Дорогі друзі! Економічна і соціальна географія світу — єди­ний шкільний предмет, який дає комплексні знання про нашу планету як розмаїте і водночас цілісне середовище існування су­часної людини. Ви знаєте, що дедалі більше людей мандрують світом, відвідують нові для них країни і материки. Розширюєть­ся міжнародне співробітництво. Громадяни України нині можуть вирушити практично в будь-яку країну і в будь-яку частину сві­ту. З більшістю держав Україна має дипломатичні відносини. Українські вчені, діячі культури і мистецтва працюють нині в США, Канаді, Німеччині, Франції, Фінляндії та інших країнах.

Отже, міжнародна, міждержавна рухливість українців за останнє десятиріччя значно зросла. Сотні тисяч наших земляків добувають нафту і газ у Росії, збирають овочі у Великобританії, фрукти в Греції, будують дороги і житло у Чехії та Польщі, виро­щують пшеницю в Аргентині.

У зв'язку з цим зросло значення знань про природу, розмі­щення населення, господарство, соціально-економічні й еколо­гічні проблеми різних країн і регіонів світу. Саме економічна і соціальна географія світу й дає ці знання.

Закінчивши школу, громадяни України повинні мати хоча б загальні поняття про сучасну політичну карту світу, розміщення населення нашої планети, світове господарство, глобальні про­блеми людства. Читаючи газети, дивлячись телевізор, слухаючи радіо, дістаючи інформацію з комп'ютерної мережі про події у світі, людина має розуміти, що і де відбувається. Якщо ж, прочи­тавши про закриття атомних станцій у Німеччині чи про тайфун на Філіппінах, ми не можемо збагнути, що таке екологічна ситу­ація і тайфун, і не знаємо, де ці країни знаходяться, то це озна­чає, що ми вміємо читати, але не здатні зрозуміти прочитане.

Ось чому цей курс дуже важливий, і його значення дедалі зростає. Це пов'язано з об'єктивними умовами нинішнього етапу розвитку людського суспільства.

ВІД АВТОРІВ

Для засвоєння економічної і соціальної географії світу вам пропонується цей підручник. Він складається з 34 параграфів. Крім тексту, підручник містить чимало ілюстрацій. Вони дають змогу створити певний образ об'єктів і явищ. Особливу увагу звертайте на картосхеми. Працюючи з текстом, постійно тримай­те під рукою шкільний географічний атлас світу. Будь-який на­званий у тексті об'єкт або країну, регіон або місто відразу зна­ходьте на карті. Постійно визначайте і характеризуйте гео­графічне положення цих об'єктів.

Після кожного параграфа подано запитання і завдання. Вони допоможуть вам закріпити вивчене. Деякі параграфи підручника закінчуються висновками. їх слід також уважно прочитати, щоб не лише узагальнити вивчене, а й систематизувати його. Після цього перевірте рівень засвоєння матеріалу параграфів за допомо­гою тестового контролю, мета якого не лише контролювати й оці­нювати, а й навчати і коригувати. Ви зможете пригадати забуте і відкоригувати те, що неправильно зрозуміли.

Характерною особливістю цього підручника є значні за обся­гом і кількістю додатки. Вони призначені як для одержання цінної додаткової інформації, так і для проведення практичних занять. За матеріалами додатків ви можете виконувати різноманітні прак­тичні роботи: порівнювати країни, наносити на контурну карту їх характеристики, креслити графіки, діаграми тощо.

Працюючи з підручником, пам'ятайте: зміни у світі відбува­ються постійно. Природно, що підручник не встигає за швидко­плинним життям. Тому намагайтеся зрозуміти закономірність і тенденцію розвитку явища. Збирайте найновіші дані з різних джерел інформації, щоб завжди бути обізнаними, ерудованими, сучасними.

Бажаємо вам успіхів у пізнанні бурхливого і цікавого, мінли­вого й різноманітного світу!

Що вивчає економічна і соціальна географія світу

Географія — це доля. Наполеон

Економічна і соціальна географія світу вивчає розвиток і розміщення населення та господарства нашої планети. Вона виявляє різноманітність соціально-економічних зв'язків на певних територіях і у світі в цілому. Основними територіаль­ними одиницями дослідження є вся Земля, окремі її регіони, держави та їх частини.

Безпосереднім об'єктом вивчення може бути транспорт світу або населення, наприклад, Південно-Східної Азії. Еко­номічна і соціальна географія світу комплексно досліджує гео­графічне положення, природні умови й ресурси, населення і господарство якоїсь країни, наприклад Франції. При цьому основна увага приділяється територіальній організації об'єктів і явищ, тобто їх зв'язкам між собою і з територією, на якій вони розташовані, а також геополітичним аспектам взаємодії різних країн і регіонів, значення яких залишається донині надзвичайно важливим.

