2. Захист прав споживачів у країнах снд

У колишньому СРСР не існувало єдиної державної політики, а також спеціалізованих відомств на захист прав й інтересів спожи­вачів. Кинувши гучне гасло "Все для людини, все в ім'я людини", державні чиновники Радянського Союзу не зробили ніяких кроків щодо законодавчого закріплення прав споживачів, а тим паче прак­тичної їх реалізації.

Перші громадські консюмерські організації в СРСР виникли в кі­нці 80-х років у ході спроб застосування ринкових реформ і демок­ратизації суспільства, передбачених політикою перебудови, яка ве­де свій початок від рішень квітневого (1985 р.) пленуму ЦК КПРС. А перші державні консюмерські установи, а також перші закони на захист споживачів почали з'являтися вже в 90-х роках в незалежних державах - колишніх республіках Радянського Союзу.

Перш ніж аналізувати безпосередні передумови виникнення консюмеризму в колишньому СРСР (рис. 3.1.), доцільно сказати, що в країні існували певні історичні традиції споживчого руху системи контролю якості продукції.

Перші згадки про застосування стандартів з Росії з метою під­вищення якості продукції були ще в XVI столітті, в часи правлін­ня царя Івана Грозного. Зокрема, були запроваджені стандартні калібри - кружала - для вимірювання гарматних ядер з метою підвищення їх якості. Було також закладено вартове містечко Свіяжськ, під час побудови якого запроваджувалися будівельні елементи, які були заздалегідь виготовлені за стандартними роз­мірами далеко від Свіяжська - в місті Угличі. Були й інші при­клади. Однак в XVІ-XVП ст. в Росії обмежувалися лише окреми­ми стандартними рішеннями.

Початок ширшого впровадження стандартизації в Росії був по­кладений імператором Петром І. Зокрема, у першому зібранні зако­нів Російської імперії був вміщений Указ, який свідчив про запро­вадження в Росії елементів стандартизації та взаємності. Так, під час побудови флоту для Азовського походу як зразок була викорис­тана галера, за якою були виготовлені ще 22 галери. Це дало мож­ливість побудувати російський флот швидко та якісно.

Особливу увагу Петро І приділяв якості та стандартизації зброї, інтерес в цьому плані являє собою Указ Петра І щодо якості від 2 січня 1723 р. Текст Указу свідчить не лише про вимоги до якості (в даному разі - до рушниць для армії), але й до системи контролю якості продукції, державного нагляду за ним та мірах покарання за виготовлення дефектної продукції. Відомо також, що Петро І, на­магаючись розширити й активізувати зовнішню торгівлю, організу­вав у Петербурзі й Архангельську урядові бракеражні комісії, до обов'язків яких входив нагляд за якістю експортованої Росією си­ровини (льону, конопель, деревини та ін.)

Розвиток промисловості й транспорту в Російській імперії привів до розширення робіт по стандартизації у XIX ст. Зокрема, в 1860р. був установлений єдиний розмір залізничної колії (1524мм) і за­тверджені габаритні норми наближення будівель та рухомого скла­ду. В 1889 р. були затверджені перші технічні умови щодо проекту­вання та спорудження залізниць, а в 1898 р. - єдині технічні вимоги до постачання основних матеріалів і виробів для потреб залізниці. В 1899 р. був визначений єдиний сортамент профілів металопрока­ту. А в 1900 р. був прийнятий ряд правил та норм щодо проекту­вання та експлуатації електротехнічних виробів тощо.

Впровадження національних стандартів та єдиних вимог до якос­ті продукції в Російській імперії ускладнювалося через велику кіль­кість іноземних концесій, власники яких, як правило, запроваджу­вали свої стандарти. Зокрема, таке положення справ привело до розповсюдження в країні трьох систем вимірювання: аршинної, дюймової та метричної. Це, зрозуміло, ускладнювало виробництво продукції та контролю її якості.

