5.3 Величина вартості товару. Закон вартості та його функції

Фактичні витрати робочого часу на певне благо у різних товаровиробників неоднакові. Це пов'язано зі знаряддям праці, які використовуються, інтенсивністю (напруженістю) праці, рівнем уміння та підготовки того, хто виготовляє якусь споживну вартість.

Розрізняють індивідуальний робочий час та суспільно необхідний робочий час.

Індивідуальний робочий час - це час, витрачений працівником на виготовлення певного товару.

Якби на ринку товари обмінювалися за індивідуальним робочим часом, то це б не стимулювало працівників використовувати новітню техніку, нову технологію, удосконалювати свої професійні знання, працювати ефективно. Інакше кажучи, якби на ринку товари обмінювалися за індивідуальним робочим часом, це б суперечило прогресу розвитку продуктивних сил суспільства, яке ніколи б не досягло сучасного рівня цивілізації.

Мірилом ринкової (суспільної) вартості є не індивідуальний робочий час, а суспільно необхідний робочий час - це потрібен для виготовлення будь-якої споживчої вартості за існуючих суспільно нормальних умов виробництва і при середньому в цьому суспільстві рівні вміння та інтенсивності праці.

Суспільно нормальними умовами є ті, за яких створюється переважна більшість товарів. Інакше кажучи, Ці умови є найбільш типовими в суспільстві. Якщо, для шиття одягу використовують ручні швейні машини, машини з ніжним приводом та ті, що працюють на електроенергії, то на виготовлення певної споживчої вартості при середньому рівні підготовки та напруженості праці витрати будуть різними. Якщо перша група товаровиробників витрачатиме 12 годин і вироблятиме 10 тис одиниць товару, друга - 10 годин і 100 Тис. одиниць товару, третя - 8 годин і 8 тис. одиниць товару, то 10 годин є суспільне нормальними умовами, які визначають вартість цього товару. Наведений приклад свідчить, перша група товаровиробників, які мають вищі індивідуальні витрати, на кожній одиниці готової продукції додатково втрачатиме 2 години, а третя група, навпаки, 2 години виграватиме, оскільки їх індивідуальні витрати менші за суспільні.

Споживчі вартості, призначені для обміну на ринку, не тільки різноманітні за своїми властивостями, але й є результатами різною за складністю праці. Праця може бути простою і складною.

Проста праця - праця, яка не потребує відповідної освіти та кваліфікації і передбачає використання простих знарядь праці.

Складна праця -праця, для виконання якої необхідна освіта і спеціальна підготовка.

Отже, і вироби можуть бути результатом простої чи складної праці. Як же відбувається обмін товарів, що є результатами простої та складної праці?

У процесі реалізації товарів проста праця є вихідною базою, до якої прирівнюються всі види складної праці, тобто складна праця - це помножена проста праця. За одиницю часу складна праця створює більшу вартість, ніж проста. Зведення складної праці до простої здійснюється на ринку одночасно з прирівнюванням індивідуальних витрат до суспільно необхідних.

Якщо товар обмінюється у визначеній пропорції на інший продукт праці, то це означає суспільну оцінку і визнання суспільством, що зроблені витрати праці дійсно необхідні і неминучі для виробництва даного продукту праці.

Величина вартості товару знаходиться в зворотній залежності від продуктивності праці. Продуктивність праці - це кількість одиниць продукції, створеної в одиницю часу. Чим вище продуктивність праці, тим менше вартість товару.

Фактори росту продуктивності праці;

1) запровадження удосконаленої техніки та технології;

2) удосконалювання майстерності робочої сили;

3) ріст інтенсивності праці;

4) залучення в економічний обіг більш родючих земель і більш багатих родовищ природних копалин.

Таким чином, з розвитком науково-технічного прогресу і впровадженням у виробництво більш продуктивних машин і устаткування, удосконалених технологій і методів організації праці величина вартості одиниці товару знижується.

