12. Зміст навчання повинен відповідати рівню сучасної науки

Зрозуміло, необхідно вважати, що той, хто вчить, дає тому, хто вчиться, знання найбільш позитивні і зрілі. Однак цей принцип погребує ще особливого пояснення, оскільки часто чиниш інакше. Він спрямований проти тих, які наполягають на історичному викладанні навчальних предметів, тобто по мірі їх поступового розвитку в часі. Варто згадати, наприклад, вимогу Каппа розподіляти вивчення ботаніки за різними століттями й історичними епохами розвитку науки; історично викладати астрономію від системи Птоломея до Коперніка. Подібні погляди і прийоми наш принцип називає оманою. Він вимагає, щоб учень, звичайно, відповідно до методологічних вказівок і своїх сил, був піднятий на висоту сучасної науки, при цьому він не повинен бути посвячений в усі попередні, уже відкинуті точки зору і помилки минулих років. Згідно з нашими методичними принципами, необхідно ознайомити учня з сучасною фізикою і взагалі з природознавством, сучасною математикою, географією й астрономією або психологічними і філософськими поглядами сучасності. Пізніше, де це можливо, його приведуть або він сам прийде до вивчення історії науки. Знайомство з нею є надто цікавим і цінним в освітньому відношенні, але не можна сказати, щоб воно було безумовно необхідним для успішного використання цих знань.

III. Правила навчання стосовно зовнішніх умов, часу,

місця, положенням і т. д.

Зрозуміло, що при створенні школи, яка призначена не для юнацтва взагалі, а для дітей певних батьків, як правило для юнацтва з уже визначеним життєвим покликанням, при створенні школи на певному місці земної кулі в певний час, одним словом, при певних зовнішніх умовах, потрібно брати до уваги ці умови. Як, скільки, якою мірою? При нескінченній різноманітності зовнішніх умов відповіді на ці питання не можуть бути підведені під правила, які використовуються в усіх випадках. Тому ми хочемо спрямувати увагу читачів лише на головні проблеми, які необхідно обговорити. Що ж стосується практичного виконання, то ним будуть займатися люди, які мають безпосереднє відношення до справи. Вони будуть діяти в кожному окремому випадку, виходячи з фактичного стану речей і власної їх оцінки. Із цієї обставини уже випливає, що керівника школи або вчителя ніколи не можна звільнити від необхідності мати самостійну думку. Книга, в якій викладена теорія життєвих відносин, інколи досягає багато чого, але не всього. «Найкраще, — говорить Ґете, — дух, в якому ми діємо».

Найголовніше, що ми хочемо сказати про необхідність рахуватися з існуючими обставинами, викладено в наступних пунктах.

1. Проходь зі своїми учнями предмети скоріше послідовно, ніж одночасно!

Цей принцип встановлює розподіл предметів протягом шкільного навчання. Він випливає із думки, що людині зазвичай багато праці додає засвоєння кожного нового предмета, тому рекомендується спрямувати на нього з самого початку всі свої думки, щоб якомога швидше подолати перші труднощі. Одночасне заняття різними основними предметами викликає розумове роздвоєння, яке приносить велику шкоду нормальному розвитку юнацького розуму. Справа зрозуміла. Розум побудований подібно до тіла. Багатство страв шкодять останньому, а багатство робіт розсіюють і послаблюють перший. Здорова людина наїдається вдосталь однією стравою, і будь-який досвідчений і розсудливий дорослий ніколи не візьметься зразу за вивчення декількох галузей науки. З юнаками справа є приблизно такою ж.

Тому завжди є помилкою одночасно починати з учнями вивчення декількох мов. Педагогічна мудрість вимагає, щоб головні сили учня вправлялись одночасно над одним предметом. Коли його труднощі переборені, то починають новий предмет, а вивчення першого продовжується хоча із старанністю, але вже як другорядного предмета. Для початкової школи ці вимоги не мають такого значення, як для середніх навчальних закладів; однак рахуватися з ними необхідно і тут. Якщо у школі працює тільки один учитель або він один у класі, то виконання правила не викликає труднощів. Там же, де введ які необхідно обговорити. Що ж стосується практичного виконання, то ним будуть займатися люди, які мають безпосереднє відношення до справи. Вони будуть

діяти в кожному окремому випадку, виходячи з фактичного стану речей і власної їх оцінки. Із цієї обставини уже випливає, що керівника школи або вчителя ніколи не можна звільнити від необхідності мати самостійну думку. Книга, в якій викладена теорія життєвих відносин, інколи досягає багато чого, але не всього. «Найкраще, — говорить Ґете, — дух, в якому ми діємо».

