НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ

КАФЕДРА АГРАРНОГО КОНСАЛТИНГУ ТА СЕРВІСУ

РЕФЕРАТ

З

Дорадництва

на тему:

РОЛЬ ДОРАДНИЦТВА В РОЗВИТКУ ОСОБИСТОГО СЕЛЯНСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА В УМОВАХ ДІЯЛЬНОСТІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ОБСЛУГОВУЮЧОГО КООПЕРАТИВУ

Виконав:________ В.І. Чорноморець

КИЇВ — 2013

Кожен згоден, що сильна сім’я є фундаментом здорового суспільства. Україна є унікальною, бо має величезний потенціал як аграрна держава. В сільському господарстві задіяно не менше десяти мільйонів українців, половина з них праює на власних особистих селянських господарствах. Інші працівники аграрного сектору, наймані у фермерських господарствах та сільськогосподарських підприємствах, які орендують їх же землю. Всих нас обєднує те, що ми працюємо на землі. Одні працюють за новітніми технологіями, інші – за старими, а подекуди за дідівськими технологіями. А результат один – мала заробітна плата у найманих працівників та низький рівень прибутковості у власників дрібних господарств.

Якщо батько й мати працюючи в господарстві не можуть надати своїм дітям хоча б найнеобхіднішого, то про яку сильну сім’ю може йти мова. Не говорячи про здорове суспільство та сильну державу. Коли сільська сім’я буде виготовляти свою продукцію за новітніми технологіями її продуктивність буде вищою в декілька разів.

Тому наша діяльність спрямована на зміцнення сім’ї та на розбудову здорового суспільства в сильній державі.

В законі України «Про сільськогосподарську дорадчу діяльність» в червертій статті прописано основні завдання та методи дорадчої діяльності, які НАМ потрібно вточнити та доповнити. А саме, «сприяти розвитку, сільськогосподарського господарства». Попри недоповненості Закону ми не тільки радимо, а й допомогаємо малим сільськогосподарським товаровиробникам у виділенні з Держбюджету коштів на придбання матеріально-технічного забезпечення для розвитку малого бізнесу. Також, працюємо з фондом Ріната Ахметова «Розвиток України», залучаємо міжнародної програми США в Україні «Агроінвест», ведутьсья переговори з Італією, Францією, Канадою та іншими грантодавцями, інвесторами та бізнесменами над залученням інвестицій в дрібний бізнес України.

За нинішніх ринкових умовах малі господарства навіть з новітніми технологіями по одинці будуть не кункурентноспроможними. Бо їх обсяги не дозволять вийти на оптовий ринок. Тому ми допомогаємо ініціативним селянам створити сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи, які надаватимуть послуги по: закупівлі матеріально-технічного оснащення, забезпечення кормовою базою тварин та добривами для рослин, реалізації продуктів виробництва членів кооперативу тощо.

Це призведе до підвищення доходів сільської сім’ї та зниження витрат міської сім’ї на харчування, що зробить сім’ю сильною і самодостатньою ланкою суспільства.

Забезпечення населення України продуктами харчування власного виробництва в достатньому і доступному обсягах та їх відповідність нормам раціонального харчування являє собою актуальну національну проблему. Виробництво сільськогосподарської продукції забезпечується сприятливими кліматичними умовами і наявністю унікального земельного ресурсу – чорнозему, розповсюдженому майже на всій території країни. За своїм агропродовольчим потенціалом Україна являє собою одну з найпотужніших країн світу з виробництва сільськогосподарської продукції у обсягах, що дозволяють забезпечити внутрішні потреби харчового споживання та експортні поставки на світові ринки продовольства. Але чомусь більшість Українців витрачає на їжу 61% від своєї заробітної плати.

Розвиток агропродовольчої системи, як свідчить досвід провідних країн світу, не можливий без державного регулювання економічних, соціальних, екологічних та інституційних взаємовідносин в суспільстві.

На сучасному етапі розвитку країни державне регулювання у агропродовольчій сфері здійснюється відповідно до нормативно-правової бази з державної підтримки виробників сільськогосподарської продукції, яка базується на визначеній аграрній політиці держави з відповідною функцією та механізмами впровадження[1,2,3].

