Тема: Темперамент.
План.
Поняття про темперамент та його фізіологічні механізми.
Типи вищої нервової діяльності і темперамент.
Психологічна характеристика типів темпераменту:
Психологічна характеристика холеричного типу темпераменту.
Психологічна характеристика сангвінічного типу темпераменту.
Психологічна характеристика флегматичного типу темпераменту.
Психологічна характеристика меланхолічного типу темпераменту.
Коло психічних якостей, що визначають темперамент.
1.
Поняття про темперамент та його фізіологічні механізми
Відомо, що емоційні прояви і вчинки людей в різних ситуаціях життя не є однаковими. Одні миттєво приймають найважливіші рішення, другі довго вагаються перед тим як здійснити той чи інший вчинок. Одна людина зберігає спокій в усіх ситуаціях, а інша навіть від незначної неприємності може впасти у відчай. Такі відмінності значною мірою можна пояснити темпераментом конкретної людини.
Темперамент – це психічна своєрідність, що виражається в певній збудливості, емоційності, вразливості, вразливості і швидкості перебігу психічної діяльності.
Темперамент – це індивідуальні особливості особистості, які проявляються в динаміці протікання психічних процесів, загальної рухливості й емоційній збудливості.
Відомі три основні теорії пояснення суті темпераменту:
Вперше про темперамент (гуморальна теорія) сказав давньогрецький лікар Гіппократ ( V ст. до н. е.). Гіппократ, який пояснив природу темпераменту, співвідношенням різних рідин в організмі. Назви основних типів темпераменту походять від назв цих рідин і збереглися донині: холеричний - від слова chole (жовч), сангвінічний - від sanguis (кров), меланхолічний - від melon chole (чорна жовч), флегматичний - від phlegma (слиз). Але, незважаючи на правильний опис типів, Гіппократ не зміг дати їх наукове обґрунтування.
Другу (конституційну) теорію започаткував у XX ст. н. е. німецький психіатр Е. Кречмер. Обґрунтував думку про те, що психічний склад індивіда відповідає будові тіла, загальній конституції. Е. Кречмер виділив чотири конституційні типи (астеничний, атлетичний, пікнічний, дисплатичний) і вважав, що кожному з них притаманний відповідний темперамент.
Основним недоліком гуморальної та конституційної теорій було пояснення темпераменту лише біологічними чинниками і недооцінювання ролі середовища і соціальних умов у формуванні психологічних властивостей індивіда.
Третій підхід до пояснення суті темпераменту пов'язаний з вченням І. П. Павлова про діяльність центральної нервової системи. У результаті досліджень було встановлено, що в основі індивідуальних відмінностей лежать такі фізіологічні властивості: сила, врівноваженість, рухливість нервові процесів. Виділено 4 типи вищої нервової діяльності. Встановлено зв'язок між типом вищої нервової діяльності і типом темпераменту.
2.
Типи вищої нервової діяльності і темперамент
Згідно з вченням І. П. Павлова про вплив центральної нервової системи на динамічні особливості поведінки виділяють три основні властивості нервової системи:
а) силу процесу збудження й гальмування, яка зумовлена працездатністю нервових клітин та нервової системи в цілому;
б) врівноваженість нервової системи - баланс процесів збудження й гальмування;
в) рухливість нервових процесів - швидкість переходу одного процесу в інший.
На основі цих властивостей (їх поєднання) Павлов установив 4 основні типи нервової системи людини.
Сильний, неврівноважений, рухливий – холерик.
Сильний, врівноважений, рухливий – сангвінік.
Сильний, врівноважений, повільний (малорухливий) – флегматик.
Слабкий – меланхолік.
Фізіологічною основою темпераменту є взаємодія кори і підкірки – взаємодія обох сигнальних систем. Т.ч. фізіологічною основою темпераменту є співвідношення природного збудження і гальмування.
3.