5. Основні закономірності психічного розвитку людини

Психічний розвиток людини відзначається наступними законо­мірностями:

1. Суперечності як основа психічного розвитку. В основі психічного розвитку, як і будь-якого іншого, лежать суперечності, які бувають внутрішніми (між складовими психіки самого індивіда) та зовнішніми (між індивідом та соціумом). Між цими видами суперечностей існує стійкий взаємозв'язок, зовнішні є первинними, виникаючими внаслідок контактів індивіда з соціумом, однак саме ці суперечності трансформуються у внутрішні, активізуючи людину до дій та зумовлюючи прогрес психіки.

2. Неперервність психічного розвитку. Розпочавшись ще до народження дитини і бурхливо розгортаючись після її народження, психічний розвиток триває кожного дня без перерв.

3. Взаємозв'язок психічного з іншими напрямками розвитку - фізичним, соціальним, фізіологічним. Так, у немовлячому віці психіка дитини розвивається на основі фізичних надбань - наприклад, коли немовля навчається самостійно сидіти, то значно розширюється коло його сприймання дійсності, і також руки дитини використовуються для дослідження предметів. У підлітків процес статевого дозрівання зумовлює зміни образу "Я", починається усвідомлення себе як дорослого - це є підтвердженням зв'язку фізіологічного та психічного розвитку. Взаємозумовленість психічного та соціального розвитку легко простежити на прикладі вступу 6-річної дитини до школи - новий соціальний статус школяра спричинює суттєві зміни психіки.

4. Гетерохронність психічного розвитку дитини. Нерівномір­ний, хвильовий характер розвитку окремих психічних процесів. Він проявляється у тому, що для кожної психічної властивості є специ­фічний період, коли вона розвивається найбільш інтенсивно. Ці пері­оди називаються сензитивними (Виготський Л. С.). Наприклад, для розвитку мов­лення сензитивним є період до 2-х років, потім можливості й темпи розвитку мовлення значно знижуються.

5. Асинхронність психічного розвитку дитини. Різні психічні функції мають різні сензитивні періоди і за триваліс­тю і за віком їх настання. Наприклад, у дошкільників провідною у психічному розвитку є пам’ять, а у молодшого школяра - мислення. Л. С. Виготський про цю особливість висловився наступним чином: для дошкільників подумати означає згадати, а для молодшого шко­ляра згадати означає подумати.

6. Стадіальність психічного розвитку дитини. Окремі етапи розвитку мають певну послідовність і взаємозв'язані. Новий етап виникає на основі попереднього і вносить свої неповторні риси у психіку дитини. Тому кожна стадія має свою цінність й її не можна перестрибувати.

Провідними характеристиками кожної стадій психічного розви­тку дитини виступають соціальна ситуація розвитку, основні новоут­ворення психіки й особистості та провідна діяльність.

Соціальна ситуація розвитку - співвідношення зовнішніх і внутрішніх умов розвитку психіки. Вона визначає ставлення дитини до інших людей, предметів, речей, до самої себе.

Вікове психічне новоутворення - новий тип будови особистості та її діяльності, психічні зміни, які виникають у цьому віці і визначають перетворення у свідомості дитини, її внутрішнє і зовнішнє життя. Позитивні набуті особливості, які дають змогу перейти на нову стадію розвитку.

Провідна діяльність - діяльність, яка забезпечує кардинальні зміни у психіці дитини на певному віковому етапі. У ній найповніше представлені типові для цього віку стосунки дитини з дорослим, ставлення до дійсності.

7. Диференціація психічних процесів і властивостей. Послідовне ускладнення психіки з появою новоутворень. Так, після народження найбільш розвиненим психічним процесом є відчуття, на його основі виникає сприймання, потім пам’ять, згодом - наочно-дійове мислення і уява.

8. Інтеграція психічних процесів і властивостей. Зміцнення зв’язків між окремими психічними утво­реннями. Так, завдяки розвитку волі з’являються довільна увага, пам’ять, саморегуляція емоційних станів. Дорослий володіє всіма видами мис­лення, які в онтогенезі з’явились послідовно.

9. Зміна співвідношення детермінант психічного розвитку. З віком у дитини змінюється співвідношення біологічних і соціальних факторів її психічного розвитку. Із розширенням зв’язків дитини із соціальним середовищем (з віком) зростає роль соціальних зпливів. Змінюються і самі соціальні детермінанти (сім’я, школа, клас, друзі). Для дорослої людини провідну роль у психічному розвитку віді­грає соціальний фактор.

10. Пластичність психіки. Здатність психіки до змін, яка забезпечує компенсацію, заміну дії однієї психічної функції іншою (наприклад, зір - слухом у сліпих). З віком плас­тичність психіки знижується.

ТЕМА. Теорії психічного розвитку дитини

План

1. Біогенетичні підходи до психічного розвитку: теорія рекапітуляції Ст. Холла, М.Гетчинсона, нормативний підхід до дослідження дитячого розвитку А. Гезела та Л. Термена; теорія триступеневого розвитку К. Бюлера; теорія конвергенції В.Штерна, теорія стадій психосексуального розвитку дитини З.Фройда.

2. Теорії соціального научіння: теорія научіння І.П. Павлова і Дж. Уотсона, концепції соціального научіння Н. Міллера, Дж.Долларда, Р.Сірса; теорія теорія оперантного научіння Б. Скіннера, теорія соціального научіння А.Бандури.

3. Когнітивна теорія дитячого розвитку Ж.Піаже.

4. Вітчизняні концепції психічного розвитку: культурно-історична теорія Л.С.Виготського, теорія діяльності О.М.Леонтьєва, теорія провідної діяльності Д.Б.Ельконіна, теорія формування особистості дитини Л.І.Божович, концепція діалектичного характеру розвитку Г.С. Костюка.