Оскільки ми вивчаємо економічну і соціальну географію світу, живучи в Україні, нас насамперед цікавлять економічні зв'язки різних країн світу з нашою державою. Які їх обсяги, динаміка, перспективи? Для чого Україні потрібно розвивати соціально-економічне співробітництво з окремими регіонами й державами Європи і світу? Тому в підручнику і цим питан­ням приділено певну увагу.

Із попередніх курсів географії ви вже знаєте, що різні те­риторії, частини світу, країни мають як спільні, так і відмінні риси. В різні історичні часи одні й ті самі території належали до різних історико-географічних районів. Україна, україн­ська нація взагалі протягом віків перебувала у складі різних держав. Лише наприкінці XX ст. наш народ реалізував при­родне право кожної нації на створення незалежної держави.

Не всі нації реалізували це право. Тому у світі триває національно-визвольна боротьба, в результаті якої змінюється політична карта світу. Живучи на своїй планеті, людство зав­жди поділяло її на певні частини, регіони. їхній склад, площі, назви змінювалися з розвитком цивілізації. Відкривши Аме­рику, європейці поділили світ на два величезні регіони — Ста­рий Світ і Новий Світ. До першого вони відносили відомі з дав­нини Європу, Африку та Азію. Новим Світом стала щойно відкрита Америка. Так називають цю частину світу й досі.

Нині у світі можна виділити такі історико-географічні ре­гіони:

в Європі — Західна, Центральна і Східна Європа;

в Азії — Центральна, Південно-Західна, Південна, Пів-

денно-Східна та Східна Азія;

в Америці — Північна, Центральна і Південна Америка;

в Африці — Північна, Центральна і Південна Африка;

Австралія об'єднується в один регіон з Океанією.

Існують також інші підходи до виділення історико-гео­графічних регіонів. Так, в Америці виділяють Латинську Америку або ділять Росію на європейську й азійську частини. Не є остаточно усталеним і виокремлення історико-географіч­них регіонів у Європі, де геополітичні зміни відбуваються особливо швидко.

Країни, які знаходяться на межі материків, частин світу, політичних, економічних, історичних, національних регіонів, можуть бути віднесені до різних територіальних підрозділів. Так, Єгипет є одночасно країною Арабського Сходу, Північної Африки, Близького Сходу і навіть Середнього Сходу. Росію, Казахстан і Туреччину вчені СІЛА повністю відносять до азій­ських країн. Справді, більша частина території цих євразійсь­ких держав знаходиться не в Європі, а в Азії. Напевно, фізико-географічну суть понять «Європа» і «Азія» нині вже не можна ототожнювати з їх політичною та економіко-географічною суттю.

Ми з вами живемо в цікавий час швидкоплинних змін, але Україна завжди належала до Європи, а українці — до євро­пейської спільноти людства. Ми — діти Атлантики: кожна краплина води з території України виноситься її ріками лише в Атлантичний океан; над нашою країною проносяться ат­лантичні циклони. Тому, до якого б історико-географічного регіону не відносили нашу державу — до Центральної чи Східної Європи, це завжди буде Європейський регіон.

Нині швидко розвиваються і поглиблюються джерела гео­графічних знань про країни і регіони світу. Незалежна Ук­раїна встановила дипломатичні відносини з усіма провідними державами світу. Звідти до нас ринув бурхливий потік інфор­мації, у тому числі й географічної. Українці стали набагато мобільнішою нацією. В країні видається багато наукових і на­вчальних книжок з географії. Для вас джерелами географіч­них знань з економічної і соціальної географії світу можуть бути також матеріали газет і журналів, радіо і телебачення, ен­циклопедії, словники, довідники, географічні карти й атласи. Дедалі більше людей в Україні має доступ до величезного об­сягу інформації, що її накопичило людство в мережі Інтернет.

Як самостійна галузь знань економічна і соціальна гео­графія світу в Україні почала інтенсивно розвиватися після проголошення незалежності нашої держави. Це зумовлено швидким розвитком дипломатичних, зовнішньополітичних, гуманітарних зв'язків України з іншими державами світу. Україну почали вивчати у світі, і Україна почала пізнавати світ. З'явилися монографії, навчальні посібники і підручники. Виникли нові наукові школи, започатковані вченими Києва, Львова, Харкова. Наприклад, на географічному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шев­ченка засновано кафедру країнознавства і туризму. Розшири­лося коло вчених, до сфери наукових інтересів яких входять дослідження в галузі економічної і соціальної географії світу.

