2.Поняття та зміст права інтелектуальної власності.

У сучасній правовій літературі під терміном «інтелектуальна власність» розуміють сукупність норм права, котрі об'єднуються в авторське право та право промислової власності.

ЦК України у ст. 418 вперше норма­тивно закріпив визначення терміна «інтелектуальна власність». Так, відповідно до ч. 1 ст. 418 ЦК України, під інтелектуальною власністю розуміється право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або інший об'єкт права інтелектуальної влас­ності, визначений ЦК України та іншими законами України.

Із цього визначення випливає таке: по-перше, право інтелекту­альної власності визнається державою шляхом закріплення його в законі; по-друге, воно охороняється та захищається у встановле­ному законом порядку; по-третє, це право пов'язується з відповідними об'єктами, які визначаються законодавством України, у тому числі і міжнародно-правовими актами. До таких об'єктів належать, перш за все, результати інтелектуальної, творчої діяльності, а також деякі інші прирівняні до них об'єкти, конкретний перелік яких встановлюється національним законо­давством з урахуванням прийнятих державою міжнародних зобов'язань.

У спеціальній юридичній літературі з питань інтелектуальної власності можна знайти різні визначення поняття «право інтелек­туальної власності»: в об'єктивному розмінні (як цивільно-право­вий інститут) та в суб'єктивному розумінні (як суб'єктивне право).

Право інтелектуальної власності як цивільно-правовий інсти­тут — це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері створення, використання й охорони результатів інтелектуальної, творчої діяльності.

Суб'єктивне право інтелектуальної власності — це право суб'єк­та на володіння, користування та розпорядження належним йому відповідно до закону результатом інтелектуальної, творчої діяль­ності.

ЇЇ комплексний характер ґрунтується на низці підстав, у тому числі — на застосуванні таких методів правового регулювання, як диспозитивний, імперативний, метод заохочення, метод автономії та рівності сторін.

Зокрема, диспозитивний метод забезпечує відносини рівності, еквівалентності, згоди суб'єктів правовідносин, що виникають із приводу різноманітних дій із відповідними об'єктами права інте­лектуальної власності. Диспозитивний метод надає суб'єктам пра ва інтелектуальної власності широкі можливості вільного та са­мостійного вибору відповідних рішень у межах правового просто­ру. Саме його застосування превалює при застосуванні суб'єктами правовідносин норм цивільного законодавства.

Водночас юридичний інструментарій, що застосовується при регулюванні суспільних відносин у галузі інтелектуальної, творчої діяльності, не обмежується методами правового регулювання, притаманними цивілістичним наукам. Для їх регулювання вико­ристовується і набір методів, притаманний для правового регулю­вання публічних галузей права, наприклад адміністративного. Застосування імперативного методу регулювання пояснюється, перш за все, наявністю цілого комплексу відносин у праві інтелек­туальної власності, пов'язаних із проведенням державних реєст­рацій, отриманням дозволів, встановленням спеціальних право­вих режимів тощо.

З огляду на це право інтелектуальної власності можна назвати самостійною комплексною галуззю права, яка перебуває на стадії формування, являє собою сукупність норм права, які регулюють суспільні відносини, пов'язані зі створенням об'єктів права інтелек­туальної власності, а також набуттям, здійсненням та захистом права на ці об'єкти.

Ця галузь права представлена відносно самостійними інститу­тами, кожен з яких має свої особливості, зумовлені специфікою самих об'єктів права інтелектуальної власності. До таких інститутів належать: інститут права інтелектуальної власності на об'єкти авторського права і суміжних прав; інститут патентного права (винаходи; корисні моделі, промислові зразки), інститут права інтелектуальної власності на інші результати науко­во-технічної творчості (наукові відкриття, компонування інтег­ральних мікросхем, раціоналізаторські пропозиції, сорти рослин, породи тварин та комерційну таємницю); інститут права інтелек­туальної власності на засоби індивідуалізації суб'єктів цивільного обороту, товарів, послуг (комерційні найменування, торговельні марки та географічні зазначення).

З огляду на правову природу інтелектуальної власності, доцільно звернути увагу на європейський досвід. Зокрема, у країнах континентального права рисами права інтелектуальної влас­ності, що дозволяє виділити його в окрему підгалузь цивільного права, є: повнота регулювання відносин із приводу створення та використання об'єктів інтелектуальної власності; охоплення відносин щодо всіх об'єктів права інтелектуальної власності; за­стосування як провідного режиму юридичного регулювання мето­ду дозволяння; наявність розвинутих правових інститутів, що складають підгалузь. При цьому основною метою створення та розвитку законодавства є захист прав та інтересів авторів, ви­нахідників та інших творців об'єктів інтелектуальної власності та інших осіб, яким належать майнові права інтелектуальної влас­ності. У свою чергу, в системі права ЄС порівняно з такими провідними галузями права ЄС, як митне, інституційне, право конкуренції, тільки відбувається формування права інтелектуаль­ної власності як спеціальної галузі^.

Зміст права інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права та (або) майнові права інтелектуальної власності (ч. 2 ст. 418 ЦК України).

У результаті створення об'єктів права інтелектуальної влас­ності суб'єкт цього права набуває низку суб'єктивних прав як особистого немайнового, так і майнового характеру. Законода­вець використав існуючу у теорії цивільного права класифікацію поділу прав інтелектуальної власності на особисті немайнові та майнові.

Під особистими немайновими правами розуміють різновид цивільних прав, які виникають із приводу нематеріальних благ, є невід'ємними від особи та не мають економічного змісту (глава 15 ЦК України). Під майновими правами розуміють суб'єктивні пра­ва, які пов'язані з використанням об'єктів права інтелектуальної власності, а також із тими матеріальними (майновими) вимогами, які виникають між учасниками правовідносин із приводу викори­стання об'єктів права інтелектуальної власності (наприклад, право авторів та винахідників на винагороду).