До основних господарюючих суб’єктів у сільському господарстві відносяться юридичні особи (господарські товариства, приватні підприємства, виробничі кооперативи, фермерські господарства, державні підприємства, підприємства інших форм господарювання) та фізичні особи, які здійснюють цілеспрямовану діяльність за місцем проживання на території сільських населених пунктів на земельних ділянках з цільовим призначенням «для ведення особистого селянського господарства» - особисті селянські господарства. Врегулювання засад діяльності юридичних осіб у агропродовольчій сфері економіки України визначаються Цивільним та Господарським Кодексами України, а також Законами України «Про сільськогосподарську кооперацію» від 17 липня 1997 року та «Про кооперацію» від 10 липня 2003 року. Правові, організаційні , економічні та соціальні засади ведення особистого селянського господарства викладені в Законі України «Про особисте селянське господарство» від 15 травня 2003 року. Разом з тим недостатня визначеність організаційно-правових форм діяльності особистих селянських господарств, які є економічними суб’єктами за змістом, однак без створення юридичної форми перешкоджає їм в рівноправному, у порівнянні з юридичними суб’єктами господарювання, отриманні державної підтримки та соціального захисту[4,5].

Земельний ресурс сільськогосподарського призначення України становить майже 70,1% (42347,6 тис. га) всього її земельного фонду, у тому числі: рілля – 32544,1 тис. га; сіножаття – 2410,2 тис. га; пасовища – 5528,5 тис. га. Відповідно до Закону України «Земельний кодекс України» від 25 жовтня 2001р. № 2768-Ш землі сільськогосподарського призначення передаються у власність для використання:

- громадянам – для ведення особистого селянського господарства, садівництва, овочівництва, сінокосу і випасу худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

- сільськогосподарським підприємствам – для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а також для науково-дослідних, освітньо-професійних закладів науки і освіти для експериментальних і навчальних цілей тощо.

Громадяни України мають право на безкоштовне отримання земельних ділянок на правах власності у розмірах:

• для ведення фермерського господарства – у розмірі земельної долі (пая), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на територіях сільських, селищних, місцевих Рад, де знаходиться фермерське господарство;

• для ведення особистого сільського господарства - не більш 2,0 га;

• для ведення садівництва – не більше 0,12 га;

• для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських споруд (присадибна ділянка) в селах – не більш 0,25 га, у селищах – не більш 0,15 га, в містах – не більш 0,1 га тощо.

Земельний ресурс виступає в ролі головного засобу виробництва в економіці агропродовольчої системи щодо виробництва сільськогосподарської продукції. Економічна діяльність агропродовольчої системи включає виробництво та переробку сільськогосподарської продукції, а також продовольчий ринок, і характеризується показниками [6]:

• площа земельних ділянок;

• забезпеченість матеріально-технічними ресурсами (кількість тракторів у сільськогосподарських підприємствах і господарствах населення, обсяги внесення мінеральних добрив);

• фінансова забезпеченість (інвестиції в основний капітал);

• масштаби виробництва (обсяги виробництва валової продукції сільського

• господарства, обсяги реалізації продукції харчової промисловості);

• місткість ринку (обсяги продовольчих витрат населення);

• збалансованість ринку (рівень збалансованості структури харчових раціонів, який визначається на основі даних щодо фактичного споживання продуктів харчування населенням країни, а також енергетичної цінності харчових продуктів і раціону).

На теперішній час за даними Державного Комітету статистики України в агропродовольчій системі діють майже 57 тис. одиниць господарюючих суб’єктів, зареєстрованих, як юридичні особи, за основним видом діяльності, та більш ніж 4,6 млн. одиниць особистих селянських.

Динаміка їх змін за трирічний період визначається незначним коливанням у межах 3,5%, що свідчить про усталений характер організаційно-правових форм суб’єктів господарювання та їх кількісний склад.