Запитання і завдання

1. Що вивчає економічна і соціальна географія світу?

2. Назвіть безпосередні об'єкти дослідження цієї науки.

1. Що найбільше цікавить українських учених, які вивча­ ють економічну і соціальну географію світу?

3. На підставі чого виділяють історико-географічні регіони?

2. Які історико-географічні регіони можна виділити на політичній карті світу?

4. Чому Україна належить до євроатлантичних держав?

5. Які джерела географічних знань вам відомі?

3. Чому, на вашу думку, в Україні розширилися досліджен­ ня в галузі економічної і соціальної географії світу?

4. За додатком 1 визначте найближчі й найвіддаленіші від Києва столиці європейських країн. За додатком 2 знай­ діть країни і міста з найбільшим відхиленням відносно київського часу.

Економічна і соціальна географія світу вивчає розвиток і роз­міщення населення та господарства нашої планети. В Україні нас найбільше цікавлять економічні та інші зв'язки різних країн світу з нашою державою.

Вся територія Землі, яка заселена людьми, поділяється на пев­ні історико-географічні регіони. Вони не є усталеними і зміню­ються з плином часу.

Джерела та обсяг знань з економічної і соціальної географії сві­ту нині швидко розширюються. З досягненням незалежності в Україні поглиблюються дослідження в цій галузі знань.

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ

(тестовий контроль)

1. Економічна і соціальна географія світу вивчає:

а) фізико-географічні умови різних країн світу; б) розвиток і роз міщення населення та господарства нашої планети; в) природу Світового океану.

2. Історико-географічні регіони світу виділяються на основі:

а) лише відмінностей між країнами; б) лише подібностей країн; в) відмінних і спільних рис

3. До євразійських країн світу належать:

а) Німеччина; б) Росія; в) Індія; г) Україна; ґ) Казахстан.

4. До нових джерел географічних знань належить:

а) географічний атлас; б) Інтернет; в) географічна енциклопедія.

5. Наукові центри, де проводяться найбільші дослідження з еконо­ мічної і соціальної географії світу:

а) Київ; б) Чернігів; в) Миколаїв; г) Львів.

2 Держави, форми їх правління та адміністративно-територіального устрою

Нині на Землі налічується понад 200 юридично і фактич­но незалежних держав.

Незалежна держава — це країна, яка здійснює внутрішню і зовнішню політику на основі суверенної волі своїх громадян і здатна проводити свою національну політику та відстоювати національні інтереси у полі різновекторних впливів інших держав і міжнародних організацій.

Для здійснення власної суверенної влади над певною тери­торією держава створює органи управління. Це — законодав­ча, виконавча і судова влади, прикордонна і митна служби, національна гвардія і збройні сили, валютно-грошова систе­ма, інформаційна служба та ін. Вони діють на окремій тери­торії, обмеженій з усіх боків сухопутними та морськими кор­донами. У межах цих кордонів державі належать суходіл, внутрішні води, надра, повітряний простір. Якщо країна має вихід до океану, їй належать і територіальні води — мор­ська смуга завширшки 12 морських миль, що безпосередньо прилягає до берега. Крім того, за міжнародними угодами деякі морські держави мають на морі економічні зони (200 морських миль від берега). В їх межах цим державам на­лежить виключне право на розвідування і розробку будь-яких природних ресурсів (риба, водорості, корисні копалини на дні і в надрах тощо).

Крім незалежних держав, на нашій планеті все ще є за­лежні території і країни. Це група територій і країн, які перебувають під політичним або військовим контролем неза­лежних держав-загарбників. Колонії управляються державою-метрополією беззастережно. Протекторати мають більше прав і надають якійсь іншій — суверенній — державі можли­вість здійснювати свою зовнішньополітичну діяльність. Підо­пічні території тимчасово передаються за рішенням Організа­ції Об'єднаних Націй (ООН) певній країні для здійснення нею управління внутрішньою і зовнішньою політикою цих територій.

У сучасному світі простежується чітка тенденція до ство­рення саме незалежних держав. Кожна нація для реалізації власного потенціалу прагне створити свою державу. Не завжди цей процес проходить мирно. Особливо багато проблем в Аф­риці, де колонізатори створювали колонії без урахування ет­нічних меж.