Найголовніше, що ми хочемо сказати про необхідність рахуватися з існуючими обставинами, викладено в наступних пунктах.

1. Проходь зі своїми учнями предмети скоріше послідовно, ніж одночасно!

Цей принцип встановлює розподіл предметів протягом шкільного навчання. Він випливає із думки, що людині зазвичай багато праці додає засвоєння кожного нового предмета, тому рекомендується спрямувати на нього з самого початку всі свої думки, щоб якомога швидше подолати перші труднощі. Одночасне заняття різними основними предметами викликає розумове роздвоєння, яке приносить велику шкоду нормальному розвитку юнацького розуму. Справа зрозуміла. Розум побудований подібно до тіла. Багатство страв шкодять останньому, а багатство робіт розсіюють і послаблюють перший. Здорова людина наїдається вдосталь однією стравою, і будь-який досвідчений і розсудливий дорослий ніколи не візьметься зразу за вивчення декількох галузей науки. З юнаками справа є приблизно такою ж.

Тому завжди є помилкою одночасно починати з учнями вивчення декількох мов. Педагогічна мудрість вимагає, щоб головні сили учня вправлялись одночасно над одним предметом. Коли його труднощі переборені, то починають новий предмет, а вивчення першого продовжується хоча із старанністю, але вже як другорядного предмета. Для початкової школи ці вимоги не мають такого значення, як для середніх навчальних закладів; однак рахуватися з ними необхідно і тут. Якщо у школі працює тільки один учитель або він один у класі, то виконання правила не викликає труднощів. Там же, де введена система викладання кожним учителем окремого предмета, задовільне виконання його досягається нелегко, тим більше з цим прави

лом необхідно рахуватися.

2. Рахуйся з (гаданим) майбутнім становищем твого вихованця!

Кожній людині повинна бути дана загальнолюдська освіта. Це завдання покладено особливо на початкові школи, які закладають основу загальнолюдської освіти по відношенню до навчання і виховання. Ніколи не потрібно залишати поза увагою нескінченну важливість цього завдання. Життєві умови становлять перед людиною після закінчення школи такі вимоги, що йому легко буде заповнити прогалини в тій частині освіти, яка пов'язана з повсякденними життєвими потребами. Цього не можна сказати про недостатню загальну освіту. Але, тим більше потрібно, не завдаючи шкоди загальній освіті, рахуватися з майбутнім становищем дітей. Якщо в початковій школі знаходяться діти, яким потрібно буде одержати подальшу освіту або перейти у вищі міські училища, то викладання на нижній сходинці цієї довгої освітньої дороги може вестись інакше, а саме ґрунтовно, в більшому об'ємі або більш теоретично, ніж у тому випадку, коли початкова школа повинна дати завершену шкільну освіту дітям, які в ній знаходяться. У цьому випадку навчання завжди повинно бути простим і ніколи не відхилятися від практичного напрямку. Під практичним напрямком я розумію не невпинне пристосування до майбутніх безпосередніх вузько життєвих потреб, але й той спосіб навчання, при якому учню не дається нічого, що не мало б значення для просвітлення голови, збудження добрих почуттів, зміцнення сили волі. Все, чому він вчиться, повинно мати безпосереднє відношення або до людського розуму, або до людського життя. Таке навчання я називаю в благородному розумінні слова практичним. Якби школа бажала безпосередньо і виключно рахуватися з майбутніми потребами, то такий напрям потрібно було б назвати не практичним, а діляцьким, а вчитель був би не практиком, а ділягою! Останнього ніхто не поважає, але добрий, розумний і досвідчений практик користується завжди повагою, тому що намі без будь-яких застережень Вдягатися відповідно до пануючої моди відноситься, так званими, освіченими людьми до культури або цивілізації, байдуже, корисна ця мода для людини чи ні, спотворює вона її чи прикрашає. Це також один із видів тілесного і розумового рабства для окремих осіб. Але було б з їхнього боку розсудливо відмовитися від підкорення моді і вибрати одяг на власний погляд?

Це запитання вимагає деяких роздумів, оскільки легко могло б трапитися, що той, хто вчинив би таким чином, наніс би собі, завдяки судженню натовпу, тобто завдяки пануючій культурі, шкоду, яка далеко б перевершила примус, який накладається пануючою модою. Часто стверджували, що загальна освіта може бути досягнута тільки за допомогою знання латинської і грецької мов, хоча доведення цього ніколи не наводились, мабуть тому, що навести їх неможливо. Чи означало б це прогрес у нашій культурі, якби ми позбавили наше юнацтво, яке повинно бути освіченим для вищого життя, вказаних навчальних предметів? Над цим, звичайно, теж необхідно задуматися. Всіма визнано, що знання французької мови, вільна розмова цією мовою не приносять дочкам із високопоставлених сімей великої користі для розумової освіти. Але таке визнання не приводить до висновку, що з усіх жіночих навчальних закладів повинно бути усунено викладання французької мови. Цими прикладами ми тільки хочемо пояснити, що у будь-якому вихованні повинні братися до уваги натура і звичаї нашої епохи і стану, дух часу, в якому ми живемо, національність нашого народу, одним словом, культура всієї сучасності і безпосередньо нашого оточення.