Суспільно необхідні витрати праці виявляються на ринку у формі мінової вартості, у процесі обміну на інший товар. Ціни товарів відбивають їх вартість, але не завжди збігаються з нею. Наближення цін до вартості товарів відбувається в ході конкуренції під впливом попиту (потреб) і пропозиції (обсягів виробництва). Це пов'язано з тим, що ціна повинна відбивати суспільно необхідні витрати праці по виробництву даного товару, що містять у собі не тільки витрати живої праці (безпосередньо процес праці), але і витрати капіталу. Якщо ціна буде меншою за суспільно необхідні витрати, підприємці не зможуть покрити усі видатки на виробництво товарів і отримають збитки. У випадку, коли виробник занадто завищує ціну в порівнянні із суспільно необхідними витратами, він не зможе продати свою продукцію, тому що є конкуренти» які продають свої продукти за більш низькими цінами.

Витрати живої й уречевленої праці (капіталу) являють собою вартість усіх ресурсів витрачених на виробництво товару, тобто витрати виробництва.

Відшкодування ціною витрат суспільно необхідної праці забезпечує можливість поновлення і розширення виробництва.

Відносини між товаровиробниками в процесі обміну з приводу результатів їхньої діяльності ґрунтуються на еквівалентній основі. Це явище є загальним, повторюваним і постійно відтворюваним в умовах товарного виробництва, тобто об'єктивним законом, який знаходить свій вияв у тому, наприклад, що X товару А=У товару В, тому що в них втілена однакова кількість суспільне необхідного робочого часу.

Закон вартості - закон, що регулює еквівалентний обмін товарів відповідно до кількості втіленого в них суспільно необхідного робочого часу.

Дія закону вартості виявляється в тому, що всі різноманітні . за обсягом витрати праці зводяться до середніх, суспільно необхідних. Зведення це відбувається на ринку, через суспільні контакти всієї маси товаровиробників і покупців, через механізм попиту та пропозиції.

Необхідна умова дії закону вартості полягає у тому, щоб попит і пропозиція вільно взаємодіяли, зумовлюючи конкуренцію між виробниками (обмін товарів є невипадковим, товари виробляються у кількості, що відповідає взаємній потребі в них, відсутня будь-яка природна або штучна монополія).

Функції закону вартості:

1. Стихійний регулятор виробництва. Функція реалізується через механізм цін, коливання яких дозволяє товаровиробнику визначити, в яких галузях слід зосередити ресурси і збільшити виробництво товарів.

Якщо, наприклад, певного блага виробляється менше, ніж існує суспільна потреба в ньому, то попит на нього зростатиме, і відповідно ціна буде вищою, ніж вартість. Той, хто виробляє подібні товари, отримуватиме більші прибутки, що сприяє переливанню в цю галузь капіталу та суспільної праці. Виробництво товарів розширюватиметься. Проте, як тільки випуск цієї продукції перевищить платоспроможний попит, ціна впаде нижче за суспільну вартість і розпочинається зворотний процес: згортається виробництво і перелив капіталу та усіх елементів виробництва у галузі, де суспільна потреба не задовольняється.

2. Рушійна сила науково-технічного прогресу. Для того щоб не програти у конкурентній боротьбі або утримати позиції на ранку, товаровиробник має постійно вдосконалювати виробництво, запроваджувати нову техніку і технологію, поліпшувати якість продукції. Інакше кажучи, для отримання конкурентної переваги товаровиробники постійно повинні зменшувати індивідуальні витрати, а отже, підвищувати технічний рівень виробництва і його організацію. Все це сприяє науково-технічному прогресу, тобто розвитку продуктивних сил, зростанню суспільної продуктивності праці.

3. Фактор диференціації товаровиробників, який через постійне коливання цін і зміни в ринковій кон'юнктурі зумовлює диференціацію товаровиробників, Перетворюючи певну частину з них на таких, хто збільшує масштаби виробництва, і на таких, хто розорюється і покидає ринок. Цей процес охоплює різні групи товаровиробників, але особливо дрібних і середніх, Посилюючи між Ними майнову диференціацію. Терпить банкрутство і розорюється та група товаровиробників, у якої індивідуальні витрати виробництва вищі за суспільні. І, навпаки, товаровиробники, в яких індивідуальні витрати нижчі, ніж суспільні, розширюють виробництво і збагачуються особисто. У товаровиробників, в яких індивідуальна вартість товару збігається з суспільною, відбувається нормальний процес відтворення. Ця група становить у суспільстві більшість.