Цікаво, що в долі українського й африканських народів багато спільного: сотні років рабства, безправне становище на рідній землі, панування чужинців. Щоправда, до завойованої кров'ю свободи африканці ставляться дещо інакше. Вони, на відміну від деяких громадян в Україні, не виступають за повернення до колоніального статусу.

Більшу частину нашої планети, як відомо, займає Світо­вий океан. Води відкритих морів і океанів перебувають у спільному користуванні всіх країн, навіть якщо якісь із них не мають виходу до моря. Тут кожна держава може ловити ри­бу, перевозити вантажі й людей, проводити військово-морські маневри. Вільно літають над Світовим океаном і літаки.

Згідно з укладеним у 1959 р. міжнародним договором жод­ній державі не належить Антарктида. Будь-яка країна може проводити в ній наукові дослідження. Тут не можна будувати військові бази, розробляти родовища корисних копалин тощо.

Майже весь суходіл поділений між окремими державами, які здійснюють свою діяльність, спираючись на різні принци­пи організації влади. Ці принципи насамперед зумовлені особ­ливостями державного ладу, а він може бути і монархічним, і республіканським.

Монархія — це така форма державного правління, за якої найвища влада в країні належить одній особі — монарху. В різних країнах його називають по-різному: король, князь, шах, імператор, султан, емір та ін. Монархії бувають абсо­лютними і конституційними. В абсолютній монархії влада монарха практично нічим не обмежена. До таких держав на­лежать Бахрейн, Оман, Об'єднані Арабські Емірати (ОАЕ), Бруней та ін. В конституційній монархії влада монарха обме­жена конституцією. Прикладами конституційних монархій у світі є Великобританія, Іспанія, Бельгія, Норвегія, Данія,

Монако, Ліхтенштейн, Люксембург, Швеція, Японія, Марок­ко. Ще однією формою державного правління є теократична монархія (Ватикан): монарх є главою церкви, а політична вла­да належить духівництву (мал. 1).

Республіка — це форма державного правління, за якої усі вищі органи влади або обираються народом, або формують­ся парламентом, який обирає народ. Нині у світі переважають держави з республіканською формою правління, їх понад 140.

Розрізняють президентські й парламентські республіки. У перших президент очолює уряд і має значні повноваження (США, деякі країни Південної Америки, які взяли собі за взі­рець форму правління США). У парламентських республіках роль президента менша; уряд очолює прем'єр-міністр (Італія, Німеччина, Індія та ін.). Суто парламентськими республіками можна назвати Канаду та Австралію.

За формами адміністративно-територіального устрою всі країни поділяються на унітарні й федеративні. Унітарна держава складається з адміністративно-територіальних оди­ниць (провінцій, областей, районів тощо), які підпорядковані центральним органам влади. Унітарні держави мають єдину конституцію і єдину ієрархічну систему державної влади. Провінції, області, райони мають лише виконавчу владу. Во­ни не наділені ніякими законодавчими функціями. Нині більшість держав світу є унітарними. Така форма адміністра­тивно-територіального устрою вважається найбільш ефектив­ною і життєздатною. До унітарних держав належать Франція, Японія, Італія, Польща, Угорщина, Естонія, Греція та ін.

Федеративні держави мають у своєму складі самоврядні території (штати, республіки, землі, області, провінції тощо). Ці території хоча і входять до складу єдиної союзної держави, проте мають більшу або меншу автономію. їм притаманні оз­наки незалежних держав — власна конституція, парламент, президент і т. д. До них належать великі, здебільшого багато­національні держави — Росія, Індія, США, Бразилія, Нігерія, Німеччина, Канада та ін.

Інтенсивні процеси територіального розчленування на­прикінці XX ст. породили своєрідні форми державного устрою та особливості взаємодії між країнами. Так виникли протодержави. Це державні утворення, які набули майже всіх рис самостійної держави, формально залишаючись у складі іншої. Так, до складу Російської Федерації входить протодержава Татарстан. Вона навіть має право зносин з іншими країнами. Не скрізь є органи державної влади Росії на території Чечні-Ічкерії. Шотландія, перебуваючи у складі Великобританії, нині вже має не лише власний парламент, а й свою валюту.

Запитання і завдання

1. Скільки незалежних країн на Землі?

1. Дайте характеристику складових території, яка нале­жить державі.

2. Які типи залежних територій і країн вам відомі?

3. Що таке монархія? Назвіть приклади монархій.

4. Що таке республіка?

5. Чим відрізняються унітарні й федеративні держави?

6. Що таке протодержава? Назвіть приклади протодержав.