Переважне виробництво сільськогосподарської продукції юридичними особами має місце тільки в рослинництві по зерновим та зернобобовим культурам, цукровим бурякам та соняшнику і здійснюється, переважно, у великотоварних за обсягами продукції підприємствах. По продуктам тваринництва (м’ясо у забойній вазі та яйця) спостерігається практична рівновага виробництва, а по молоку, меду, картоплі, овочам, плодам та ягодам обсяги виробництва особистими селянськими господарствами майже на 90% перевищують їх виробництво юридичними суб’єктами господарювання, і це при тому, що державна підтримка особистих селянських господарств практично відсутня.

Розподілом видатків Державного бюджету на 2011 рік встановлено, що з 10,2 млрд. грн., спрямованих Міністерству аграрної політики та продовольства України, 3,2 млрд. грн. було виділено на підтримку підприємств агропродовольчої системи, у тому числі (тис. грн.) на:

1. бюджетну тваринницьку дотацію та державну підтримку виробництва продукції рослинництва - 100000,0;

2. здійснення фінансової підтримки підприємств через механізм здешевлення кредитів - 531416,5;

3. часткову компенсацію вартості сільськогосподарської техніки вітчизняного виробництва - 10000,0;

4. часткове відшкодування суб’єктам господарювання вартості будівництва та реконструкції тваринницьких ферм і комплексів та підприємств з виробництва комбікормів - 500000,0;

5. державну підтримку сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів - 5000,0;

6. державну підтримку галузі тваринництва - 2030000,0;

7. часткове відшкодування вартості будівництва нових тепличних комплексів - 50000,0.

Аналіз впливу державної підтримки сільськогосподарських підприємств на виробництво зернових ї зернобобових культур здійснювався щорічно по сумі перших трьох позицій, починаючи з 2002 р. Незначний коефіцієнт кореляції, який дорівнює 7,6 % і розрахований для лінійної залежності, свідчить про відсутність практичного впливу державної підтримки на валовий збір продукції рослинництва. Основним фактором, який впливає на валовий збір зерна та зернобобових, являються погодно-кліматичні умови. Так у 2011 році при сприятливих кліматичних умовах і державній підтримці у розмірі 0,641 млрд. грн. валовий збір зерна та зернобобових культур склав майже 50 млн. т. Майже такий валовий збір продукції був у 2008 році – 53,3 млн. т при державній підтримці по вказаним трьом показникам у розмірі 4.88 млрд. грн. У 2007 році державна підтримка становила 3,17 млрд. грн., а валовий збір сягав 29,3 млн. т.

Незважаючи на значне коливання валового збору зернових, який за останнє десятиріччя в середньому становить понад 40 млн. т на рік зі зміною у межах ± 15 млн. т, щорічний обсяг виробництва, визначений у поточних цінах вартості зернових постійно зростає і складає майже 5% у валовому внутрішньому продукті держави. Загальний вклад у виробництво агропродовольчої продукції у ВВП країни за 2009 р. склав 8% і дорівнював біля 158 млрд. грн. При цьому оплата праці працівників аграрної сфери економіки України становила 1286 грн. щомісячно. У 2011 році середньомісячна заробітна плата в сільському господарстві становить 1456 грн. при середній по Україні 2389 грн. Така суттєва різниця майже у 40% обумовлюється штучним підходом до ціноутворення виробленої продукції та особливістю життєдіяльності сільського населення в частині забезпечення продуктами харчування. Мешканці сільських та селищних місць проживання

задовольняють свої потреби у харчуванні шляхом самозабезпечення від сільськогосподарської діяльності на власних, або орендованих земельних ділянках, визначених у встановленому порядку для ведення особистого селянського господарства. Для мешканців міст витрати на продукти харчування дорівнюють майже 61% від доходу. Законом України «Про особисте селянське господарство» визначено, що особисте селянське господарство – це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах та спільно проживають і яким у встановленому порядку передано у власність або оренду земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільського господарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використання майна особистого селянського господарства. Члени особистого селянського господарства здійснюють діяльність на свій розсуд і

ризик у межах встановленого правового господарського порядку, дотримуючись законів України, інших нормативно-правових актів за принципами: вільного вибору діяльності, вільного найму працівників, самостійного формування програми діяльності та вибору постачальників і

споживачів виготовленої продукції, пільгового характеру оподаткування.

