Світове господарство

§ 9 Міжнародний географічний поділ праці. Промисловість світу

(паливно-сировинні галузі)

Світове господарство — це сукупність господарств країн світу, пов'язаних між собою міжнародними економічними зв'язками.

Уже на зорі історії людства різні племена і народи почали обмінюватися різними товарами. На території України архео­логи знаходять вироби, виготовлені задовго до нашої ери за тисячі кілометрів від неї. Виникли постійно діючі торговельні шляхи, наприклад «шовковий шлях», відродити який ро­блять спробу в наші дні. По Дніпру пролягав шлях «з варяг у греки», тобто зі Скандинавії до Візантії.

Сильний поштовх розвитку світового господарства дала епоха великих географічних відкриттів. Тисячі вітрильних суден почали тоді плавати всіма океанами світу, перевозячи товари й сировину.

Подальший розвиток транспорту зміцнив економічні зв'яз­ки країн. Учені вважають, що світове господарство остаточно сформувалося наприкінці XIX ст. в результаті розвитку міждер­жавного ринку, транспорту та машинної промисловості. Саме машинна індустрія зумовила можливість виробництва товарів у таких кількостях, що їх стало достатньо не лише для задово­лення внутрішніх потреб, а й для масового постачання на міжнародний ринок. Було створено океанський флот, побудо­вано залізниці й порти, що з'єднали між собою різні країни світу і започаткували розвиток міжнародних перевезень.

У господарстві світу має місце міжнародний географічний поділ праці. Це поняття означає спеціалізацію країн на вироб­ництві певних видів продукції чи послуг та міжнародний обмін ними. Міжнародний географічний поділ праці — явище, яке існує реально. Воно не є чиєюсь примхою, якою можна знехтувати. Між різними країнами завжди існували, існують і будуть існувати відмінності в географічному положенні, при­родних ресурсах, структурі, майстерності населення тощо. Подібно до того, як жодна людина не може все знати і все вміти, так і країни, незалежно від розміру території і чисель­ності населення, не можуть виробляти все розмаїття потріб­них товарів та послуг.

У результаті географічного поділу праці в країнах світу формуються галузі міжнародної спеціалізації. Такі галузі значною мірою орієнтовані на експорт своєї продукції. Саме вони визначають обличчя країни в міжнародному географіч­ному поділі праці. Якщо в уяві спливає Канада, то одночасно спадає на думку, що саме канадські фермери (у тому числі й українського походження) є відомими у світі експортерами зерна. Куба для багатьох людей світу асоціюється з поняттями «цукор», «цукрова тростина», «гаванський ром» і «кубинські сигари».

Упродовж усього свого існування людське суспільство і господарство постійно розвивалися. Здійснювався науково-технічний прогрес (НТП), тобто поступальний рух уперед до дедалі досконалішого стану.

У середині XX ст. НТП прискорився і набув нових рис, які полягали в тому, що наука почала розвиватися бурхливими темпами і перетворилася в безпосередню продуктивну силу. Цей період, який дістав назву «науково-технічна революція» (НТР), триває донині.

НТР докорінно змінила світове господарство, його галузе­ву структуру і територіальну організацію. Стрімко зросла ча­стка найсучасніших високотехнологічних галузей, які виго­товляють наукомістку продукцію (електроніка, робототехніка тощо). Розширився експорт товарів. Провідними чинниками розміщення виробництва стало територіальне тяжіння до центрів науки й освіти та кваліфікованої робочої сили.

Гірничодобувна промисловість. Це така галузь, яка пов'я­зана з добуванням і первинною обробкою корисних копалин. Цю обробку часто ще називають збагаченням, бо в сировині збільшується відсоток потрібних елементів і зменшується відсоток баласту. Найбільші гірничодобувні країни світу — США, Росія, Канада, Австралія, Україна, ПАР і Китай. Гір­ничодобувна промисловість у цих країнах належить до галузей міжнародної спеціалізації. Такий статус вона має і в багатьох країнах, що розвиваються (Індія, Індонезія, Замбія, Бразилія, Мексика, Венесуела, Чилі та ін.). Третину своїх потреб у про­дукції гірничодобувної промисловості розвинені країни світу задовольняють за рахунок імпорту з економічно відсталих країн. Світовим імпортером гірничодобувної сировини є, на­приклад, Японія. Великим її споживачем є також Західна Європа.

Нафтодобувна промисловість. Нафту нині добува­ють майже у вісімдесяти країнах світу. Найбільше її добуває Росія, друге місце посідає США, третє — Саудівська Аравія. У Західній Європі основним виробником нафти стала Велико­британія — близько 100 млн т щороку. її добувають з-під дна Північного моря.

На країни, що розвиваються, припадає 4/5 покладів нафти та половина її видобутку. Ці країни є основними постачальни­ками нафти на світовому ринку, на якому щороку реалі­зується понад 1 млрд т нафти-сирцю і, крім того, значна кіль­кість нафтопродуктів (бензин, гас, мазут та ін.). Найбільшими експортерами нафти є країни Близького і Середнього Сходу. Вони забезпечують приблизно 2/3 світового експорту цього продукту (мал. 21). Багато держав регіону входять до Орга­нізації країн-експортерів нафти (ОПЕК), яку було створено в 1960 р. Велетенські танкери і трубопроводи розв'язали про­блему транспортування нафти.

Нині нафти експортується поки що більше, ніж нафтопро­дуктів, але частка останніх постійно зростає.