§ 3 Етапи формування політичної карти світу і типи країн

Формування сучасної політичної карти світу — дуже складний і тривалий процес. Навіть нині на наших очах на політичній карті планети лише за декілька років сталися ве­личезні зміни. Постійно відбувалися вони і в минулому. Цей процес триватиме і в майбутньому.

Можна виділити чотири етапи формування політичної карти світу: стародавній, середньовічний, новий і новітній.

Стародавній етап започаткували такі прадавні держави, як Єгипет, Греція, Рим, Індія, Китай. Вам відомо про них з уроків історії. Цей етап тривав до V ст. н. є.

Середньовічний етап формування політичної карти світу охоплював V — XVII ст. У цей час складається феодальна епо­ха. Функції держави змінюються. Швидкими темпами розви­вається господарство, виникають ремісничі цехи із сильною внутрішньою організацією. Поширюється феодальна роздроб­леність. Розвиток ремесел і торгівлі поєднує окремі фео­дальні, церковні володіння, міста-держави. З'являються об'єктивні передумови для реального об'єднання країн під владою монархів. Так виникають феодальні держави в Китаї, Індії, могутня Османська імперія. В Європі вже з раннього середньовіччя існували держава Київська Русь, Священна Римська імперія, Візантія, Іспанія, Англія та ін.

Новий етап творення політичної карти світу тривав із сере­дини XVII ст. до Першої світової війни на початку XX ст. У цей час утверджуються і стають панівними ринкові відносини. В їх сферу втягуються найвіддаленіші куточки планети. Колоні­альні завоювання, розпочаті Іспанією і Португалією ще в се­редньовічні часи, розгортаються з новою силою. Цього разу їх проводять молоді капіталістичні країни — Нідерланди й

Англія. У XVIII ст. вибороли незалежність Сполучені Штати Америки. На початку XIX ст. звільнилися іспанські колонії Латинської Америки. Виникло 15 нових незалежних держав.

Упродовж XIX ст. і до Першої світової війни європейські держави захопили майже всю Африку. Було завершено поділ світу між найсильнішими на той час державами (Великобри­танія, Франція, Німеччина та ін.). Закінчився і новий етап творення політичної карти світу.

Новітній етап формування політичної карти світу розпо­чався після завершення Першої світової війни і триває донині. Його можна поділити на три періоди.

Перший з них почався фактично іще наприкінці Першої світової війни. Розпалися Російська й Австро-Угорська імпе­рії, виник Союз Радянських Соціалістичних Республік (СРСР), з'явилися на політичній карті світу держави Естонія, Латвія, Литва, Фінляндія, Польща, Чехословаччина та ін. Втратила свої колонії в Африці Німеччина.

Після завершення Другої світової війни почався другий пе­ріод новітнього етапу творення політичної карти світу (див. другий форзац). Окупація деяких країн Європи й Азії радянсь­кими та американськими військами призвела до поділу світу на два ворожі табори. Утворилося дві Німеччини, дві Кореї, два В'єтнами, два Китаї. Одні й ті ж нації, але тепер уже в різних країнах, почали одночасно будувати різні системи — комуністичну і ринкову (капіталістичну), тому в людства на­решті з'явилася реальна можливість на практиці пересвідчи­тися, яка з них є кращою. Виявилося, що ринкова система на­багато ефективніша за соціалістичну (комуністичну). Тому ос­тання збанкрутіла і зазнала краху.

Наприкінці 80-х — на початку 90-х років XX ст. розпочався третій період новітнього етапу формування політичної карти світу (див. другий форзац). В єдину німецьку державу об'єдна­лися Федеративна Республіка Німеччина (ФРН) і Німецька Демократична Республіка (НДР). В результаті розпаду соці­алістичних країн — СРСР, Югославії та Чехословаччини — до­корінно змінилися політичні карти Європи й Азії. Виникло понад 20 нових країн. їх було прийнято до ООН, і вони почали здійснювати власну внутрішню і зовнішню політику.

За будь-яким показником (площа, чисельність населення, природні умови і ресурси, рівень розвитку, національний склад тощо) ми знайдемо немало країн, які близькі між собою. За близькістю показників країни світу об'єднують у певні гру­пи, тобто здійснюють їх типологію.

правильно обраним спеціалізації й моделі розвитку. Це «країни-готелі», які експлуатують свій чудовий клімат і блакитне море. Деякі країни обрали для збагачення не лише туризм, а й плантаційне господарство чи надзвичайно сприятливе геогра­фічне положення (Ямайка, Барбадос, Тринідад і Тобаго та ін.).

Запитання і завдання

1. Скільки і які етапи можна виділити у формуванні політичної карти світу?