Для ведення особистого селянського господарства використовують земельні ділянки розміром не більше 2,0 гектара, передані фізичним особам у власність або оренду в порядку, встановленому законом. До майна, яке використовується для ведення особистого селянського господарства, належать житлові будинки, господарські обладнання, транспортні засоби, сільськогосподарські та свійські тварини та птиця, бджолосім’ї, багаторічні насадження, вироблена сільськогосподарська продукція, продукти її переробки та інше майно, набуте у власність членами господарства в установленому порядку.

Вироблена у особистих селянських господарствах сільськогосподарська продукція може реалізовуватись громадянами шляхом укладення різного роду договорів з підприємствами, установами, організаціями (закупівля сільськогосподарської продукції переробними підприємствами; дорощування і відгодівля в особистих селянських господарствах сільськогосподарської худоби та птиці тощо), через мережу продовольчих ринків.

Особисті селянські господарства здійснюють свою діяльність однією чи декількома фізичними особами переважно за рахунок власної праці, власного майна та фінансових коштів з метою виробництва, переробки, внутрішнього споживання і реалізації сільськогосподарської продукції для одержання додаткових або основних доходів.

За п’ять років кількість особистих селянських господарств зменшилася

на 6,2 % з середнім темпом зниження 52,6 тис. на рік і становила у 2009 році 4612,1 тис. одиниць.

Разом з тим, забезпеченість особистих селянських господарств засобами виробництва повільно зростає: площа земельної ділянки одного господарства - на 0,01 га на рік; загальна кількість сільськогосподарської техніки - на 30% (один трактор на 20 господарств) за п’ятиріччя. Однак, при цьому чисельність великої рогатої худоби в господарствах постійно зменшується у середньому на 3,8% на рік. Діяльність особистих селянських господарств агропродовольчої системи здійснюється в основному за рахунок ручної праці – 92,7% і тільки при обробці землі під посіви використовуються трактори (78, 2%) та коні (47,8%) на умовах платних домовленостей з їх власниками.

Державне регулювання взаємовідносин між суспільством та особистим селянським господарством визначається через обов’язки господарства та їх державну підтримку. До обов’язків членів особистого селянського господарства відносяться наступні положення:

• дотримуватися вимог земельного законодавства та законодавства про охорону довкілля;

• підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі;

• дотримуватися діючих нормативів щодо якості продукції, санітарних, екологічних та інших вимог відповідно до законодавства.

Кабінет Міністрів України відповідно до загальнодержавних програм щорічно при підготовці проекту Державного бюджету України передбачає відповідні кошти на підтримку особистих селянських господарств.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до регіональних програм щорічно передбачають кошти в проектах місцевих бюджетів на підтримку особистих селянських господарств та:

• організацію у сільській місцевості кредитних спілок, сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів для надання послуг із заготівлі, зберігання, переробки та збуту сільськогосподарської продукції, спільного використання технічних і транспортних засобів та соціально-побутового обслуговування, забезпечення кормами і молодняком худоби і птиці;

• організацію діяльності з надання інженерно-технічних, ветеринарних, агрономічних, зоотехнічних та інших послуг, а також послуг із забезпечення сортовим насінням, посадковим матеріалом, племінною та продуктивною худобою, гібридами та кросами птиці, сільськогосподарською технікою та обладнанням;

• виділення земельних ділянок єдиним масивом;

• отримання кредитів для будівництва житла, господарських будівель і споруд, придбання сільськогосподарської техніки та обладнання;

• організацію у сільській місцевості фахової підготовки та перепідготовки членів особистого селянського господарства.

