Треба оберігати дитину від хвилювань

14. Наскільки ми є важливе піклування про спокій дитини і материнську силу та відданість, що забезпечують цей спокій, настільки важливе воно в цей період її життя для оберігання її від усякої матеріальної спонуки до хвилювання.

Ці спонуки походять і від нестачі любовного піклування про задоволення справжніх матеріальних потреб її і від величезної кількості безкорисних фізичних втіх, які збуджують тваринний егоїзм. Якщо мати часто і без потреби не буває з грудною дитиною, яка кличе її, і дитині, що лежить у нудьзі з почуттям потреби, яку вона має задовольнити, часто і довго доводиться чекати її, чекати доти, доки це почуття не обернеться в дитини на страждання, нужду і біль, то в такому випадку в ній найвищого мірою розвивається і оживає зародок поганого хвилювання і всіх його наслідків. Запізніле задоволення її потреб у такому випадку більше не може як слід природно розвинути і оживити святі зародки любові та довір'я до матері. Перший зародок тваринного здичавіння, злий неспокій виступає тоді в дитині замість породжуваного задоволенням спокою, при якому тільки природно й розвиваються зародки любові та довір'я.

Викликаний в дитині неспокій в перші ж дні неминуче розвиває в ній перші зародки обурених почуттів матеріального, фізичного егоїзму та схильність до тваринного насильства, а разом з ним отруту розбещеного, безбожного світського духу, який не знає і відкидає духовну суть людей.

15. Дитина, в душі обурена своїм стражданням, що постає від недостатнього задоволення її потреб матір'ю, кидається як голодний і пожадливий звір на груди матері, коло якої їй слід було б лежати по-людському радісно, лише легко відчуваючи потребу. Від чого б не поставала для дитини нестача ніжної материнської руки та усміхнених очей, у кожному разі і в її погляді і на її вустах не з'являються посмішка і ласкавість, що такі природні в ній в її спокійному стані. Цього першого вияву пробуджуваного людського життя не вистачає в схвильованої дитини; навпаки, в ній з'являються всі ознаки неспокою та недовір'я, які гальмують любов і віру при першій же їх появі, бентежать їх, і, таким чином, створять дитині труднощі при першому ж розвитку здібностей, властивих людині.

Надлишок матеріальних вт її життя для оберігання її від усякої матеріальної спонуки до хвилювання.

Ці спонуки походять і від нестачі любовного піклування про задоволення справжніх матеріальних потреб її і від величезної кількості безкорисних фізичних втіх, які збуджують тваринний егоїзм. Якщо мати часто і без потреби не буває з грудною дитиною, яка кличе її, і дитині, що лежить у нудьзі з почуттям потреби, яку вона має задовольнити, часто і довго доводиться чекати її, чекати доти, доки це почуття не обернеться в дитини на страждання, нужду і біль, то в такому випадку в ній найвищого мірою розвивається і оживає зародок поганого хвилювання і всіх його наслідків. Запізніле задоволення її потреб у такому випадку більше не може як слід природно розвинути і оживити святі зародки любові та довір'я до матері. Перший зародок тваринного здичавіння, злий неспокій виступає тоді в дитині замість породжуваного задоволенням спокою, при якому тільки природно й розвиваються зародки любові та довір'я.

Викликаний в дитині неспокій в перші ж дні неминуче розвиває в ній перші зародки обурених почуттів матеріального, фізичного егоїзму та схильність до тваринного насильства, а разом з ним отруту розбещеного, безбожного світського духу, який не знає і відкидає духовну суть людей.

15. Дитина, в душі обурена своїм стражданням, що постає від недостатнього задоволення її потреб матір'ю, кидається як голодний і пожадливий звір на груди матері, коло якої їй слід було б лежати по-людському радісно, лише легко відчуваючи потребу. Від чого б не поставала для дитини нестача ніжної материнської руки та усміхнених очей, у кожному разі і в її погляді і на її вустах не з'являються посмішка і ласкавість, що такі природні в ній в її спокійному стані. Цього першого вияву пробуджуваного людського життя не вистачає в схвильованої дитини; навпаки, в ній з'являються всі ознаки неспокою та недовір'я, які гальмують любов і віру при першій же їх появі, бентежать їх, і, таким чином, створять дитині труднощі при першому ж розвитку здібностей, властивих людині.

Надлишок матеріальних втіх псує характер дитини

16. Але й надлишок в дитини матеріальних втіх, в яких вона не відчуває ніякої потреби у спокійному стані, не збудженому неприродно в матеріальному відношенні, губить благо святого спокою, при якому природно розвиваються зародки любові та довір'я і, навпаки, породжує нещасний фізичний неспокій і наслідки його — недовір'я та насильство.

Багата нерозумна мати (якого б не була вона стану), яка щодня напихає свою дитину матеріальними втіхами, прищеплює їй тваринне, неприродне прагнення до насолод, що не мають ніякої дійсної підстави в справжніх потребах людської природи, а скоріше можуть згодом створити непоборну перешкоду міцному їх задоволенню, вже з колиски гублячи, плутаючи і послаблюючи її сили, яких вона протягом свого життя неминуче потребуватиме для правильного і самостійного задоволення цих потреб, і в наслідок цього легко і майже неминуче вироджуючись у ній у джерело дедалі зростаючих неспокою, турбот, страждань і насильств.

Дбаючи про дітей, мати виховує в них вищу моральність і релігійність

17. Істинне материнське піклування про перше, чисте пробудження людських почуттів у дитині, з яких, кажучи прямо, походять її вища моральність та релігійність, обмежує її старання справжнім задоволенням її (дитини) істинних потреб. Освічена і мисляча мати живе для своєї дитини в служінні її любові, а не на службі її примхи та її тваринно-збудженого і розвиненого егоїзму.

Природна дбайливість, з якою вона сприяє спокою дитини, не може збуджувати її матеріальної сторони, а лише задовольняє її фізичні потреби. Вона, природна дбайливість матері, хоча і живе в ній інстинктивно, проте перебуває у згоді з вимогами її розуму і серця; вона має основу в розумі та почутті і тільки існує у вигляді інстинкту, отже, є не наслідком підкорення її найблагородніших, найвищих властивостей фізичним бажанням її плоті та крові, а тільки сприянням її плоті та крові прагненням її розуму і серця.

18. Так вплив материнської сили та приязні природно розвиває в немовляти перші сліди любові і віри і одночасно здатний підготавляє на нас спостереження за усіма речами, що, стосуючись наших внутрішніх і зовнішніх чуттів, тим самим збуджують і пожвавлюють властиве нашій розумовій здібності прагнення до саморозвитку.