2. Дайте коротку характеристику кожного етапу.

3. Знайдіть на політичній карті світу країни, які утворилися після розпаду СРСР, Югославії і Чехословаччини.

4. Які тенденції ви спостерігаєте у формуванні політичної карти світу на початку XXI ст,?

5. Яка ознака для типології країн є основною?

6. Назвіть групи країн за рівнем соціально-економічного розвитку.

7. Знайдіть на карті країни «великої сімки». Чим вони від­різняються від інших країн?

8. За «німою» політичною картою

Нині у світі налічується понад 4 тис. міжнародних органі­зацій (мал. 3). їх утворюють дві або кілька держав для реалі­зації певних спільних інтересів. Найбільшою міжнародною організацією, до якої входить більшість країн світу, є Органі­зація Об'єднаних Націй (ООН).

До найбільших регіональних міждержавних утворень від­носять Європейський Союз (ЄС) та Політичне й економічне об'єднання країн Південно-Східної Азії (АСЕАН). Канада, США і Мексика підписали Північноамериканський договір про віль­ну торгівлю (НАФТА). У Південній Америці виникло об'єд­нання Південноамериканський спільний ринок (МЕРКОСУР) у складі Аргентини, Бразилії, Парагваю та Уругваю. Африка теж має власне інтеграційне угруповання — Організацію Аф­риканської Єдності (ОАЄ). До неї офіційно входять усі 53 дер­жави цього континенту.

Найвідомішою й найавторитетнішою міжнародною ор­ганізацією є ООН. її було створено після Другої світової війни, у 1945 р., з метою відвернення чергової світової війни і локальних конфліктів, посилення міжнародної безпеки та розвитку міжнародного співробітництва. ООН діє на підставі Статуту. Його положення є обов'язковими для країн — членів цієї ор­ганізації.

Головними органами ООН, про які ми ледь не щодня чу­ємо в передачах інформаційних агентств і читаємо на сторін­ках газет і журналів, є Генеральна Асамблея і Рада Без­пеки. До інших провідних органів цієї міжнародної органі­зації належать Секретаріат, Міжнародний суд, Рада опіки, Економічна і соціальна Рада.

Штаб-квартира ООН розташована в Нью-Йорку (США). У 1945 р. Україна, перебуваючи у складі СРСР, стала однією з країн-засновниць ООН. Тепер наша держава — член кількох спеціалізованих міжнародних організацій ООН.

На засіданнях Генеральної Асамблеї, де присутні делега­ції від усіх країн — членів ООН, постійно обговорюються най­актуальніші проблеми світової політики, відпрацьовуються й ухвалюються рекомендації щодо їх вирішення. Кожна країна, незалежно від її площі, кількості населення, економічної та військової могутності, має один голос.

Рада Безпеки несе відповідальність за підтримання між­народного миру і безпеки. її рішенням повинні підкорятися всі члени ООН. Рада Безпеки складається з 15 країн-членів, третина з яких є постійними (США, Великобританія, Фран­ція, Китай і Росія). Інші десять країн-членів обираються на певний термін у певній послідовності.

У різних країнах працюють 16 спеціалізованих установ ООН. Серед найвідоміших — ЮНЕСКО, МАГАТЕ, ФАО та ін.

Організація ООН з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), членом якої є і наша держава, має штаб-квартиру в Парижі (Франція). Керівні органи Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ) знаходяться у Відні (Австрія). Продовольча й сільськогосподарська організація (ФАО) розта­шована в Римі.

Світова організація торгівлі (СОТ) є однією з авторитет­них міжнародних організацій, які не входять до ООН.

Організація Північноатлантичного договору (НАТО) є військово-політичним союзом, найвідомішим і найпотужні­шим у світі. Штаб-квартира НАТО дислокується в Брюсселі (Бельгія).

Важливою міжнародною організацією є інтеграційне угру­повання країн Європейський Союз. Його утворюють 15 держав, і ще 10 держав увійдуть до нього з 2004 р. Багато країн хочуть вступити до ЄС (табл. 1). Один із керівних органів ЄС — Європейський Парламент. Він складається з представників від урядів усіх країн — членів ЄС.