Державне регулювання діяльності особистих селянських господарств базується на законодавчих та відповідних нормативно-правових актах, які регулюють майнові, земельні, податкові правовідносини, які виникають при веденні громадянами особистих селянських господарств. Суспільні відносини в особистих селянських господарствах (соціальний захист, зайнятість, виробничо-господарська діяльність, підтримка ведення особистих селянських господарств тощо) мають лише декларативний характер і не забезпечені відповідними нормативно-правовими та законодавчими актами, що не сприяє реалізації громадянами суб’єктивних прав на державне соціальне страхування, сприяння зайнятості тощо. Це вимагає прийняття єдиного закону, у якому були б закріплені норми щодо поняття особистого селянського господарства, його правових ознак, правових засад використання земельних ділянок, правового режиму майна, здійснення виробничо-господарської діяльності, правового регулювання праці у цих господарствах та ін., що негативно впливає на стан реалізації конституційних прав на землю, працю, свободу вибору виду діяльності тощо.

Значну частину цих питань на сучасному етапі розвитку агропродовольчої системи можна було б усунути шляхом реорганізації особистих селянських господарств у кооперативи з визначенням їх, як юридичних осіб, із відповідним розповсюдженням на них норм державного регулювання. Відповідно до Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» від 17 липня 1997 року № 469/97-ВР визначається, що сільськогосподарський кооператив - це «юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, що є сільськогосподарськими товаровиробниками, на засадах добровільного членства та об’єднання майнових пайових внесків для спільної виробничої діяльності у сільському господарстві та обслуговування переважно членів кооперативу».

Сільськогосподарський виробничий кооператив являє собою юридичну особу, утворену шляхом об’єднання фізичних осіб, які є сільськогосподарськими товаровиробниками, для спільного виробництва продукції сільського, рибного і лісового господарства на засадах обов’язкової трудової участі у процесі виробництва, які діють на засадах підприємництва з метою отримання прибутку.

Сільськогосподарський обслуговуючий кооператив створюється для надання послуг переважно членам кооперативу та іншим особам з метою провадження сільськогосподарської діяльності. Ці кооперативи поділяються на переробні, заготівельно-збутові, постачальницькі, сервісні та інші.

Кооператив є власником будівель, споруд, грошей, майнових внесків його членів, виготовленої ним продукції, доходів, одержаних від її реалізації та іншої діяльності, передбаченої статутом кооперативу, а також майна, придбаного на підставах, не заборонених законом.

Право власності на землю може набуватися кооперативом шляхом внесення до пайового фонду земельних ділянок його засновниками та членами, а також придбання земельних ділянок за договорами купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами відповідно до Земельного кодексу України.

Створення широкого кола кооперативів дасть змогу отримувати їм державну підтримку в частині пільгових кредитів, форвардних закупівель агропродовольчої продукції, фінансування окремих напрямів діяльності та спеціальних програм для підвищення техніко-технологічного рівня всієї агропродовольчої системи, а також здійснювати соціальний захист учасників процесу. Одночасно це дозволить державі уточнити баланс земельних площ, які знаходяться у власності громадян, для удосконалення нормативів їх оподаткування в системі правовласності на «земельний пай – земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства – земельна ділянка для ведення підсобного господарства» для визначення в неї неоподаткованого мінімуму земельної площі, яка передана громадянам у приватну власність безоплатно у розмірі 2 га, а також обсягу отриманої на ній продукції для власних потреб. Наявність у громадян земельних ділянок,

площі яких перевищують відповідні норми безоплатної передачі, дозволяє говорити про те, що виробництво сільськогосподарської продукції у таких господарствах здійснюється переважно для отримання прибутку, а не для задоволення власних потреб громадян у продукції сільського господарства, що відповідно до існуючого законодавства вимагає уточнення напрямів і обсягів їх оподаткування.

На теперішній час особисте селянське господарство являє собою той потенціал, який здатний забезпечити відродження агропродовольчого виробництва в державі та його сталий розвиток відповідно до внутрішніх вимог та світових умов забезпечення суспільства продуктами харчування.

ВИСНОВКИ

1.

Сільське господарство України майже на 98% визначається особистими селянськими господарствами, які виробляють без суттєвої державної підтримки, понад половини агропродовольчої продукції держави.

2.