Одним із перших після революції 1917 р. був прийнятий декрет "Про введення міжнародної метричної системи мір важелів" (14 вере­сня 1918 р.). У 1925 р. створюється Комітет із стандартизації. В 1926р. затверджений перший радянський загальносоюзний стандарт - "Бо­рошно. Селекційні сорти зерна. Номенклатура". В тому ж році були прийняті стандарти на новий сортамент металопрокату, що дозволив скоротити кількість типорозмірів у 6 разів, а також стандарти на мет­рично дюймове різьблення, на допуски та посадки тощо. Вони стали базою для оволодіння методами передових зарубіжних фірм, таких як Форд, Тейлор, що стосувалися контролю якості продукції на основі допусків та посадок. Як бачимо, однією з перших форм управління якістю в Радянському Союзі стала перевірка виробів методом сорту­вання та розбраковки на придатні та непридатні.

Проблеми захисту споживачів у країніх СНД

Молодий консюмеризм держав - колишніх республік СРСР -стикається з непомірно більшими труднощами ніж у будь-якій роз­виненій країні. По-перше, процес його становлення проходив в умовах хронічного і тотального дефіциту товарів та послуг, під впливом насамперед політичних причин. По-друге, монополізм, слабка конкуренція, відсутність цивілізованого ринку явно не сти­мулює виробника і продавця йти назустріч споживачеві. По-третє, ще не переборена (і не змогла бути перебореною в такий історично короткий термін) нерозвиненість демократичних форм громадсько­го життя в цілому. Цей факт відбивається на рівні й якості руху на захист прав й інтересів споживачів. Так, консюмеризм в державах -колишніх республіках СРСР - не знайомий з такими ініціативами і діями споживачів, як, скажімо, масові кампанії бойкоту якоїсь фір­ми або товару, немає телефонних атак на підприємство, шо про­штрафилося, відсутні "гучні" виступи з вимогами впровадження нових конеюмерських законів та ін.

По-четверте, консюмеризм в державах - колишніх республіках СРСР незрівнянно малочисельний та бідніший ніж в цивілізованих країнах. В консюмерських організаціях будь-якого рівня спостері­гається нестача коштів та працівників, а добровольчество в сучас­них складних соціально-економічних умовах надзвичайно усклад­нене: навіть ентузіасти часто не мають можливості присвятити себе роботі, що не оплачується.

По-п'яте, консюмеризм в регіоні потребує більшої державної підтримки. Йому необхідні приміщення для роботи, податкові піль­ги, можливо, перерахування частини штрафів, що стягуються за порушення прав споживачів, консюмерським організаціям. Пред­ставники консюмеризму повинні активніше залучатися до розробки законодавчо-правової бази захисту споживачів, до розв'язання про­блем сертифікації й стандартизації та ін.

По-шосте, необхідна більш тісна та постійна взаємодія всіх дер­жавних і громадських структур у сфері захисту прав й інтересів споживачів.

Федерація товариств споживачів країн СНД

У грудні 1989 р. чотири десятки реально існуючих місцевих клу­бів, товариств, союзів, асоціацій споживачів об'єдналися у Федера­цію товариств споживачів СРСР. З перших же кроків Федерацією був прийнятий розумний курс на автономію її складових частин. Рішення Федерації носили не директивний, а рекомендаційний ха­рактер. Вона не керувала, а координувала зусилля, допомагала об­міну досвідом, методиками та ін.

На початку 1992 р. у зв'язку з розпадом СРСР Федерація това­риств споживачів СРСР була перетворена в Міжнародну Конфеде­рацію товариств споживачів. Реалізуючи на практиці фундаментальний принцип міжнародних консюмерських організа­цій, зафіксований в Статуті СІ. КонфТС стала незалежною, неуря­довою; неприбутковою міжнародною організацією. Вона не отри­мує ані державних субсидій, ані спонсорської підтримки від комерційних структур. Принцип її роботи - ніякої політики.

Склад Конфедерації постійно оновлюється. Зараз вона об'єднує національні консюмерські організації країн СНД (Білорусі, Вірме­нії, Туркменистану, Російської Федерації: Союз споживачів РФ, Лі­гу захисників споживачів, Товариство споживачів автотехніки), а також близько п'яти десятків регіональних товариств споживачів (обласних і місцевих). Зокрема, від України до КонфТС входять Одеська, Дніпропетровська, Харківська, Донецька області, а також Київська міська організація "Захист споживача".