Газодобувна промисловість. Як правило, вона добре розвинена в тих країнах, що мають і розвинену нафтодобувну промисловість. Проте є й винятки. Наприклад, великі газодо­бувні країни — Канада, Туркменистан, Нідерланди, Узбекис­тан — не мають такого ж статусу стосовно видобування нафти. Приблизно шоста частина газу, що добувається, стає продук­том міжнародної торгівлі. Головними експортерами газу є Росія, Туркменистан, Канада, Алжир, Нідерланди, Індонезія. Найбільше газу імпортують Японія, Німеччина, Франція, Іта­лія, СІЛА. Газ експортують або трубопроводами, або танкерами, метановозами. Ці морські судна перевозять газ у зріджено­му стані.

Вугільна промисловість. Щороку 60 країн світу добу­вають близько 5 млрд т вугілля. Перша десятка цих країн (Ки­тай, Росія та ін.) добуває 75 % усього вугілля. Вугілля добува­ють переважно в промислово розвинених країнах, а не в дер­жавах «третього світу» ,як це притаманно нафтодобувний галузі. До міжнародної торгівлі потрапляє незначна частка видобутого вугілля — менше 10 % . Це означає, що країни ви­добувають вугілля переважно для власних потреб, а не для торгівлі.

Тривалий час головним експортером вугілля були США. У 1980-х роках їх випередила Австралія. З'явилися велетен­ські суховантажні судна для перевезення вугілля на великі відстані. Деякі колишні країни — експортери вугілля перетво­рилися в його імпортерів (наприклад, Німеччина, Великобри­танія). Збільшується експорт вугілля з країн, що розвива­ються, насамперед з Індії, Венесуели, Колумбії. Найбільший імпортер вугілля — Японія (див. мал. 21).

Електроенергетика. Електроенергію виробляють електро - станції різних типів (теплові, гідравлічні, геотермальні, атом­ні, вітрові та ін.).

Нині основну частку електроенергії виробляють теплові електростанції (ТЕС) — понад 60 %. Вони споживають ву­гілля, мазут, газ, біомасу та інші види палива. Ті ТЕС, які, крім електроенергії, виробляють і тепло для централізованого опалення житлових, адміністративних і виробничих примі­щень, називають теплоелектроцентралями (ТЕЦ). Друге місце в структурі виробництва електроенергії у світі посіда­ють гідроелектростанції (ГЕС). Вони забезпечують вироб­ництво п'ятої частини електроенергії. ГЕС бувають найрізно­манітнішої потужності — від карликових до велетенських. Розвинені країни освоїли 50 % своїх гідроресурсів, а країни, що розвиваються, — лише 7 % .

Атомні електростанції (АЕС) посідають третє місце за об­сягом світового виробництва електроенергії. Геотер­мальні електричні станції (ГТЕС) використовують внутрішнє тепло Землі, їх турбіни рухає пара, що виділяється з води, піднятої з надр. Десята частина електроенергії Нової Зеландії виробляється саме на таких станціях. Є вони також в Італії, США, Ісландії, Японії та деяких інших країнах. У світі поча­ли споруджувати електростанції, що використовують енергію морських припливів і відпливів (наприклад, у Франції). Це припливні електростанції (ПЕС).

Людство знову звернуло увагу на вітер як засіб для приве­дення в рух роторів вітротурбін. Використання енергії вітру є доцільним, якщо його швидкість на поверхні Землі перевищує 20 км/год. Активно використовують вітрову енергію в Калі­форнії (США). Поки що нинішні вітротурбіни дуже дорогі. На даному етапі людство все ще використовує мізерну ча­стку енергії Сонця. Протягом трьох хвилин Земля одержує від Сонця таку кількість енергії, яку людство витрачає за цілий рік. Геліоелектростанції масового поширення ще не мають. Джерелом енергії є також біомаса та висушені на сонці кізяки тварин. Наприклад, у Непалі, Ефіопії й Танзанії близь­ко 90 % спожитої енергії забезпечує біомаса. Кожна країна віддає перевагу якомусь одному типу елект­ростанцій. Наприклад, у Норвегії, південно - Африканській Республіці та Польщі будують в основному гідроелектростан­ції, у Франції — атомні електростанції. Світовими експорте­рами електроенергії є Росія, Україна, Угорщина, Франція. Основні імпортери електроенергії — США, Італія, Нідерланди. Лісова промисловість. На земній кулі розрізняють два лісові пояси — північний і південний. У північному в основно­му заготовляють хвойну деревину, в південному — широколи­сту. Хвойні ліси — це джерело деревини «м'якої», а широко­листі — «твердої». Щороку Земля втрачає 12 млн гектарів лі­сів. Якщо така тенденція збережеться, то вже через півстоліття на земній кулі не залишиться лісів природного походження. Тому нині в розвинених країнах Заходу вирубують лісів мен­ше, ніж їх відтворює сама природа.

Коефіцієнт вирубування лісів становить 0,45-0,75. Най­більші світові експортери деревини — Канада, США, Росія і скандинавські країни. Імпортують деревину країни Західної Європи та Японія.

Запитання і завдання

1. Що таке світове господарство і які чинники його форму­вання?

2. Що означає поняття «міжнародний географічний поділ праці»?

3. Що таке науково-технічна революція? Чим вона відрізня­ється від науково-технічного прогресу?

4. Що ви ще знаєте про країни — експортери та країни — імпортери корисних копалин, крім відомостей, наведе­них у підручнику?

5. Назвіть найголовніші особливості лісової промисловості світу на сучасному етапі.