Державна підтримка підприємств агропродовольчої системи з виробництва

продукції рослинництва та тваринництва складає майже 30% коштів, які виділяються з Державного бюджету на діяльність Міністерства аграрної політики та продовольства України та не суттєво впливають на урожай зернових і зернобобових у порівнянні з залежністю від щорічних погодно-кліматичних умов.

3.

Сучасне законодавство та нормативно-правові акти щодо агропродовольчої

системи України визначають необхідність розширення правозабезпечення діяльності особистих селянських господарств в частині землекористування, державної підтримки, оподаткування, соціально-економічного захисту громадян, які задіяні у виробництві продуктів харчування як для внутрішніх потреб господарств, так і для ринкових цілей.

4.

Перспективи розвитку особистих селянських господарств у першу чергу пов’язані з добровільним об’єднанням у кооперативні форми господарювання, що дасть змогу підвищити техніко-технологічний рівень господарювання в сільській місцевості, залучати інвестиційний капітал, отримувати державну підтримку на виробництво товарної продукції рослинництва та тваринництва і мати доступ до внутрішніх і зовнішніх ринків.

Cписок джерел

1. Державна підтримка агросфери: еволюція, проблеми /[Бородіна О.М., Киризюк С.В., Попова О.Л. та ін.]; за ред. д-ра екон. наук О.М.Бородіної; Ін-т екон. та прогнозув. НАНУ.- К.,2008. – 264 с.

2. Прокопа І.В. Господарства населення в сучасному аграрному виробництві і сільському розвитку /І.В. Прокопа, Т.В. Беркута; НАН України; Ін-т екон. та прогнозув. – К., 2011. – 240 с.

3. Княженко І.І. Агропродовольча політика держави в системі сталого розвитку економіки /Теорія і практика управління національною економікою: зб.наукових праць ДонДУУ. – Донецьк: ДонДУУ, 2011, Т.ХІІ. –с.64-80.

4. Природноресурсове право України: Навч. Посіб./За ред.. І.І.Каракаша. – К.: Істина, 2005. -376 с.

5. Мавліханова Р.В. Виробничі кооперативи як суб’єкти цивільного права: автореф. дис. На здобуття наук. ступеня канд.. юрид. наук: спец. 12.00.03 «Цивільне право та цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» /Мавліханова Р.В.; Нац. юр. академ. ім. Ярослава Мудрого. – Харків, 2005. -19 с.

6. Виклики і шляхи агропродовольчого розвитку / [Пасхавер Б.Й., Шубравська О.В., Молдаван Л.В. та ін.]; за ред. Акад.. УААН Б.Й. Пасхавера; НАН України; Ін-т екон. Та прогнозув. – К.,2009. – 432 с.

РЕЗЮМЕ

В роботі досліджено роль дорадництва в діяльності особистих селянських господарств в агропродовольчій системі України, яка забезпечує майже половину сільськогосподарської продукції, що виробляється в державі за рахунок трудомістких технологій, з основним перспективним напрямом їх організації в ефективні сільськогосподарські виробничі та обслуговуючі кооперативи.

Ключові слова: агропродовольча система, особисте селянське господарство, сільськогосподарські виробничі кооперативи, сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи.

РЕЗЮМЕ

В работе исследована деятельность личных крестьянских хозяйств в агропродовольственной системе Украины, которая обеспечивает почти половину сельскохозяйственной продукции, производимой в государстве за счет трудоемких технологий, с основным перспективным направлением их организации в эффективные сельскохозяйственные производственные и обслуживающие кооперативы.

Ключевые слова: агропродовольственная система, личное крестьянское хозяйство, сельскохозяйственные производственные кооперативы, сельскохозяйственные обслуживающие кооперативы.

SUMMARY

We studied the activity of private farms in the agri-food system in Ukraine, which provides nearly half of the agricultural products produced in the country at the expense of labor-intensive technologies, the main prospective direction of their organization in an effective agricultural production and service cooperatives.

Keywords: the agri-food system, private farms, agricultural production cooperatives, agricultural service cooperatives.

БІЗНЕС - ПЛАН

Інвестиційного проекту присадибної кролеферми

для товарного розведення кролів на 20 кролематок