Наскільки це необхідно в загальному і цілому встановити не можна. Але заперечливе твердження випливає із порівняння принципу культуровідповідності з принципом природовідповідності. Що суперечить природі — непридатне, хоча і було б занадто культуровідповідно. Чим більше культуровідповідне узгоджується з природовідповідним, тим благородніше, краще і простіше складається життя. Звідси випливає заклик: не бери участі ні в чому, що вимагається культурою часу або її панівним духом, але суперечить природі, а намагайся гармонійно узгодити культуру з природою! Наскільки ти взагалі маєш намір дотримуватися або вважаєш розсудливим і правильним дотримуватися вимог принципу культуровідповідності, повинно бути надано твоєму моральному почуттю і потягу до істини. Хто знає вимоги нашого часу, той повинен згодитися, що практика повинна дотримуватися (ясної, правильної) теорії, але в той же час визнати, що положення і вимоги теорії не завжди можуть бути миттєво впроваджені в життя. Щоправда, я не допускаю неузгодженості між теорією і практикою, оскільки все, що правильно, завжди можна використати в житті. Коли ж теорія пропонує що-небудь, що не може бути здійснено практично, то вона неправильна або ж присвоює собі положення, що не відноситься до її галузі. Але тим більше не можна заперечувати, що всі теоретичні вимоги повинні впроваджуватися в життя з обережною і мудрою обачливістю. Ми не починаємо свого життя з порожнього місця, з самого початку, але продовжуємо життя попередніх поколінь. Тому наше існування частково визначається успадкованими, частково прийнятими нормами і звичаями; тобто взагалі воно визначається історією. Якщо ми виявляємо протиріччя між тим, що існує, і тим, що повинно бути, то ми маємо час схилити наших сучасників до кращого і погане перетворити на хороше. Для цього, саме для правильного пізнання істини і правильного міркування про те, що із істини і добра може бути здійснено за даних умов і в певний час, необхідний освічений розум і ретельне вивчення всіх наявних учнів, оскільки не все, що правильно, добре в загальному і цілому, придатне за будь-яких обставин.

Так відкрито і відверто можна звертатися до людей, у яких чисте і благородне серце. Від них вимагають, щоб вони протягом всього життя, завжди і в усьому прагнули до істинного і великого.

Потрібно, однак, чесно визнати, що не завжди все істинне і добре може бути здійснено. Але на саме дослідження істини, наявні умови, обставини не повинні мати ніякого впливу. Істина складає об'єктивно найбільше і найсвятіше благо людства, прагнення до істини — суб'єктивна якість, без якої ні в якому разі не може з'явитися нічого хорошого. Перша — святиня, остання свято шанує святиню, тобто намагається якомога краще її засвоїти, не допускаючи побічних суджень про те, чи корисна взагалі істина, чи не приведе її поширення до невигідних наслідків, не постраждає від цього «добре серце». Тільки при використанні і поширенні істини звертаються за порадою і мудрістю, не через міркування, продиктовані життєвою мудрістю, але виключно заради самої істини. Людина намагається не зловживати цією істиною для впровадження своїх лінощів, які зберігають усе по-старому. Ми живемо для того, щоб на світі стало краще. Думка, що стан культури в силу самої природи речей не піддається швидкому перетворенню, надає деякої втіхи щирому прихильнику істини, коли він терпить невдачу в своїх благородних намаганнях. Вона надає йому впевненості, що ніколи не настане той час, коли людство досягне повної досконалості, оскільки принцип культуровідповідності може наближатися до принципу природовідповідності, але повністю з ним співпасти йому ніколи не пощастить. Іншими словами, дійсність завжди залишиться далекою від ідеалу, тобто завжди можна собі уявити стан більш високий, ніж уже досягнутий. На цьому грунтується здатність людства до досконалості, яка простягається до нескінченності. Мета змінюється у процесі руху. Вона видозмінюється відповідно до стану культури. Освітній ідеал певного часу складає також і мету навчання для певного часу. Принцип культуровідповідності в навчанні і вихованні вимагає прямувати за цим ідеалом.

Ми завершуємо цей розділ, де мова йшла про необхідність рахуватися з умовами часу, які змінюються, загальним зауваженням.