Така класифікація прав, що становлять зміст права інтелекту­альної власності, незважаючи на деяку умовність, закладену в ос­нові її критеріїв, має значне практичне значення. Закон грун­тується на тому, що за загальним правилом особисті немайнові права можуть належати лише безпосередньо творцеві об'єкта пра­ва інтелектуальної власності. Вони є невідчужуваними від особи творця та, як правило, не можуть передаватися іншим особам. У той же час у інших осіб, перш за все спадкоємців, виникає право на охорону немайнових прав померлого творця, які діють безстро­ково.

Майнові права на об'єкти права інтелектуальної власності мо­жіть переходити до інших осіб у спосіб, передбачений законом.

Безпосередньо загальний зміст особистих немайнових прав інтелектуальної власності розкривається у ст. 423 ЦК України, а майнових прав інтелектуальної власності — у ст. 424 ЦК України. Зміст зазначених прав щодо конкретних об'єктів права інтелекту­альної власності розкривається у відповідних главах ЦК України та спеціальному законодавстві — законах України, які регулюють суспільні відносини щодо правової охорони окремих об'єктів пра­ва інтелектуальної власності (наприклад, закони України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про авторське пра­во і суміжні права» тощо).

Особисті немайнові права інтелектуальної власності. Загальна декларація прав людини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН у 1948 р., у ст. 27 закріпила, що:

• будь-яка особа має право вільно брати участь у культурному житті суспільства, користуватись об'єктами мистецтва і брати участь у науковому прогресі, а також користуватися всіма його благами;

• кожний має право на охорону особистих немайнових і май­нових інтересів, що виникають із будь-якого наукового, літератур­ного або художнього твору, автором яких він є

Стаття 423. Особисті немайнові права інтелектуальної власності

1. Особистими немайновими правами інтелектуальної власності є:

1) право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об'єкта права інтелектуальної власності;

2) право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності;

3) інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

2. Особисті немайнові права інтелектуальної власності належать творцеві об'єкта права інтелектуальної власності. У випадках, передбачених законом, особисті немайнові права інтелектуальної власності можуть належати іншим особам.

3. Особисті немайнові права інтелектуальної власності не залежать від майнових прав інтелектуальної власності.

4. Особисті немайнові права інтелектуальної власності не можуть відчужуватися (передаватися), за винятками, встановленими законом.

Стаття 424. Майнові права інтелектуальної власності

1. Майновими правами інтелектуальної власності є:

1) право на використання об'єкта права інтелектуальної власності;

2) виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності;

3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Законом можуть бути встановлені винятки та обмеження в майнових правах інтелектуальної власності за умови, що такі обмеження та винятки не створюють істотних перешкод для нормальної реалізації майнових прав інтелектуальної власності та здійснення законних інтересів суб'єктів цих прав.

Майнові права інтелектуальної власності можуть відповідно до закону бути вкладом до статутного капіталу юридичної особи, предметом договору застави та інших зобов'язань, а також використовуватися в інших цивільних відносинах.

Стаття 425. Строк чинності прав інтелектуальної власності

1. Особисті немайнові права інтелектуальної власності є чинними безстроково, якщо інше не встановлено законом.

2. Майнові права інтелектуальної власності є чинними протягом строків, встановлених цим Кодексом, іншим законом чи договором.

3. Майнові права інтелектуальної власності можуть бути припинені достроково у випадках, встановлених цим Кодексом, іншим законом чи договором.

Незважаючи на те, що закон не дає легального визначення особистих немайнових прав, на підставі змісту ст. 423 ЦК України, особисті немайнові права можна визначити як права, що не мають економічного змісту, які належать творцеві (автору) незалежно від його майнових прав і зберігаються за ним у разі передання майнових прав інтелектуальної власності, зокрема права на використання об'єкта права інтелекту­альної власності.

У науковій літературі особисті немайнові права ще називають моральними правами.

Невідчужуваність особистих немайнових прав інтелектуальної власності. Невідчужуваність та непередаваність особистих немайнових прав інтелектуальної власності є одним з основних принципів права інтелектуальної власності (ч. 4 ст. 423 ЦК України). Невідчу­жуваність особистих немайнових прав інтелектуальної власності означає, що комплекс цих прав може належати лише автору об'єкта права інтелектуальної власності, незалежно від наявності у нього майнових прав на цей об'єкт, та зберігається за ним навіть у випадку передачі майнових прав інтелектуальної власності. Така передача майнових прав, навіть у разі їх відчуження, не буде поро­джувати будь-яких правових наслідків щодо особистих немайно­вих прав інтелектуальної власності.

Проте ст. 423 ЦК України передбачає можливість набуття осо­бистих немайнових прав інтелектуальної власності іншою особою у випадках, передбачених законом. Так, наприклад, ч. 2 ст. 439 ЦК України встановлює, що у разі смерті автора таке особисте немайнове право, як право на недоторканість твору, охороняється особою, уповноваженою на це автором чи спадкоємцями автора, або іншими заінтересованими особами.

Майнові права інтелектуальної власності

Як зазначають фахівці, майновими правами суб'єкта права інте­лектуальної власності слід визнавати ті права, які становлять для нього певний майновий інтерес. При цьому у законодавстві про інтелектуальну власність майнові права творця та його правона­ступників превалюють серед усіх інших його прав.

Загальний перелік майнових прав інтелектуальної власності на об'єкти права інтелектуальної власності закріплений у ст. 424 ЦК України.