Краіна	Площа тис.км2	Населення млн.чол	ВНП на душу населення $
Члени ЄС: Австрія	84	8,1	24900
Бельгія	31	10,2	25000
Великобританія	244	59,3	23100
Греція	132	10,5	15100
Данія	43	5,3	26400
Ірландія	70	3,7	26300
Іспанія	505	39,4	18600
Італія	301	57,6	22300
Люксембург	3	0,4	41600
Нідерланди	41	15,8	25900
Німеччина	357	82	24000
Португалія	92	10	17100
Фінляндія	337	5,2	23000
Франція	544	59	22200
Швеція	411	8,9	23200
Кандидати : Болгарія	111	8,2	4700
Естонія	45	1,4	7700
Кіпр	9	0,8	17100
Латвія	65	2,4	5800
Литва	0,3	3,7	6200
Мальта	313	0,4	8800
Польща	238	38,7	7800
Румунія	49	22,5	5700
Словаччина	20	5,4	10300
Словенія	775	2	15000
Туреччина	93	63,9	5900
Угорщина	79	10,1	10200
Чехія		10,3	12500

Співдружність Незалежних Держав (СНД) було створено після розпаду СРСР наприкінці 1991 р. Україна входить до СНД на правах асоційованого члена.Великий вплив на формування політичної карти світу ма­ють геополітичні чинники, тобто чинники, пов'язані з дією географічного довкілля. Геополітика — це наука, яка вивчає вплив географічних чинників переважно на зовнішню, а також внутрішню політику держав. Найбільший внесок у її розвиток зробили німецькі географи. Деякі з них розглядали держави як живі організми, які борються між собою за місце під сонцем.

Природа й природні ресурси, а до них належить і площа території, є важливою умовою розвитку будь-якої держави. Кожна країна повинна мати достатній простір для задоволен­ня своїх внутрішніх потреб. З іншого боку, вплив території — це вплив її природних умов і в цілому географічного середови­ща. Клімат, їжа і навіть географічний краєвид, стверджував російський геополітик П. М. Щлюков, впливають на природу й психіку людини. Формується певний менталітет (харак­тер, образ мислення) народу. Він обов'язково позначається на внутрішній і зовнішній політиці тієї країни, в якій цей народ переважає.

Велике значення має географічне положення краї­ни, тобто розміщення її відносно інших об'єктів і територій на поверхні Землі. Зовсім різні результати розвитку нації і країни дає їх розташування в зоні тундри і в субтропічній зоні, у гірській місцевості й на морському узбережжі.

Якщо країна межує з нестабільними, кризовими держава­ми, це негативно позначається на її соціально-економічному розвитку. На територію цієї країни починають проникати бі­женці, озброєні формування тощо. Порушується розміреність внутрішнього життя.

Що ж є рушієм усіх процесів, які відбуваються в природі та суспільстві? Рушій усього в природі — нерівність і нерівномір­ність. Рівність породжує застій. Досягнення повної рівності, врівноваження, одноманітності рівноцінне смерті. Атмосфер­ний тиск, температура, вологість, сонячне тепло розподіля­ються по планеті нерівномірно. Тому в природі все перебуває в постійному русі. Надто велика нерівномірність породжує при­родні катаклізми (катастрофи) — землетруси, тайфуни, тор­надо, повені, селі. Чим більша нерівномірність, тим сильніша катастрофа.

Так і в суспільстві. Відсутність нерівності призводить до застою і розпаду. Дуже великі нерівність і нерівномірність по­роджують у державі та в її стосунках з іншими країнами політичні й соціальні потрясіння. Тому завданням будь-якого раціонально організованого суспільства є досягнення опти­мального рівня нерівності. За таких умов буде рух уперед і можна вберегтися від суспільних катастроф.

Запитання і завдання

1. Скільки міжнародних організацій налічується нині у світі?

1. Назвіть найбільші регіональні міжнародні утворення.

2. Яка міжнародна організація і чому є найвідомішою та найавторитетнішою у світі?

3. Що вам відомо про функції, які виконують Генеральна Асамблея і Рада Безпеки ООН?

2. Назвіть спеціалізовані організації ООН.

4. Чому, на вашу думку, так багато країн світу хотіли б ста­ти членами ЄС і НАТО?

3. Що таке геополітика?

5. Як впливають географічні чинники на долю країн і на­родів?

6. Що є рушієм усіх процесів, які відбуваються в природі й суспільстві?

10. Що, на вашу думку, означає вислів: «Географія — це доля?

10. Обговоріть у класі значення вислову: «Народ, який не хоче годувати власну армію, годуватиме чужу».

ВИСНОВКИ

Формування сучасної політичної карти світу — дуже складний і тривалий процес. Використавши наявну історичну інфор­мацію, у ньому виокремлюють чотири етапи: стародавній, се­редньовічний, новий і новітній. У межах останнього етапу мож­на виділити три періоди. Перші два почалися із закінченням двох світових воєн у XX ст. Третій почався наприкінці 80-х — на початку 90-х років XX ст. банкрутством і крахом комуністич­ної системи.