Джерелом педагогічної науки є досвід і знання природи людини. Оскільки останнє у свою чергу ґрунтується на досвіді, то досвід є дійсним джерелом знання в галузі виховання. Це означає, що воно випливає зі спостережень над людською природою за даних умов, у різноманітних життєвих обставинах. Із цього випливає, що педагогіка є емпіричною раціональною наукою. Оскільки кожна окрема людина становить не абстракт, а індивід і живе не взагалі в часі і просторі, але в певному часі і в певному просторі, то виховання індивіда залежить не тільки від людської природи й від обставин місця і часу взагалі, але й від індивідуального складу природи кожної окремої людини і від факторів, пануючих в той час і в тому просторі, де він живе. Виховання окремої людини повинно дотримуватися законів, встановлених для виховання всіх людей у залежності від загальнолюдської природи, а також рахуватися з вимогами, обумовленими даним місцем і часом. Тому на педагогіку ніколи не потрібно дивитися як на науку завершену і закінчену. Тільки найменша загальна частина її може претендувати на деяку усталеність, коли людська природа буде вивчена в досконалості. Навпаки, частина її, що залишилася, знаходитиметься в постійній залежності від безкінечного змінного часу і всього, що зв'язано з розвитком людства в загальному і в окремому. Тому їй назавжди доведеться відмовитися від слави незмінної науки, як і будь-якої іншої науки (теологія часто претендує на обернене). На землі взагалі не існує нічого сталого. Але педагогіка хоче бути самостійною, як і будь-яка інша наука, тобто черпати свій зміст не з інших галузей чи наук.

Це положення їй ще доведеться завоювати, бо з боку теології заперечується те намагання до незалежності, яке проявляє педагогіка. Те, що мало місце раніше по відношенню до інших наук, відбувається тепер з педагогікою. Не має сумніву, що і вона доб'ється того, що давно вже вдалося іншим наукам (якщо не скрізь на практиці, то в теорії), а саме — незалежності і самостійності.

Легко зрозуміти, що цього вона досягне раніше, ніж будуть влаштовані суперечності між окремими особистостями і корпораціями, які представляють теологію і педагогіку в сучасному житті. Не менш зрозуміло і те, що педагогіка, яка намагається вийти із залежного становища, звинувачується своєю попередньою володаркою, теологією, в революційному мисленні, навіть у невдячності.

Ті або інші моменти можуть, щоправда, загальмувати завоювання педагогікою незалежності, але не завадити їй зовсім. Прикладом і зразком для неї можуть бути історії інших наук. Всього декілька століть тому богослов’я вважало себе «царицею наук». В університетах богослов’я займало перше місце, і воно намагалось панувати над усіма іншими науками. Лікар повинен був лікувати за розпорядженням церкви, виганяючи диявола із хворих, заполонених людей. Юрист придумував закони і накази, ґрунтуючись на біблейських текстах; філософ керувався у своїх міркуваннях церковними догмами. З розвитком окремих наук розгорілася жорстока боротьба між ними і їх старою володаркою, яка затяглася і до наших днів. Але вже давно жерці світської науки не тільки голосно протестують проти домагань церкви, яка претендує на роль пресвятої, але і дійсно звільняє себе від будь-якого роду залежності. Лікар встановлює закони, яких він дотримується, на основі вивчення природи людини і природи об'єктивного світу. Правознавець також відштовхується від природи окремої людини і природи соціальних відносин. Він уже більше не запитує в сліпій покорі: а що в Біблії сказано стосовно шлюбу, а ставить питання, як потрібно заснувати інститут шлюбу для щастя і блага людей. І філософ будує свої переконання без упереджених положень. Тільки педагогіка залишається ще в більшій або меншій мірі служницею богослов'я. Але і вона насмілилася з часів Канта, замість того, щоб, як раніше нести шлейф церкви, взяти в руки факел і попробувати ним освітити дорогу. Це доводять не тільки педагогічні системи Гербарта, Бенеке та інших філософів, але навіть педагогічні погляди вчителів-практиків.

Завзята боротьба між цими двома силами, яка, як здається, постійно знову розгорається, має в своїй основі тільки що вказану причину і вона зачіпає окремих осіб, і суперечка, яка ведеться згідно з природою людей і речей, частково особисто, по суті повинна бути віднесена до вищевказаних реальних відносин. Хто хоча б тільки поверхово знайомий з історією культури, не може ні хвилини вагатися в кінцевому результаті боротьби.

Без знання людини і соціальних відносин, так само, як і без любові, не можна чекати задовільного вирішення великого завдання, яке стоїть перед нами. Настане однак день, коли світ буде стояти на міцних основах, якими є закони людської природи.