467 - на корисні моделі, 1569 - на промислові зразки. Зареєстровано 11 645 свідоцтв на знаки для товарів і послуг. Крім того, значна частина «ноу-хау» вивозиться за кордон у процесі міграції висококваліфікованих спеціалістів.

Для зміцнення валютного ринку в Україні слід істотно послабити процес доларизації української економіки, зміцнити націо­нальну валюту, ефективно здійснювати валютне регулювання тощо.

У 2004 р. загальний обсяг цінних паперів на ринку України становив 34,76 млрд. грн., що на 11,14 млрд. грн. більше, ніж у минулому році. Проте відношення капіталізації українського фондового ринку до ВВП країни не дотягує й до 10%, тоді як навіть для Росії і Польщі цей показник перевищує 35-40%. Якщо у США у середині 90-х років дохідність акцій становила у середньому 24% річних, то в Україні у 2001р. вона була меншою 1%. Причиною цього є не лише незначна кількість акцій у 17,5 млн. акціонерів, але й брак розвиненого фондового ринку, високий податковий прес на доходи підприємств (близько 80%), що майже унеможливлює виплату частини прибутку на дивіденди, оподаткування самих дивідендів.

Ринку нерухомості в Україні властиві такі негативні тенденції, як скуповування за безцінь новою українською буржуазією землі у зубожілого населення, створення умов для продажу кращого житла найбіднішими жителями міст внаслідок непомірної квартплати та їх переселення у квартири гіршої якості. Обсяг цього ринку у 2001р. в Україні становив близько 3 млрд. грн.

Починаючи з 2001р. український ринок нерухомості почав демонструвати важливі якісні зміни: почав більш прискорено розвиватися первинний ринок житла, а також ринок комерційної нерухомості. Обсяг ринку в Україні у 2004 р. становив понад 4 млрд. дол., у тому числі первинного ринку - 1,5 млрд. дол.