Для сучасної політичної карти світу характерне надзвичайне розмаїття країн. За певними спільними ознаками їх об'єдну­ють у групи. Основною ознакою нині є рівень соціально-еко­номічного розвитку країни.

Основною формою поділу світу на окремі, відмінні за певними ознаками частини є держава. Держави — це окремі території, на яких певний народ сам, без втручання інших держав, вирі­шує свої внутрішні й зовнішні справи. Це — суверенітет, або незалежність, держави. Близькі за географічним положенням держави утворюють регіони. Для досягнення певної спільної мети окремі держави утворюють міждержавні організації. Нині у світі спостерігається велика різноманітність форм правління й адміністративно-територіального устрою держав. Державний лад може бути монархічним або республікансь­ким. За формами адміністративно-територіального устрою всі країни поділяються на унітарні та федеративні. Найвідповіднішими сучасності виявилися унітарні республіки. Вони і пере­важають кількісно.

Сучасна політична карта світу й окремих його частин дуже складна і динамічна. Вона постійно змінюється в напрямку збільшення кількості незалежних держав. Напевно, ця тен­денція збережеться і в першій половині XXI ст. Нині у світі налічується понад 4 тис. міжнародних організацій. Найвідомішою і найавторитетнішою серед них є ООН. У Євро­пі, де знаходиться й наша держава, майже всі країни прагнуть вступити до ЄС і НАТО.

Географічні чинники продовжують відігравати значну роль у внутрішній і зовнішній політиці держав. Дію географічних чин­ників вивчає наука геополітика. Пізнаючи закони цієї науки, людство намагається запобігти суспільним катаклізмам.

Тест 2

1. Виділяють таку кількість етапів формування політичної карти світу: а) п'ять; б) три; в) чотири.

2. Новий етап творення політичної карти світу тривав до: а) ЮО-літньої війни; б) Першої світової війни; в) Другої світової війни.

3. Другий період новітнього етапу формування політичної карти світу тривав до:

а) Другої світової війни; б) виникнення СРСР; в) кінця 80-х — по­чатку 90-х років XX ст.

4. Домінуючою ознакою у виділенні різних типів країн нині є: а) національний склад населення; б) рівень забезпечення природ­ними ресурсами; в) рівень соціально-економічного розвитку країн.

5. До країн «великої сімки» належать: а) Франція; б) Швеція; в) Росія; г) Канада; ґ) Італія.

6. До середньорозвинених країн належать: а) Нідерланди; б) Швейцарія; в) Греція; г) Чилі; ґ) Чехія.

7. Багатими країнами, які накопичили це багатство за рахунок при­родних ресурсів, є:

а) Японія; б) Науру; в) Кувейт; г) Сінгапур; ґ) Бахрейн.

8. Підопічні території — це:

а) незалежні держави; б) країни, що мають на своїй території іно­земні військові бази; в) країна, яку ООН тимчасово передала пев­ній країні для здійснення управління її внутрішньою і зовнішньою політикою.

9. Міждержавний договір про вільну торгівлю (НАФТА) підписали: а) Бразилія, Аргентина і Болівія; б) США, Канада і Мексика; в) Ал­жир, Лівія і Єгипет.

10. До конституційних монархій належать такі країни: а) Іспанія; б) Бруней; в) Японія; г) Польща; ґ) Єгипет.

11. Республіканську форму державного правління мають: а) Італія; б) Бахрейн; в) Марокко: г) Норвегія; ґ) Кенія.

12. Нині у світі налічується така кількість міжнародних організацій: а) понад 10 тис; б) близько 1 тис: в) понад 4 тис

13. Інтеграційне об'єднання НАФТА існує в: а) Південній Америці; б) Північній Америці; в) Африці.

14. Об'єднання МЕРКОСУР виникло в: а) Південно-Східній Азії; б) Африці; в) Південній Америці

15. Найбільше бажаючих вступити до таких міжнародних органі­зацій:

а) СНД; б) ОАЄ; в) ЄС.

16. Штаб-квартира НАТО дислокується в: а) Брюсселі; б) Парижі;

в) Вашингтоні,

17. Вплив чинників географічного середовища на політику держав вивчає наука:

а) географія; б) історія; в) геополітика; г) філософія. 18. Рушієм усіх процесів у природі й суспільстві є: а) воля керівництва держав; б) комуністична ідея; в) нерівність і нерівномірність